Міжнародна команда дослідників створила математичну модель, яка пояснює демографічні взаємодії між мисливцями-збирачами та першими землеробами під час переходу людства до сільського господарства. Про це повідомляє журнал PNAS.
У дослідженні вчені використали адаптацію моделі Лотки-Вольтерри для аналізу демографічної конкуренції між двома групами населення, які змагалися за один і той самий простір та ресурси. Модель була застосована до трьох археологічних кейсів: поширення землеробства в Східній Іберії, Південній Скандинавії та на японському острові Кюсю.
“Демографічні взаємодії відіграють ключову роль під час епізодів культурної дифузії між різними популяціями, особливо коли ці епізоди можуть призвести до конкуренції за одні й ті самі ресурси та географічний простір”, — йдеться в дослідженні.
Читайте також: Генетичні дослідження підтверджують унікальність іберійського оленя в Європі
Модель враховує шість основних параметрів: внутрішній ріст популяції мисливців-збирачів, міжгрупову смертність мисливців-збирачів, внутрішній ріст популяції землеробів, міжгрупову смертність землеробів, зовнішню міграцію землеробів та асиміляцію (частку мисливців-збирачів, які переходять до землеробства).
Результати показали, що перехід до землеробства відбувався з різною швидкістю в різних регіонах: в Іберії процес зайняв приблизно 341 рік (з довірчим інтервалом 262-424 роки), у Японії — 523 роки (389-651), а в Данії — 735 років (669-795).
“Наша теоретична модель і дослідження свідчать, що ендогенні процеси взаємодії самі по собі можуть пояснити демографічні коливання, що спостерігаються в археологічному літописі під час цього переходу, підкреслюючи, що ці фактори слід враховувати, перш ніж залучати зовнішні сили як основні рушії”, — зазначають науковці.
Важливим відкриттям стало те, що початкове співвідношення популяцій землеробів до мисливців-збирачів було подібним у всіх трьох регіонах — приблизно 0,13-0,14. Це вказує на те, що негативні наслідки взаємодії для популяції мисливців-збирачів починали проявлятися, коли кількість землеробів досягала приблизно 13-14% від чисельності місцевого населення.
Дослідники встановили, що в Данії у понад половині випадків (55,4%) мисливці-збирачі продовжували існувати навіть після закінчення періоду дослідження, що свідчить про можливість тривалого співіснування двох суспільств.
Автори дослідження підкреслюють, що їхня модель може бути застосована не лише до переходу до землеробства, але й до інших історичних випадків демографічної взаємодії, коли різні людські групи конкурували за ті самі ресурси.