Напередодні Дня святого Губерта двоє бельгійських ентузіастів влаштували для десятка мисливців те, що не-мисливці ніколи не зрозуміють: вечір, де дичина перетворюється на мистецтво, а вогонь стає головним кухарем. Міхіль та Мартейн з Wild van Vuur запросили колег на гастрономічний експеримент, який нагадав, чому полювання — це культура, а не хобі. Про це повідомляє фламандська мисливська організація Hubertus Vereniging Vlaanderen.
Ідея проста, але радикальна: в світі, де більшість людей купують анонімне м’ясо в супермаркеті, мисливець проходить весь шлях — від лісу до столу. Організатори підкреслили принципову різницю: там, де не-мисливці купують м’ясо в магазині, мисливець бере своє м’ясо безпосередньо з природи, самостійно полює, з повагою переробляє дичину і потім готує її.
І саме цю автентичність вони вирішили перетворити на кулінарний перформанс.
Біля каміна, де тріщали дрова, готували страви з дичини — не як в ресторані, а як робили це ще наші предки, коли кухня і полювання були нерозривно пов’язані. Стейки з дичини, делікатно підсмажені на відкритому вогні. Канапе на підкладці з моху — справжнього лісового моху. Сервіровка з гілками ялини, свічками, рогами як частиною декору.
На стіні — таксидермічна голова кабана. На столі — вино, природні матеріали, м’ясні делікатеси з дичини, нарізані тонкими пластинками. Все це створює атмосферу, яка говорить: дичина — це не просто їжа. Це філософія.
Але найважливіше було не на столі, а навколо нього. Аромат смаженого м’яса, перебування в колі однодумців та історії про полювання створили атмосферу єдності та поваги. Організатори хотіли цією ініціативою не лише показати свою вдячність, але й поділитися тим, про що насправді йдеться в полюванні.
Це став вечір, сповнений смаку, дружби та захоплюючих історій. Захід був не про натискання на спусковий гачок, а про поділ пристрасті, традицій та поваги до дичини. Досвід, який ще раз нагадав, про що насправді мисливська культура: дружба, солідарність та повага до всього, що дарує природа.
Wild van Vuur — це не просто кулінарний проєкт. Це спроба показати суспільству, що мисливство — це не варварство, а культура з глибокою повагою до продукту. Що дичина у руках майстра може конкурувати з будь-яким ресторанним делікатесом. Що приготування м’яса на відкритому вогні — це не просто архаїка, а мистецтво, яке поєднує давні традиції з сучасною кулінарною майстерністю.
Формат камерної вечері для невеликої групи був обраний свідомо. Масові заходи створюють галас. Невелика компанія біля вогню створює простір для справжніх розмов — про полювання, про природу, про те, що насправді означає бути мисливцем.
І тут виникає запитання для українського контексту: чому ми так рідко робимо подібне? У нас є чудова дичина — кабан, козуля, олень, заєць, дикий птах. У нас є традиції приготування. Але чомусь дичина часто залишається в тіні, поступаючись місцем магазинному м’ясу сумнівного походження.
Можливо, саме таких ініціатив, як у Бельгії, не вистачає українському мисливству. Не чергового “полювання-шашлик-горілка”, а продуманих заходів, які показують культурну та гастрономічну цінність дичини. Які демонструють, що мисливство — це не розвага для обраних, а спосіб життя з власною естетикою, етикою та філософією.
Бельгійський досвід показує: коли ти готуєш дичину з повагою та майстерністю, коли ти розумієш весь шлях від лісу до столу, коли ти ділишся цим з однодумцями — тоді полювання перестає бути просто хобі. Воно стає частиною культури, яку варто зберігати та передавати далі.