Про проблеми, з якими нині стикається Івано-Франківська обласна організація УТМР

Про проблеми, з якими нині стикається Івано-Франківська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок, про хижаків, сказ, АЧС і допомогу армії розповів голова облорганізації УТМР Михайло ЛУЩАК:

– На Франківщині 62 користувача мисливських угідь. За користувачами – юридичними особами облорганізації УТМР закріплено всього 28% мисливських угідь області. Лісових угідь у нас лише 15%. Тому на Франківщині ми точно не монополісти, хоча розраховують переважно на нас, як на найстарших і найвідповідальніших. Ми, відповідно, робимо все, що в наших силах, але ситуація у мисливській галузі – катастрофічна. Надходжень не має. Коштів вкрай не вистачає. І звідки їм взятись, якщо полювання заборонено, а внески, чисто символічні, заплатило менше 30% наших членів (з 3500 членів 1200).

У зв’язку з цим маємо ще й проблему із кадрами, частина співробітників на фронті, ти, хто залишився, зарплати можемо платити мінімальні. Тому виживаємо нині, переважно, за рахунок фанатів мисливської справи. Бо хто за такі гроші буде працювати? Лише віддані справі люди.

На жаль маємо райорганізації, які взагалі не мають коштів на існування. Там внески сплатило 5–10% членів і все. Намагаємось врегулювати цю ситуацію, обговорюємо, як надати фінансову підтримку на біотехнію і охорону угідь цим районам від інших райорганізацій, – ділиться проблемою Михайло Миколайович. – Частина наших співробітників, у тому числі керівників, виходячи із складної фінансової ситуації, добровільно відмовились від отримання заробітної плати і працюють на добровільних началах. Вони стали добровольцями для Товариства, так само, як з початком повномасштабного вторгнення всі вони – мисливці, зі своєю зброєю, пішли добровольцями до лав тероборони щоб захищати свою землю.
Кому не дозволяє вік чи здоров’я служити – займаються волонтерством. Як, наприклад, Мицак Іван Федорович, голова Роготинської райорганізації УТМР, якому вже 73 роки, але не дивлячись на вік, він дуже активно допомагає ЗСУ. Іван Федорович особисто пригнав з країн із закордону 9 автівок і передав їх на фронт. У нас кожен район долучився до цього процесу. Івано-Франківська облораганізація передала п’ять власних автомобілів «Нива», запасні частини та все необхідно для фронту.

Дуже допомагають Україні й наші брати – мисливці поляки. Вони переживають за нас, за наших хлопців на фронті не менше нашого. За що ми їм дуже вдячні.

Окрім війни і економічної кризи маємо ще біди. На початку року ми проводили обліки і було встановлено, що щільність лисиці в мисливських угіддях становить близько 20 голів на одну тисячу гектар. І це коли науково обґрунтована норма щільності – одна лисиця. Тобто перевищення норми в 20 разів – це катастрофа. Найближчим часом плануємо зробити контрольну таксацію, але впевнений, що ситуація з хижаками не покращилась сама собою. Більш за все, враховуючи повідомлення від місцевих мешканців і спостереження єгерів вона погіршилась.

Люди, які живуть недалеко від мисливських угідь відчули на собі в повній мірі лисячу навалу. Хижаки забирають у них всього домашнього птаха. Що вже казати про водно-болотну, польову пернату та хутрову дичину в мисливських угіддях.

Велика щільність хижака відповідно призводить до спалахів сказу. Випадки цієї хвороби фіксуються у домашніх тварин – собак, котів, навіть корів і коней. Але зрозуміло, що заражаються вони від диких хижаків і здичавілих собак та котів.

Ми співпрацюємо Держпродспоживслужбою (ДПСС). На їхнє прохання допомагаємо проводити імунізацію м’ясоїдних диких тварин, хоча це не входить в наші обов’язки. Ми підключаємо до розкладання брикетів з вакциною наші сили, наших співробітників, бо, на жаль, ДПСС не має відповідних засобів.

Раніше ДПСС розкидали брикети над угіддями за допомогою авіації, тепер ми робимо це власноруч. У минулому році імунізація не проводилась взагалі, регулювання хижаків майже не було, полювання заборонено… От тепер і маємо.

Місцеві органи самоврядування направили вже кіпу звернень до облвійськадміністрації з проханням дозволити долучити до регулювання чисельності хижаків місцевих мисливців, бо єгеря власними силами, не можуть подолати лисячу проблему, потрібна допомога. Вполювати хижака не така проста справа, тим більше для людини, яка в обході має тисячі гектар угідь і купу інших обов’язків. Але, на жаль, знайти порозуміння з ОВА щодо цього питання, поки, не вдається.

Сподіваємось, що рано чи пізно консенсусну ми дійдемо.
Тим часом ми готуємо списки мисливців, які можуть ввійти в бригади по боротьбі з хижаком. Ми не проти, що бригади будуть супроводжувати правоохоронці, представники місцевої влади.., але це треба робити вже зараз.

Якщо сьогодні ми не відрегулюємо чисельність хижака, то завтра втратимо всю мисливську дичину, а на додачу отримаємо епідемію сказу.

Раніше під час жнив від комбайнів, що працювали в полі, розбігались в різні боки – кабани, козулі, зайці… Тепер – лише лисиці. Живий приклад нещодавно мені розповідав один з комбайнерів. Він за одну зміну жнив нарахував 63 лисиці.

Тож ми сподіваємось, що до грудня нас почують в ОВА і у ми будемо мати три найсприятливіші зимові місяці для найефективнішого відстрілу лисиці загоним методом.

Маємо ще одну проблему – дика свиня. І до війни ми фіксували гибель кабана цілими сім’ями. Кабани дохли сотнями. Ми передавали зразки загиблих тварин на експертизу в ДПСС. У відповідь отримували: «Отруїлись». Можливо. Але якби це був один випадок. Вони продовжуються. На нашу думку ДПСС не допрацьовує або приховує результати досліджень. Не можемо стверджувати, але на нашу думку, в області вирує африканська чума свиней.

Зараз, у зв’язку з забороною полювання, популяція кабана в деяких районах збільшилась у рази і перевищує норму. Окрім того, що люди скаржаться на диких свиней, які ходять по їхнім городам і з’їдають врожаї, то така щільність кабана може призвести до нового спалаху АЧС, яку ми вже пережили, втративши в деяких районах поголів’я не тільки диких, а й домашніх свиней. Якщо не реагувати і не регулювати чисельність кабана, то ми можемо втратити всю його популяцію в області.

Маємо проблему і з браконьєрами. Не з сільськими дядьками з дідовими рушницями, а з озброєними сучасною зброєю та спорядженням, з тепловізорами і позашляховиками порушниками. Для них незаконне добування дичини – це спосіб наживи. Ми, на своїх «Нивах», половину з яких вже віддали на фронт, побороти цього внутрішнього ворога – не в змозі. Тим більше, що частина нашого штату мобілізовано до лав ЗСУ. Тож хочемо ще раз звернутись до правоохоронних органів і ОВА допомогти навести лад в мисливських угіддях.

Наша організація розуміє в якій біді нині опинилась країна, що всі працюють на Перемогу, в суспільстві існує певна психологічна напруга щодо мисливства під час воєнного стану, тому ми не лобіюємо питання відкриття полювання на качку чи зайця. Але тим не менше, на мою думку, в деяких районах просто необхідно долучити мисливців до регулювання хижаків, а також потрібно регулювати щільність кабана, який завдає абиякої шкоди городам місцевих жителів та ще й є переносником АЧС. Для цього ми, відповідно до законодавчих норм, провели обліки дичини і подали Ліміти на погодження, але досі, вже четвертий місяць вони лежать в Міндовкілля. А без лімітів ОВА, не дадуть дозвіл на таке регулювання. Міндовкілля зобов’язано погодити Ліміти, а дозволити нам частково, чи ні – має вирішувати місцева влада, ОВА і користувачі мисливських угідь.

Тож нині головні зусилля членів нашого Товариства зосереджені на допомозі нашій армії, фронту. Адже мисливці – це патріоти своєї країни, своєї землі. З давніх часів мисливці були самодостатніми та духовно багатими людьми, які завжди приймали активну участь у соціальному житті громад і країни.

Але якщо держава не буде рахуватись з мисливцями, не буде розуміти значимості мисливського господарства, чинити перепони діяльності користувачів мисливських угідь, то і ми не зможемо виконувати свої обов’язки, платити податки, не будемо мати змоги допомагати нашим Збройним Силам і працювати за для Перемоги.

Джерело: сторінка УТМР у Фейсбук.