Майстер різьблення по рогу: Едуард Енбулатов розкриває секрети унікального мистецтва

У світі сучасних технологій та масового виробництва особливо цінними стають речі, створені вручну талановитими майстрами. Одним з таких майстрів є Едуард Енбулатов з міста Кам'янське, який вже понад 10 років займається різьбленням по рогу та кістці. Його вироби вражають своєю витонченістю та майстерністю виконання, демонструючи, як можна шанобливо і творчо використовувати дари природи. Ми поспілкувалися з Едуардом про його шлях у мистецтві, особливості роботи з природними матеріалами та майбутнє цього унікального ремесла в Україні.

– Едуарде, розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли до мистецтва різьблення по рогу?

– Моє знайомство з різьбленням почалося ще у 1994 році. Тоді у дружини була заколка для волосся, різьблена з кістки корови, та кілька дрібних прикрас. Мені захотілося повторити щось подібне. Але інструменти тоді були не дуже якісні, тому я зробив лише кілька примітивних кулонів та брошок і надовго залишив це заняття. За освітою я металург, тому спеціальної підготовки у мене не було.

Періодично я повертався до різьблення, але без особливого успіху. Справжній поворот стався у 2012 році, коли у нас з’явився інтернет. Я почав активно цікавитися різьбленням, шукати інформацію. Але працював тоді на металургійному заводі у важких змінах, тому часу на хобі майже не залишалося.

Все змінилося після виходу на пенсію. Мені подарували фрезер для манікюру початкового рівня і кілька борів. З липня 2014 року я почав щодня займатися різьбленням, одночасно вивчаючи в інтернеті тонкощі ремесла. Саме цей час я вважаю початком свого серйозного захоплення різьбою.

– Чому Ви обрали саме ріг лося як матеріал для роботи?

– Вибір матеріалу залежить від конкретного виробу та побажань замовника. Наприклад, для створення об’ємної, але легкої прикраси, як-от брошка “Троянда”, ріг лося підходить ідеально. Він має більший розмір порівняно з кісткою і особливу структуру, яка дозволяє створювати легкі, але міцні вироби.

Загалом, я працюю з різними матеріалами: кісткою, рогом корови, оленя, мушлями, бурштином, коралом, цінними породами деревини. Навіть доводилося різьбити по ебоніту, штучному каменю та доміно. Головне, щоб матеріал підходив під задум. Найулюбленіші матеріали – це кістка та ріг, хоча іноді працюю і з бивнем мамонта, зубом кашалота, моржовим іклом.

– Скільки часу зазвичай займає створення однієї прикраси?

– Це залежить від складності роботи та мого стану здоров’я. Маю проблеми з сітківкою та травмований хребет, тому лікарі рекомендують обмежуватися парою годин різьблення на день. Але коли робота цікава, можу працювати і 6, і 10-12 годин. Влітку, звісно, менше часу на творчість, бо треба займатися городом та господарством.

– Які інструменти Ви використовуєте у своїй роботі?

– Зараз мій основний інструмент – це фрезер для апаратного манікюру Marathon 3 Champion та багато різних фрез. Деякі бори я роблю сам, переробляючи старі. Для тонкого орнаменту використовую ювелірний та звичайний лобзик по дереву. Для полірування – наждачний папір різної зернистості, повстяні насадки, різноманітні полірувальні пасти.

– Чи є у Вас якісь особливі секрети майстерності?

– Головний секрет – це досконалість задуму. Готова прикраса має бути естетично гарною, збалансованою та зручною. Кожен етап підготовки та різьблення важливий і має безліч нюансів та особливостей. Неможливо стисло пояснити те, на що витратив 10 років життя.

Скажу так: професіонал починає працювати на тому етапі, де зупиняється ремісник. Роботу професіонала та ремісника відрізняє ставлення до дрібниць. Я не вважаю себе майстром, бо досі навчаюся, але намагаюся робити якісні вироби. 

Часто шукаю натхнення у роботах видатних українських митців, таких як Олег Дорошенко, Йосип Епштейн, Галина Мудровська, Ірина Демченко. Їхні шедеври можна побачити в інтернеті.

– Які ще вироби, окрім прикрас, Ви створюєте з рогу?

– З рогу я роблю брошки, заколки для волосся, руків’я ножів, кулони та каблучки. На жаль, навесні помер мій друг та чудовий ювелір Віктор Ванькович, тому питні роги з рогу корови я вже не роблю.

– Як Ви бачите майбутнє цього виду мистецтва в Україні?

– Майбутнє будь-якого мистецтва залежить від влади в країні та на місцях. Поодинокі майстри, навіть якщо вони роблять супер-шедеври, можуть слугувати лише зразком для творчості. Без спеціалізованих закладів справа не піде, бо має бути кількість та конкуренція.

Коли люди бачать, що багато хто носить вироби майстрів і мають можливість таке саме придбати, тоді буде розвиток та зацікавленість. Влада на місцевому та державному рівні має забезпечувати інформаційну та фінансову підтримку. 

Читайте також: В Україні створять музей ловецтва

Наприклад, влада Нової Зеландії влаштовує фестивалі і всебічно підтримує зацікавленість людей у власноруч зроблених прикрасах, створюючи невеличкі студії на місцях. Регулярно фінансово підтримують та заохочують майстрів. У багатьох країнах така ж ситуація.

Різьблення потребує не тільки часу, це також обладнані приміщення, електрика та інструменти, реалізація продукції. На жаль, всі ці складові в нашій країні зараз відсутні. Зрозуміло, війна, нестача коштів, не до того… Але я сподіваюся, що ситуація зміниться на краще.

– Ваші роботи вже отримали міжнародне визнання. Розкажіть про це.

– Так, я пишаюся тим, що мої прикраси носять не тільки в Україні, а й за кордоном. Є фотографії, де мої вироби можна побачити на українці в Луврі та на її подрузі з Америки. Це дуже приємно і надихає на нові роботи.

– Ви згадали про свою родину. Розкажіть, будь ласка, про них.

– У нас дійсно талановита родина. Син викладає біологію в ліцеї, і його уроки дуже люблять учні. Він єдиний вчитель, з якого учні не кепкують у чаті, а захоплюються ним. Крім того, син пише вірші і навіть видав збірку “Мовою Тиші”. Його вірші дуже глибокі, для їх розуміння потрібно мати високий рівень IQ та бути знавцем основ історії, психології та філософії.

Дружина вишиває чудові картини, у неї навіть була персональна виставка. Ми всі підтримуємо одне одного у творчості, і це дуже надихає.

– Що б Ви порадили тим, хто хоче спробувати себе у різьбленні по рогу?

– Різьблення – це не швидка справа, вона потребує особливого ставлення, бачення та навичок, які приходять через тривалий час. Спочатку я думав: “Капець, як круто – я так ніколи не зможу, це ж треба купу всього закінчити і вміти малювати”. Потім було: “Та фігня, виріжу нараз і рівних мені немає!”. Далі: “Капець, як вони це роблять, яким інструментом, як його ставлять, нічого не зрозуміло, але круто!”. 

А зараз я розумію, що не крутий, але і не так собі, маю свою нішу, в якій майже не маю конкуренції. Я в такому стані, коли можу брати замовлення на свій розсуд і робити як мені краще, а не як хоче замовник. 

Тому моя порада – будьте готові до довгого шляху, вчіться, експериментуйте, і головне – любіть те, що робите.

Едуард Енбулатов продовжує творити у своїй майстерні “Лелека” в місті Кам’янське, створюючи унікальні вироби, які поєднують в собі природну красу матеріалу та майстерність людських рук. Його історія – це приклад того, як захоплення може перерости у справжнє мистецтво, яке цінують не лише в Україні, а й за її межами.

Автор: Микола Катуна

Фото: Едуард Енбулатов