Боярська ЛДС хоче вийти на рівень рентабельного мисливського господарства за прикладом Польщі

Зберегти-а-не-вполювати-e1570605008491Боярська лісова дослідна станція Національного університету біоресурсів і природокористування – одне з кращих в Україні лісогосподарських і лісовідновних підприємств, що працює за європейським сертифікатом якості. До цих двох основних напрямків діяльності додався ще один – мисливське господарство, яке за останні роки тут активно розвивається. Причина цьому проста – воно економічно вигідне. Це, можна сказати, «нерозкручена» в Україні галузь економіки. В чому і переконує досвід хоча б наших найближчих сусідів – поляків: у Польщі багато лісогосподарських підприємств отримують від господарської діяльності порядку мільйона євро на рік, а від мисливської – удвічі більше. Вийти на рівень рентабельного мисливського господарства за прикладом Польщі – таке завдання перед колективом Боярської ЛДС ставить ректор Станіслав Ніколаєнко. Причому не тільки вийти, а поєднуючи господарську діяльність із навчанням і наукою. І це цілком реально.

– З 18 тисяч гектарів лісу Боярської ЛДС більше 9 тисяч – під площами її навчально-науково-дослідного мисливського господарства, – говорить заступник директора станції з інноваційного лісівництва та сталого розвитку Юрій Несторяк. – Тут захищено почувається різна дичина. Найпоширеніший у нас мисливський вид – косуля європейська: за останнім обліком налічується 265 голів. А от лось, довкола якого ламаються списи щодо наявності його у Червоній книзі, в цих місцях через великий фактор турбованості не тримається і з’являється лише в період гону. Заєць же, лисиця почуваються вільно, точить деревину бобер на гатях. З диким кабаном ситуація поки що непроста: свого часу через епідемію африканської чуми відбулася повна його депопуляція. І тепер у планах – відтворення його популяції. Для відновлення поголів’я спроектований вольєр для напіввільного утримання, розрахований на 100 голів, – до 6 гектарів. Ще один вольєр (на 500 голів) вшестеро менший площею, але ж і розрахований він на меншу дичину – фазана, який належить до цінних мисливсько-промислових птахів, і дику качку. Для спостереження за станом лісових масивів і обліку дичини придбали кілька дронів, якими опікується провідний інженер лісового господарства Олександр Іванцов.

За п’ять років ведення бойових дій на Сході в Україні «на руках» у браконьєрів з’явилося чимало зброї і приладів нічного бачення. Уночі непотрібно навіть з дороги з’їжджати – бий прямо з машини! Ще порушники уподобали арбалети, які б’ють беззвучно. Це, як самі розумієте, роботу єгерям господарства значно ускладнює: вони постійно виходять на цілодобові чергування. І хоча за законом вилучати зброю права не мають, та все ж любителі дармової дичини таких патрулів із їхніми кремезними хлопцями побоюються. Та петлі чи капкани в лісі, які постійно вилучаються, – не дивина.

Плесецьке лісництво Боярської ЛДС має три мисливські дільниці та єгерські обходи – царина Сергія Арпуля, Сергія Романченка та Олександра Сови. На кожній з них – по десять підгодівельних майданчиків із годівницями, корм для яких заготовляють ще навесні та влітку, і солонцями, наповненими сіллю, яку ті ж косулі дуже полюбляють. Місця для їхнього облаштування обирали там, де спостерігається найбільше скупчення дичини і найменша ймовірність її турбування. На один з них ми і приїхали, аби побачити косуль. Та ба, полохливі тварини ще здалеку зачули шум двигуна і майнули вглиб лісу.

– А вони тут були, – показує на кілька лежок на снігу, якого в лісі ще достатньо, старший лісничий лісництва Василь Білека. І сміється: – воно хоч і тварина, але своє щастя розуміє – коли є сіль, далеко не відійде.

А взагалі єгері і мисливствознавці господарства на сезон підгодівлі заготовляють близько 4 тисяч віників із кропиви і листяних порід (які теж просолюють, аякже!) і понад 3 тонни сіна. Аби спекатися гельмінтів, спільно з працівниками ветеринарної служби Васильківського району виготовляють гранульований комбікорм. З ними ж спільно провели і вакцинацію тварин – з гвинтокрила розкидали над лісами желеподібні приманки з вакциною від сказу.

Випадкових людей серед тутешніх єгерів немає. Цікавлюся у Сергія Арпуля, чому подався на ці нелегкі хліби? Все просто. Хлопець ріс у діда на лісовому кордоні, змалечку закінчив дві школи – сільську загальноосвітню і лісову. Куди ж податися, як не у ліс, до дичини? Хоча сам полювання як таке не любить.

– Пам’ятаєте мультяшного дядю Федора з його фразою про фоторушницю: тут тобі і полювання, і звірів убивати не треба? – говорить він. – Завдання єгеря зберегти, а не вполювати. Виняток роблю тільки тоді, коли невмілий мисливець підранює тварину і треба добити підранка.

Взагалі, попри зовнішність класичних бруталів, ці хлопці в душі своєрідні поети лісу. Це проявляється щоразу, коли мова заходить про ліс і його мешканців. От хоча б розповідь Юрія Нестеряка:

– Якось іду лісом, глянь під ноги – а за якихось пару метрів дитинча косулі лежить – малесеньке, ще, певно, і ходити як слід не може. Зіщулилося: небезпеку відчуває. Зробив вигляд, що не помітив, та й пішов далі. За кілька годин повернувся, раптом допомога потрібна, – вже немає, значить, забрала мати…

На території мисливського господарства Плесецького лісництва існує 5 відтворювальних ділянок (а це п’ята частина від загальної площі господарства), де полювання категорично заборонене – тільки підгодівля і охорона. А там, де дозволено, – для індивідуального полювання встановлені п’ять вишок (які використовуються і при обліку дичини) та зручні позиції для мисливців. Словом, зроблено максимум для того, аби вони почувалися зручно і безпечно.

Тож екологи і активісти, пропагуючи ідеї заповідників і заказників, повинні враховувати просту істину: є в лісі господар – буде й фауна, немає – там хазяйнує браконьєр. І найкращим прикладом такого дбайливого ставлення до природи є робота колективу Боярської лісової дослідної станції та її навчально-науково-дослідного мисливського господарства.

Валентин ОБРАМБАЛЬСЬКИЙ,
Газета “Природа і суспільство”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *