Чи справді вовк «шкідник» та «загроза» Карпат?
Пропонуємо для аналізу мисливцям статтю, яку опублікувала на своєму сайті громадська організація “Дунайсько-Карпатська Програма” на тему: «Вовк не «шкідник», а потребує захисту!»
Про вовків, як про “шкідників” та “загрозу” в Карпатах традиційно найбільше говорять взимку. Коли лютує зима, вовки, у пошуках їжі, приходять у села. Тоді ж і закликають “відстрілювати” тварин, адже, начебто, їх кількість значно зросла, і вони загрожують людям.
Чи справді це так?
Незважаючи на глибокий сніг, зграї вовків взимку активні у пошуках їжі. Натрапивши на слід потенційної жертви (оленя, косулі чи лося), вони переслідують її, як вправні велогонщики: вовки йдуть “ланцюгом” один за одним, той, хто втомлюється відходить назад, тоді як інший вовк із новими силами протоптує стежку для зграї. Їхнім жертвам складно пересуватися у високому снігу. Тому такі зимові атаки здебільшого успішні для хижаків. Проте, через надмірне мисливство та браконьєрство в наших лісах не так багато копитних, щоб вовки мали вдосталь їжі.
У країнах ЄС, що межують з Україною, чисельність вовка є значно вищою, ніж в українській частині Карпат, адже вони знаходяться під захистом природоохоронного законодавства цих країн. Українські мисливці користають із цієї ситуації.
Кількість вовків у Карпатах
✔️ в Румунії складає понад 2000 особин,
✔️ в Польщі – 1500,
✔️ в Словаччині – 450 особин,
✔️ в українській частині Карпат – всього 300 особин.
Проте вовки постійно мігрують. За тиждень вони можуть пройти кілька сотень кілометрів, а державні кордони для них не перепона. Тому кількість вовка змінюється у різні періоди року. Власне у зимовий період ця кількість зростає в українській частині Карпат.
Чому ж вовки йдуть на територію населених пунктів в українській частині Карпат?
Зимова міграція вовків в Україну зумовлена кількома факторами, найважливішим з яких є наявність їжі – значної кількості собак на вулицях населених пунктів, легко доступні смітники та скотомогильники. Собака на прив’язі є легкою здобиччю для вовка. Заманити собаку, якого господарі відпускають “побігати” – трохи складніше. Вовча зграя висилає 1-2 молодих вовків заманити собак. Собаки біжать за молодими вовками до краю села, де на них вже чекає решта вовчої зграї.
Вовк поводиться як дика тварина, шукаючи собі здобич. Людина поводиться не зовсім цивілізовано, тримаючи собак на прив’язі, навіть у сильний мороз, використовуючи їх як дешеву систему оповіщення – це давня традиція архаїчного способу ведення господарства. У наш час електроніки таку функцію можуть використовувати різноманітні електронні засоби.
Століттями вовк був уособленням темних сил та сприймався виключно як небезпечний хижак. Однак, він є важливою частиною екосистеми.
Вовк:
- регулює захворювання тварин, адже він ловить у першу чергу найслабших тварин. Вовк є ідеальним природним селекціонером;
- невтомний переслідувач таких небезпечних для лісового та мисливського господарств тварин як бездомні собаки;
- вовк, здобуваючи копитних (оленів чи козуль), дбає не тільки про себе, але й про велику кількість інших тварин – залишками його їжі харчуються багато інших, в тому числі рідкісних тварин та цінних мисливських тварин;
- вовки, займаючи якусь територію, створюють функціонально стабільну зграю, яка не допускає на свою територію інших вовків.
Полювання на членів цієї зграї веде до виникнення хаосу в ієрархії вовчих взаємовідносин.
На практиці полювання на вовків – часто лише прикриття для браконьєрів, яке приносить збитки як для мисливського господарства, так й для природних екосистем.
Мисливство на вовка повинне бути чітко обмежене та зведене до мінімуму – 2,5 місяці на рік (листопад-січень). А зростання чисельності вовків варто адекватно поєднувати із туристичними вигодами для місцевих громад.