У вівтрок, 18 листопада 2025 року, здобувачі освіти та викладачі факультету лісового господарства Поліського національного університету взяли участь у гостьовій лекції на тему “Вклад мисливців у зміцнення обороноздатності України“. Лекцію провів ветеран війни Михайло Крупеня, позивний “Скіф”, який поєднує військовий досвід начальника розвідки механізованого батальйону та здобувача освіти за програмою “Мисливське господарство”. Про це повідомляє факультет лісового господарства та екології Поліського університету.
Під час лекції спікер детально розповів про вміння мисливців, які стають критично важливими на війні: орієнтування на місцевості за різних умов, ефективне маскування, розпізнавання звуків та напрямку балістичних пострілів, відповідальне та безпечне поводження зі зброєю, швидке ухвалення рішень у критичних ситуаціях.
Окрему увагу лектор приділив якостям, що формуються у мисливців роками — дисципліні, витривалості та психологічній стійкості. Саме ці якості стають надзвичайно цінними в умовах сучасної війни.
Михайло Крупеня підкреслив, що саме мисливський досвід дозволив йому швидко адаптуватися до бойових умов та ефективно протидіяти противнику з перших днів війни.
Лекція в Поліському університеті — рідкісний випадок, коли про внесок мисливців у захист України говорять офіційно, в академічному середовищі. Важливо розуміти: мисливець — це не професія. Це людина, яка склала іспит, отримала посвідчення мисливця, але головне — це спосіб життя, любов до природи, до зброї, реалізація давнього інстинкту здобувати їжу, який закладений в нас як у людях.
Мисливське господарство як освітня програма — це про інше. Це управління угіддями, облік чисельності, біотехнія, природоохоронна діяльність. А мисливець — це той, хто виходить в угіддя, хто роками виробляє навички, які раптом виявляються критично важливими на війні.
Орієнтування на місцевості. Мисливець, який роками ходив угіддями, вміє читати місцевість, запам’ятовувати орієнтири, рухатися без GPS. На війні, де техніка може відмовити або демаскувати позицію, ця навичка рятує життя. Це не навчають на курсах — це виробляється сотнями годин у лісі.
Маскування. Мисливець знає, як стати невидимим для звіра з гострим зором та чуттям. Як обрати позицію, щоб вітер не видав, як злитися з місцевістю, як не створювати зайвих рухів. Ці ж принципи працюють проти противника з тепловізорами та дронами.
Розпізнавання звуків. Мисливець чує, звідки йде звук, розрізняє постріли за відстанню та типом. У лісі це допомагає знайти звіра. На війні — зрозуміти, де противник, наскільки він близько, чи це загроза.
Поводження зі зброєю. Мисливець тримає зброю роками ,потсійно вдосконалює навички. Знає її можливості та обмеження, дотримується безпеки автоматично. Це не просто вміння стріляти — це культура поводження зі зброєю, розуміння відповідальності кожного пострілу.
Швидке ухвалення рішень. На полюванні постійний вибір: стріляти чи ні, рухатися чи чекати, змінювати позицію чи залишатися. Рішення за секунди, без права на помилку. На війні — те саме, тільки ціна помилки вища.
Але найцінніше — це не навички, а щось глибше. Мисливець звик до дискомфорту. До холоду, спеки, довгого очікування, фізичних навантажень. Він знає, як контролювати емоції, як справлятися з адреналіном, як зберігати спокій у критичний момент. Це реалізація первинних інстинктів — полювання, виживання, здобування їжі — які сучасна людина втратила, але мисливець зберігає.
Михайло Крупеня — не єдиний. Орієнтовно 150 тисяч українських мисливців стали на захист країни. Це не випадковість. Це люди, які вже мали базові навички виживання, володіння зброєю, розуміння природи та місцевості. Багато з них служать у розвідці, снайперських підрозділах, штурмових групах — там, де їхній досвід найбільш затребуваний.
Але про це мало хто говорить. Суспільство бачить мисливців як людей, які “розважаються в лісі”. Не розуміє, що полювання — це не розвага, а спосіб життя, реалізація закладеного в людині інстинкту. Не бачить, що навички, здобуті роками в угіддях, стають критичними на війні.
Лекція в Поліському університеті — спроба показати іншу сторону. Студенти, які навчаються за програмою “Мисливське господарство”, здобувають знання про управління угіддями. Але якщо вони самі стануть мисливцями — складуть іспит, отримають посвідчення, підуть в угіддя — вони здобудуть щось більше. Навички, які неможливо вивчити з підручника. Розуміння природи, яке приходить тільки з досвідом. Інстинкти, які можуть врятувати життя.
Факультет подякував Михайлу Крупені за лекцію. Але питання залишається: чи зрозуміє суспільство різницю між мисливським господарством як наукою та мисливством як способом життя? Чи побачить, що за посвідченням мисливця стоять не просто люди з рушницями, а носії унікального досвіду, який робить їх цінними захисниками країни?