Олень може провести одну-дві дуелі протягом сезону парування, майже не їсть та лише п’є трошки

У вересні-жовтні свою мелодію продовження роду ревуть й благородні олені. Тоді ж рогаті красені проводять рицарські турніри у битвах за своїх наречених. Працівники Конотопського держлісгоспу Сумщини не лише слухають ці своєрідні співи, а й ретельно оберігають диво-тварин.

– Зараз у наших угіддях мешкають 100 благородних оленів. Їхні гон та ревіння починаються вже з перших днів вересня та триває близько місяця. Чим холодніші вечори та ночі, тим активніше ревуть рогаті красені. Ось цими ночами я слухав стабільно двох-трьох самців, – розповідає начальник відділу охорони та захисту лісу ДП «Конотопський лісгосп» Олег Бараненко. – А в минулі роки я чув напередодні світанку ревіння відразу десяти оленів з усіх боків лісу. Це був справжній захоплюючий природний оркестр. Зі свіжого туману, де нічого не видно, скрізь лунає ця захоплива мелодія. Дійсно, романтика.

Осіннє ревіння рогачів – наче глухий частий стогін, що чути й за десятки кілометрів. Так самці шукають собі супротивника. За нотами, тембром та басом стає зрозумілим, хто «грає» – досвідчений альфа-самець чи молодий. Крім ревіння, олені буцають рогами та копитами кущі, гілля, ламають молоді дерева. Наче боксер б’є грушу. За вибитою травою, поламаними гілляками, стовбурами деревець можна зрозуміти, де саме «розминався» олень, якої статури та віку.

– Скільки оленів постійно беруть участь у своїх турнірах?

– У рицарських турнірах беруть участь як дорослі досвідчені самці, так і молодь. Олені починають брати у них участь у віці приблизно чотири роки. У наших угіддях є десь п’ятеро дорослих, досвідчених биків міцної кремезної статури, із величними рогами, які постійно тримають пальму першості у стаді. Але ж підростає й молодь, яка теж рветься бути першою. І коли олені відчувають присутність конкурентів, то сходяться у двобоях, там, де зручніше та ближче – на галявині, у кущах, посеред поля чи заростів.

– Чи довго так можуть битись між собою олені?

– Як правило такі сутички не надто тривалі. Бо слабша тварина з перших хвилин бою розуміє, що програє і здається. Переможець проганяє переможеного геть і йде з гордо піднятою головою та часто шукає нового супротивника. Сам знову реве та слухає ревіння зусібіч. Один самець може провести одну-дві дуелі протягом усього сезону парування. У час парування він майже не їсть та лише п’є трошки. Але інколи й молодь дає гідний бій «ветеранам» і постійно претендує «на трон» у стаді. Щороку випробовує сили. І з часом на місце старого та досвідченого бійця – альфа-самця, приходить молодий, зі свіжими силами й енергією.

Найцікавіше слухати двобій двох «ветеранів». Це могутні олені вагою від 200 кілограмів, із широкими розлогими рогами. Інколи чути, як олені «фехтують» ними та звуки ударів, хрипіння, неймовірне напруження сталевих м’язів. Такі поєдинки можуть тривати годину чи дві. Потім місце двобою, дійсно, вказує, що це бились два титани. Вибита до піску трава, понівечені молоді деревця та гілки, що олені ламали своїми тілами у ражі битви, сліди бійців, які ладні не поступитись ані на крок. Могутність та велич. Але, на жаль, такі битви відбуваються не часто.

– Чи бувають якісь незвичайні випадки під час таких турнірів?

– У нас є вольєр для напіввільного утримання мисливських тварин з метою подальшого випуску до угідь. Ми утримуємо там ланей, кабанів. Є й близько 70 «вольєрних» благородних оленів. Там 40 зрілих самок та десять дорослих самців. Решта – молодняк. «Вольєрні» самці теж конкурують між собою. Але «наречених» тут кожному вистачить. А ще часто «олені-дикуни» з лісу, відчуваючи запах самиць і конкурентів, підходять до вольєра і викликають «вольєрних» на двобій. «Вольєрні», в свою чергу, захищають свої гареми від «чужинців». Часто ці самці навіть дуже запекло б’ються між собою прямо через огороджу. Інколи дріт там увесь побитий та пошкрябаний їхніми рогами.

– А чи можуть олені вбити або поранити один одного під час дуелей? Або зчепитись рогами і так уже загинути згодом від голоду та спраги? Чи люди рятували таких затятих бійців?

– На моїй пам’яті у нашому лісгоспі такого нікого не було. Старожили та ветерани мисливського господарства пригадували різні випадки. Але олені, дійсно, можуть поранити та навіть смертельно травмувати один одного своїми гострими відростками рогів. У старих самців на морді інколи є чітко видимі шрами, що вже зажили з часом, після таких дуелей.

– Зі скількома самицями може спаруватись переможець дуелей?

– Переможець кожної дуелі й надалі отримує право на «шлюби» із усіма самицями, які мешкають на його території. Як правило, це чотири-п’ять самок віком від трьох років. Щороку наші олениці приводять одного-двох оленят. Левова доля приплоду – це діти саме цих альфа-самців, краса та гордість нашого оленячого племені. У «вольєрних» самців у сезон гону бувають й відразу понад десять наречених.

Звісно, що після такого запеклого місяця турнірів та кохання самці-олені дуже худнуть. Взимку вони можуть загинути від голоду, фізичного виснаження, коли не зможуть знайти їжу під великим снігом та настом або від хижаків. Саме тому начальник мисливської дільниці лісгоспу Микола Голуб із колективом приділяють величезну увагу заготівлі кормів. Загальний обсяг заготівлі до 100 тонн за сезон. Це близько 40 тонн сіна, решта зернові та фруктово-овочеві запаси.

А ще для нас період гону оленів надзвичайно важливий. Бо й браконьєри теж уже дуже добре знають усі місця рицарських турнірів наших благородних красенів, знають, як підманити їх на голос або влаштувати засідку. До того ж, восени поступово опадає листя, тварину легше побачити у голому лісі чи заростях, зокрема, вночі за допомогою тепловізора. Та й у період шлюбів інстинкт самозбереження в оленя дещо притуплений. Тож ми зараз працюємо у посиленому режимі.

Володимир РОМАНЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”