Закарпатці діляться світлинами перших трофеїв з “тихого полювання” (ФОТО)
В Закарпатті затяті грибарі декілька днів поспіль збирають перші літні білі гриби, підосичники та квочки. Лісові трофеї фотографують і виставляють на своїх сторінках у соцмережах, – пише видання ko.net.ua.
– Перед Зеленими святами у Перечині падали рясні дощі, землю трохи намочило. Минулої неділі пішов по своїх місцях – назбирав білих і квочок. Красунчики! Відкриття сезону було вдалим. Вдома приготували страви, квочку відклали в морозилку – з неї файний суп. За два дні назбирав ще, але частину довелось залишити в лісі – червиві. Третій похід до лісу теж був удачний, але через спеку червивіють навіть маленькі гриби, – розповів про своє грибариня перечинець Василь Василиха.
Пані Валерія з Перечина п’ятий день поспіль виставляє на своїй сторінці у Фейсбуку лісові трофеї свого батька. На запитання френдів: «Де такі красунчики водяться?» відповідає коротко «В лісі». Звісно, грибарі свої місця не видадуть навіть під дулом пістолета.
Відомо, що Вільшинки – грибне гірське село. Тут знаходять дари лісу у всі пори року, крім зими, навіть тоді, коли їх нема у жодному населеному пункті Закарпаття. Видно, жителі моляться на них, бо завдяки грибам можуть поповнити сімейний гаманець. Спродують у Дубриничах за переїздом та на ринках Ужгорода. У Дубриничах невеликий кошарик білячків продають за 150 грн. Охочих придбати свіжі грибочки і приготувати з них смачну страву вистачає, тому наші грибники довго не затримуються зі своїм товаром.
О дев’ятій ранку у вівторок біля хімічного факультету сивочола жінка торгувала білими та підосичниками. Пані Марія розповіла, що гриби назбирали її онуки та зять у Вільшинках. Товар виклала у пластикові корзини. За дев’ять осикових просить сотню. «На око» це десь грам 700. Чоловік пенсійного віку купує без торгу.
– Люблю закарпатські грибочки. У нас на Херсонщині таких нема. Побалую себе та дружину: на обід зварю суп та приготую смажені гриби у сметанному соусі, – каже мій співрозмовник.
За корзину білих пані Марія просить двісті гривень.
– Двісті гривень за оці гриби? – перепитує повнява жінка років 60 з чорним фарбованим волоссям. – Там же нема кілограма. Звариться, то буде жменя. Це дуже дорого. Ви втратили совість, усьому є межа. Ви ж їх не вирощуєте, не вкладаєте ніякого труда, – вдалася присоромлювати господиню лісових трофеїв. Та тільки плечима стенула: «Базар є базар: підходить – купуєш, дорого – не купуєш».