Ічнянський нацпарк провів лише 15 екскурсій за п’ять років

За п’ять років в Ічнянському національному природному парку провели всього 15 екскурсій, які відвідали 227 осіб. Така шокуюча статистика міститься в офіційній відповіді керівництва парку, про це повідомляє журналіст, фотограф дикої природи, колишній головний природознавець Ічнянського НПП Сергій Гладкевич у фейсбук.

І це при тому, що Міністерство захисту довкілля України отримує багатомільйонні європейські гранти на розвиток природно-заповідного фонду. Серед гучних проєктів – програма LIFE “Збереження природної спадщини для життя в Україні“, що реалізується спільно з чеським Агентством охорони природи. Чиновники амбітно планують збільшити території ПЗФ з нинішніх 7% до 30%.

Але реальність в Ічнянському нацпарку разюче відрізняється від парадних звітів міністерства. Створений ще у 2004 році парк площею майже 10 тисяч гектарів мав стати осередком збереження унікальних природних комплексів та розвитку екологічного туризму. На його території навіть створили еколого-освітній центр, розрахований на прийом 60 осіб для довгострокового перебування.

Проте замість активного розвитку – стагнація і занепад. В середньому парк проводить лише три екскурсії на рік, приймаючи близько 45 відвідувачів. І це на території, яка “складається з понад 100 відокремлених ділянок, межує з 20 населеними пунктами і має значну мережу лісових доріг”.

На папері – плани створення музею природи, наукової лабораторії, бібліотеки. На практиці – занедбана територія, де процвітає браконьєрство. Яскравим підтвердженням бездіяльності адміністрації стала нещодавна трагічна подія – вбивство козулі браконьєрами. “Якщо це нацпарк, то що в ньому охороняється і для кого?” – наголошує Гладкевич, який особисто повідомив про постріл на території парку. Показово, що служба державної охорони навіть не відреагувала на сигнал. Наступного дня на місці злочину виявили рештки тварини, і знову – жодної реакції від керівництва парку.

“Знаєте чим нацпарк відрізняється від мисливського господарства? В нацпарку полювання матеріалізуються в джипи і інші ‘смаколики’ життя, а в мисливських господарствах мисливці просто оплачують полювання”, – підкреслює Гладкевич.

Міндовкілля тим часом рапортує про “докорінні зміни у менеджменті ПЗФ” та обіцяє створити електронний кадастр, який “не дасть жодного шансу іншим видам діяльності на заповідних землях, крім природоохоронної”. Але поки міністерські чиновники освоюють європейські гранти, реальна ситуація в українських нацпарках залишається катастрофічною.

На тлі гучних заяв про “рекордні прибутки” ПЗФ та європейську інтеграцію риторичне запитання Гладкевича звучить як вирок системі, де красиві звіти важливіші за реальну охорону природи. Виходить, що європейські мільйони йдуть не на розвиток заповідних територій, а на утримання бюрократичного апарату, який імітує роботу. А унікальні природні комплекси, заради яких створювався парк, залишаються беззахисними перед браконьєрами та байдужістю влади.