Поведінка кабана після пострілу і дії мисливців з добору підранка (ВІДЕО)
В більшості наших мисливських господарств кабан добувається в основному на колективних облавних полюваннях. Поговоримо про правильне вицілювання, поведінку кабана після пострілу і діях мисливців з добору підранка.
Якщо лось при загінному полюванні (наразі лось в Україні внесений до Червоної книги і полювання на нього заборонено) намагається сховатися від переслідування рідколіссям, а то і галявиною, полем, що дає звірові хороший огляд, то кабан, навпаки, прагне піти найбільш загущеними ділянками, покладаючись не на зір, а на чуття. Не перестаєш дивуватися, як, будучи оточеним в куртині ялинника, атакований собаками, кабан все ж прекрасно орієнтується в ситуації і, використовуючи помилку мисливців, кидається по єдино не прострілюваному коридору – задзявкотять, відскакуючи вбік, собаки, гойднуться вершини ялинок, залишиться густий запах кабана, а самому йому уже нічого не загрожує.
При загінному полюванні стріляти доводиться майже завжди навскидку, по звірові, який показався на мить серед заростей; результатом такого пострілу найчастіше є промах. Згідно з анкетуванням бригад мисливців, на видобуток одного звіра витрачається близько чотирьох пострілів. Мабуть, єдине, що полегшує вицілювання, це короткі ноги звіра, через що на бігу він менше відхиляється від горизонталі, та й то це твердження вірне лише по відношенню до дорослих кабанів, схопити на мушку однолітка набагато важче. При індивідуальних полюваннях – з підходу, непомітного підходу до звіря або з засідки – ефективність пострілу буває набагато вищою. Однак і тут не зайве знати кілька правил, дотримання яких зменшить ймовірність промаху або поранення звіра.
Найбільш частою помилкою при вицілюванні кабана є завищення. Прагнучи вразити звіра на місці, початківці мисливці зазвичай ціляться в центр корпусу кабана. Але слід знати, що грудна порожнина займає лише нижню половину видимої частини силуету. Верхню ж половину складають остисті відростки грудних хребців, довжина яких вже у самок – підсвинків (півторарічних особин) досягає 11 – 12 см, потім йде 2 – 3 сантиметровий шар м’язової і жирової тканини, шкіра та 16-сантиметрова щетина. У самців загривок ще більш виражений. Саме ж серце розташовується в нижній третині грудної порожнини, а, отже, в самому низу корпусу звіра.
Для гарного пострілу звір повинен стояти боком до мисливця, в крайньому випадку, під косим кутом ззаду. Найменш надійний постріл по кабану, що стоїть до мисливця передом, коли голова закриває корпус. Від такого пострілу ще в минулому столітті застерігав Л. П. Сабанеев у своєму «Мисливському календарі»; невитримані або ті мисливці, які не мають певності в собі мисливці часто дуплетять по звірові, який йде на багнет, а коли кабан відвертає в сторону і підставляє бік – стріляти вже нічим.
Після пострілу мисливець повинен звернутися в зір і слух, не сходячи з номера, вся увага приділяється поведінці звіра, від якої залежать подальші дії учасників полювання. Іноді акустичні особливості місця полювання дозволяють почути удар кулі по корпусу; в німецькій мисливській літературі навіть міститься опис звуку удару: дзвінкий звук свідчить про попадання в ребра або лопатку, глухий – про попадання в черевну порожнину, різкий звук – про поранення кісток кінцівки або голови. Якщо звір впав на місці і б’є ногами, значить, куля потрапила в голову.
Якщо звір залишився на місці, але намагається піднятися на передні кінцівки, значить, пошкоджено хребет або ж куля потрапила в крижі. При цьому однолітки, а іноді і підсвинки вищать; для припинення страждань звіра потрібно якнайшвидше останній постріл. Якщо звір в момент пострілу впав, кілька секунд бився на землі, а потім піднявся і кинувся геть, можна припустити дотичне поранення черепа або ж попадання по остистих відростках, в результаті чого тварина перебувала в короткочасному шоці через травму спинного мозку при зміщенні хребців. Добрати такого звіра буває дуже важко, а при індивідуальному полюванні і зовсім неможливо. Керівник полювання повинен прийняти рішення про негайну розстановку ланцюга мисливців на найбільш ймовірному напрямку і організувати переслідування. Якщо ж звір в момент пострілу як би провалився, вдарився об землю, пропахав борозну і зник, швидше за все, мова йде про поранення кінцівок. Оскільки основне навантаження у кабана припадає на передні кінцівки, звірові з перебитою задньою ногою іноді вдається вижити. При пораненні в передню ногу, якщо є хоч трохи працюючі собаки, звір не йде далі 200 м. Правда, відомий дослідник кабана X. Майнхардт описує випадок, коли свиня, втративши на сьомому році життя передню кінцівку, дожила до похилого віку – 12 років і навіть була ватажком стада.
Дуже багато для уточнення характеру поранення може дати ретельний огляд місця, на якому знаходився звір в момент пострілу, в безсніжний період воно пізнається по глибоким відбитками в ґрунті копит задніх кінцівок. Знайшовши це місце, його слід ґрунтовно обстежити: зібрати всі волоски, шматочки тканин, відщеплені кістки, по зрізаним гілкам або по борозні на снігу, на ґрунті спробувати простежити траєкторію польоту кулі. Наявність дрібних білястих волосків свідчить про попадання в передню частину голови; світле волосся середньої довжини говорить про поранення в низ живота; чим більша довжина зрізаної шерсті, тим вище поранення. Якщо є багато волосся, вирваних з цибулинами, значить, куля пройшла по дотичній до тулуба. Свіжовибиті блискучі і еластичні волоски слід відрізняти від тьмяних і ламких волосин, що випали при ривку звіра. Наявність світлої крові, розведеної слиною, шматочків зубів говорить про поранення в щелепу; тут також відразу після закінчення загону слід організувати добір звіра, який зберігає повну рухливість, в разі втрати сліду кабан приречений на голодну смерть, яка наступить через місяць – два після поранення.
Таким чином, поширені в мисливській літературі рекомендації починати добір підранка опісля близько години вірні далеко не завжди. Але якщо поведінка звіра після пострілу свідчить про попадання в область живота, на слідах виявлені шматочки внутрішнього жиру, а кров забруднена вмістом кишечника, то в цьому випадку при індивідуальному полюванні дійсно краще деякий час не турбувати звіра; відчуваючи переслідування, він може піти далеко.
Поранений кабан дає менше крові в порівнянні з іншими копитними, що, швидше за все, пояснюється затягуванням рани жировою тканиною. Часто при пораненні в черевну порожнину крові зовсім немає, або вона з’являється у вигляді рідкісних крапель через 100 – 150 м.
Тому найпершою заповіддю для керівника полювання є обов’язок пройти слідами стріляного звіра не менше 250 м, навіть при засвідченні стрілка «я промазав» і відсутності будь-яких ознак поранення. Мисливці зі стажем можуть пригадати не один випадок, коли таке троплення винагороджувалося виявленням звіра, що тільки помер. При його нутровці зазвичай виявляється, що поранення було високим, кров, що зібралися в черевній порожнині, перешкоджала руху діафрагми при зітханні і звір помер від асфіксії (задухи).
Наявність безлічі дрібних, розпорошених крапельок крові, безперечно, свідчить про поранення в легені, при цьому звір не йде далі 250 м. Якщо кров рясно виливається поштовхами – звір лежить мертвим в 40 – 50 метрах з пробитим серцем. Переважно, коли кров з’являється через кілька десятків метрів, ніж відразу рясно, а потім все менше і менше – остання обставина говорить про поранення в м’язи. Німецька мисливська література докладно описує діагностику характеру поранення за кольором крові, наприклад, кров з грудної порожнини буває світлою, при пошкодженні печінки, селезінки, нирок – темно. Однак у нас таких фахівців є не дуже багато, крім того, колір крові змінюють дощ, мокрий сніг, сонячні промені.
Найважче переслідувати підранка, якщо він йде разом зі стадом, а крові дає небагато. У цих випадках треба звертати особливу увагу на особин з розпущеними копитами або того, який відділяється від сімейної групи; така поведінка зазвичай свідчить про важке поранення.
Не можна не сказати і ще про одну особливість кабана – його дивовижною міцності на поранення. У 1988 році в Россонському районі на Вітебщині (Білорусь) бригадою лісгоспу (бригадир А. Н. Вериго) був здобутий трирічний нормально вгодований кабан, в легенях якого був виявлений вже зарослий ялиновий сук довжиною 24,3 см і товщиною 3,0 см. Ще більш унікальний випадок, стався в 1984 році в Островенському лісництві. Водієм Вітебського лісгоспу В. П. Піллер одним пострілом в голову з стада в декілька особин була здобута півторарічна самка кабана. При її нутровці було виявлено поранення, судячи по мірі загоєння рани двотижневої давності – куля 12- го або 16-го калібру потрапила в основу шиї (що само по собі, здавалося б, повинно спричинити загибель), проникла в грудну порожнину, пробила серце і вийшла між ребер з іншого боку. Навколо отвору в серці діаметром 12 мм був помітний невеликий міліметровий поясок гною. Свиня залишилася в живих завдяки тому, що камери серця (передсердя і шлуночки) не були пошкоджені, куля пройшла через м’язи верхівки серця – міокард.
На закінчення ще раз підкреслимо, що вся робота по добору підранка повинна проводитися лише після закінчення загону, організовано, з відома керівника полювання і в світлий час доби. По сліду підранка не рекомендується пускати відразу дві собаки, в парі вони втрачають обережність. Слід домовитися, що на гавкіт може підходити лише один мисливець, зазвичай власник собаки.
Поведінка кабана настільки своєрідна, ситуації на полюванні настільки нестандартні, аж до неправдоподібності, що поради на всі випадки дати неможливо. І все ж сподіваємося, що висловлені узагальнення можуть бути корисні початківцям звіровим мисливцям.