Мисливський сезон-2021/2022: Свято першого пострілу!
Серпень. Серпень – це перші темні ночі та перші зірки. Це Молочний шлях та іній на вранішній траві. Це тумани, копиці сіна, хвилюючий запах грибів, зів’ялої трави та стиглих яблук.
У цьому місяці відкривається полювання по перу. Вечір п’ятниці вважався ледве не головним мисливським днем року, тобто святом.
У мене до першого дня відкриття ставлення подвійне. Дійсно, це доволі результативний перший вечір сезону. Це, як правило, багато птиці та непомітно опустілий через півгодини патронташ. До речі, на цьому, здається, всі плюси й закінчуються, і я знаю пристрасних мисливців, котрі досить спокійно пропускають відкриття полювання. До недоліків цієї короткої миті мисливського життя зазвичай приписують надмірно велику кількість стрілків в угіддях. Багато метушливої стрільби та свисту шроту, а щодо результатів, то й тут спокійно помітять, що серпневу качку ніяк не можна порівняти з качкою осінньою, тією, що встигла нагуляти жирок на хлібних полях та просі. Молода птиця все ще препогано літає, і переважна її кількість буде бита на воді найпростішим і банальним способом, що навіть зовсім нецікаво, враховуючи загальну довірливість молодої й нерозумної дичини.
Інша частина птиці, теж битої, так і залишиться в угіддях з причини все того ж захоплення деяких громадян стріляти на великі відстані, що нічим іншим, як розумовою неповноцінністю, я пояснити не можу. Все через те, що роз’яснювальна робота щодо шкідливості стрільби на великі дистанції проводиться рівно стільки, скільки людина використовує вогнепальну зброю, і, мабуть, буде вестись, доки існує саме полювання. Отже, є сенс одразу змиритися з тим, що певний відсоток людського суспільства – це, ну, скажімо, люди недалекі. Усілякого народу вистачає.
Втім, про биту птицю як таку й серпневу окремо. Навіть прижимистий сільський мисливець може вкрутити слівце про те, що вся качка в серпні «з кильками». Мається на увазі, що молода птиця ще повністю не перелиняла і, обскубуючи її, можна побачити синє худе тільце, на якому густо стирчать зачатки майбутнього пір’я 500-грамового трофея (це я про крижня). Все це зрозуміло, проте все одно відкриття люблять. І весела кононада кінця літа так само незмінна, як перший сніг чи Новий рік.
Напередодні відкриття сезону я в жодному випадку не радив би шановним колегам сподіватися на щасливу випадковість, а більше розраховувати на власні сили та старання в досягненні максимального результату. Завжди в кращому становищі опиниться той мисливець, котрий почне підготовку до полювання заздалегідь, тобто задовго до його початку. Для досягнення найкращого результату вкрай необхідно виконати декілька умов.
Перша: час і місце. Тобто, треба мати в запасі деякий час для повноцінної розвідки місцевості майбутнього полювання, а також час, щоб вибрати й облаштувати конкретне місце. Найкращим слід визнати той варіант, за якого мисливець має в запасі два повноцінних вільних тижні і приїздить до місця майбутнього полювання хоча б за пару днів до його відкриття (звичайно, виканючити у шефа два тижні заради одного лише полювання – досить нерозумно. Я говорю про той варіант, коли мисливець вирішує взяти частину своєї відпустки й повністю присвятити цей час полюванню). Гадаю, не слід розглядати той варіант, коли дисциплінований стрілець вирушає в скромне угіддя, де є лише один ставок на триста чоловік, бажаючих укокошити єдиний виводок. Це звичайний мазохізм, і нічого, крім безладу й нудьги, тут не зустрінеш. Треба одразу вибирати такі місця, де площі води були з самого початку значними, незалежно від характеру походження, тобто, чи це заплави, чи затоки великих озер (водосховищ), торфорозробки – у даному випадку значення не має. Дуже багато чого буде схожого у перший день полювання, а на значній території розвідка ніколи не може бути простою й швидкою.
Все останнє – розкладний стільчик, фляга з водою, запас продуктів, бінокль – складалось у рюкзак. Сама ж розвідка – справа зовсім не нудна, а, скоріше, жива й захоплююча, і час спливає швидко й непомітно. А, вирушивши з дому рано-вранці, ви можете провести серед очерету й латаття весь день. Лише так можна тихо й непомітно обстежити всі степові озерця та зарослі очеретом мулисті закрути річок. Рухаючись на велосипеді чи пішки, ви зможете отримати найвіршіні дані про наявність птиці навіть у найбезлюдніших місцях, оскільки здійснюватимете обстеження, не поспішаючи. На автомобілі цього домогтися неможливо – він дуже швидкий та шумний.
Швидко – не означає якісно, а найбезлюдніші місця завжди малодоступні для будь-якого автомобіля. Розвідка дає можливість з’ясувати точну кількість і місцезнаходження виводків, а також визначити місця найкращого качиного перельоту, розташування кормових полів, на які зазвичай літають годуватися качки. Дуже часто дані за декілька років заносяться у спеціальний зошит–щоденник і в подальшому можуть бути досить цікавими для загального аналізу місць під час довгого міжсезоння.
Утім, при пошуку завжди знаходиться й помічається багато цікавого: ось там замість качок ми виявили велике скупчення лисух, а на болотах поблизу броду цього року чимало бекаса. На сусідньому озері зранку вода «кипить» від полюючого окуня, а на узліссі березняка, по дорозі до віддаленого закруту, завжди трапляється досить багато грибів.
Дуже часто про те, що на даному болотці мешкають качки, вказують побічні ознаки, а саме – залишені качками сліди своєї життєдіяльності – пух, пір’я, качиний помет і сліди-доріжки, що залишають вони на рясці. Крім того, об’їжджаючи територію, так чи інакше, матимеш уявлення про місця, зовні непримітні та малопривабливі, – невеликі болотини, ставочки й заповнені водою канави та траншеї – тобто такі, де качку ніхто шукати не буде.
Ці місця також слід «помічати червоним», оскільки саме тут можна буде відшукати частину птиці через день-два після відкриття масової стрільби. Качка відійде у потаємні місця. А та, що залишиться, засяде в купиннику та заростях настільки міцно, що зрушити її з місця допоможе лише щасливий випадок або ж наявність добре працюючого лягавого собаки!
Все сказане стосується незначних водойм, однак те ж саме можна віднести й до розвідки на великих озерах. І тут мисливцю насамперед доведеться визначити приблизну кількість качок та їх розповсюдження в угіддях. Зрозуміло, це можливо лише на весловому човні, а не на моторному. Таким чином мисливцеві потрібно буде ретельно й безшумно обстежити всі потаємні куточки та заплавні, подовгу затримуючись на кожному із цих місць, уважно оглянути їх за допомогою бінокля та з’ясувати все, що цікавить.
Закінчивши цю процедуру, слід робити наступний крок – підготувати місце для майбутнього полювання. В багатьох випадках у цьому немає потреби, оскільки береги заросли густим очеретом (лопухами, бур’яном, чагарником), де можна вдало сховатися самому (якщо водойма невелика) або разом із човном (коли полюють із човна). Проте досить часто, незважаючи на пишний берег, кмітливий качиний народець так і норовить влаштуватися саме на найвидніших і просторих ділянках водойм, що в міру їх «навчення» буде лише прогресувати. Крім того, підходяще місце для полювання – це не завжди там, де качки мешкають, а часто зручна точка на трасі перельоту, що також заважає маскуванню. Іноді досвідчений мисливець перед відкриттям зовсім відмовляється від полювання на гарному качиному плесі, знаючи, що там обов’язково будуть присутні ще двоє-троє його колег за пристрастю. Ось і вибирає такий мисливець віддалене і не завжди на березі водойми місце, десь біля канавки між двома-трьома озерами. І при цьому зовсім не скаржиться на відсутність удачі, оскільки очманілі від перших пострілів качки обов’язково будуть ганяти вздовж цієї канавки взад-вперед від однієї водойми до іншої (а якщо це велике озеро, то від одного плеса до іншого) в пошуках більш спокійного місця.
Тому досить часто на відкритих ділянках доводиться робити схованку. На похилих і вологих (болотистих) мисах, які не мають рослинності, схованка розміщується вище поверхні грунту і тому добре вирізняється на тлі оточуючого розливу. Враховуючи вологість місцевості, немає можливості зробити щось інше, про якісь там окопчики чи траншейки для схову не може бути й мови. В такому випадку схованку треба зробити завчасно, тобто за декілька днів до відкриття полювання, з тим, щоб місцева качка, здійснюючи ранковий моціон, звикла до неї й не звертала більше уваги.
У будь-якому випадку – полюєте ви на великій водоймі чи на скромному озері – вашу увагу повинні привертати миси, що глибоко заходять у воду, та острівці рослинності посеред плес. Тією чи іншою мірою вони будуть цікаві завжди та в будь-яку пору року. Навіть коли полювання відбувається на вечірній зорі, коли благородна качка йде в глибину заплави на затінені обмілини, слід переміститися туди ж, але й там, у кривій береговій лінії, завжди старайтесь влаштуватись на мисі. Це вигідно вже тому, що ви маєте великий сектор обстрілу та видимості. Птиця ж рідко повторює всі вигини берегових заростей, а йде центром водойми. Тому, розташувавшись на мисі, ви завжди будете ближче до потенційної здобичі. Винятки трапляються, але досить рідко. Частіше за все мис може зробити «ведмежу послугу» в тому випадку, коли полювання здійснюється на закруті ріки. Якщо кут повороту ріки досить великий, качці немає потреби йти точно її руслом і, помітивши попереду зміну ландшафту, вона просто-напросто повертає й зрізає частину шляху через сухе місце річкової долини.
На відкриття полювання треба збиратися завжди із ночівлею, що означає не лише бажання пополювати на вранішній зорі, а й посидіти ввечері біля вогнища та поспілкуватися з давніми приятелями. Далі, звичайно, вогнище, «чай» та всілякі розмови. Але перше, що слід пам’ятати, – це не перестаратися із «чаєм», і друге – опинитися на своєму місці десь за годину до світанку!
І наостанок. Напередодні цього чудового свята для всіх мисливців – відкриття полювання по перу, хочу побажати всім «братам по зброї» успіхів, мисливської удачі, здоров’я, натхнення і, звичайно ж, «ні пуху, ні пера!»
Олексій ДУДКІН,
Лісовий і мисливський журнал”,
2006