Угорці провели конференцію про реальні загрози від лисиць

Угорський університет аграрних та біологічних наук разом з Національною мисливською палатою провели 21 листопада конференцію “Про лисицю об’єктивно”, яка зібрала понад сто фахівців. Хірурги, паразитологи, ветеринари та природоохоронці представили факти про небезпеку, яку становлять лисиці для здоров’я людей та дикої природи. Про це повідомляє Національна угорська мисливська палата.

Конференція в Гедьоллє — відповідь на хвилю романтизації лисиць у соцмережах та ЗМІ. Петер Байдік, генеральний секретар Мисливської палати, пояснив: останніми роками все частіше з’являються публікації, де лисиць показують як милих, нешкідливих тварин, яких треба захищати від “жорстоких мисливців”. Ці матеріали виглядають переконливо, набирають мільйони переглядів, формують громадську думку. Але призводять до реальних проблем зі здоров’ям людей та знищення рідкісних видів.

Завдання конференції — показати факти, які зазвичай ігнорують ті, хто романтизує лисиць.

Доктор Естер Чулак, хірург Дебреценського університету, розповіла про пацієнтів, яких вона оперувала. Діагноз — багатокамерний ехінокок, паразит, якого переносять лисиці. Захворювання безсимптомне 5-10 років. Коли з’являються симптоми, часто вже пізно. Рівень виживання після 10 років без лікування — 29%, після 15 років — 0%. Хірургія та медикаменти дають шанс, але рідко призводять до повного одужання.

В Угорщині за 20 років — понад 50 випадків. По всій Європі число зростає. Габор Надь, науковий співробітник університету, пояснив: з 1980-х років паразит активно поширюється. Одна з причин — зростання популяції лисиць, яких перестали контролювати через тиск активістів у багатьох регіонах.

Доктор Агнеш Чівінчик додала факт, який руйнує міф про “бідних лисичок, які страждають від людей”. Дослідження показують: лисиці активно тяжіють до населених пунктів, бо там легше знайти їжу. При цьому лисиці біля міст несуть більше паразитів, ніж ті, що живуть у дикій природі. Домашні собаки та кішки стають мостом для паразитів між лисицями та людиною.

Отже: чим більше лисиць біля міст, чим менше їх контролюють, тим вищий ризик зараження для людей.

Міклош Лорант з адміністрації національного парку Кішкуншаг розповів про дрофу — рідкісний вид птахів, флагман угорської охорони природи. Для дрофи популяція лисиць є серйозною загрозою. Природоохоронці змушені інтенсивно скорочувати лисиць в угіддях, де живе дрофа. Не “іноді відстрілювати”, а інтенсивно скорочувати. Інакше дрофа зникне.

Це каже не мисливець, а представник державної природоохорони, завдання якого — зберегти рідкісний вид.

Доктор Кінга Фодор підняла тему “порятунку” лисенят. Останніми роками модно “рятувати” лисенят, забираючи їх з природи, годувати, тримати вдома, робити милі відео для соцмереж. Питання: де межа між порятунком тварини та її катуванням? Захист тварин потребує глибоких знань з багатьох галузей. Без них можна заподіяти більше шкоди, ніж користі. Більшість “врятованих” лисенят або гинуть, або стають непридатними для життя у дикій природі, або залишаються в неволі як “домашні” тварини, що є порушенням їхнього благополуччя.

Професор Шандор Чані підсумував: громадська думка про лисиць базується на упередженнях та емоціях, а не на фактах. Лисицю сприймають як милу тварину з дитячих книжок, не розуміючи її реальної ролі в екосистемі.

Ось про що конференція. Не про “права мисливців” чи “традиції”. Про факти, які ігнорують, коли пишуть милі статті про лисиць. Про людей, які помирають від паразитів. Про рідкісні види птахів, які зникають через хижаків. Про те, що контроль популяції лисиць — це не жорстокість, а необхідність для безпеки людей та збереження інших видів.

Угорська мисливська палата зробила правильно: замість суперечок з активістами в коментарях організувала конференцію за участю університету. Запросила медиків, які лікують людей від паразитів. Паразитологів, які досліджують поширення хвороб. Природоохоронців, які пояснюють вплив на рідкісні види.

Всі матеріали конференції будуть опубліковані на сайті Мисливської палати. Це база фактів, на яку можна посилатися, коли хтось знову напише про “милих лисичок” та “жорстоких мисливців”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *