О 6:27 виїжджаю з Ужгорода. Термометр показує “плюс”, але дорога через перевал готує сюрпризи. На серпантинах – легкий іній, а сліпуче жовтневе сонце б’є в очі, змушуючи щуритися на поворотах. Мінус 2,5 градуси на висоті, і знову потепління, коли спускаюся в долину. За три години шляху природа влаштувала справжній температурний перформанс.
Ферма-Ранчо “Дике-поле” у селі Почаєвичі на Дрогобиччині зустрічає теплом – і в прямому, і в переносному сенсі. Майже +10, а в повітрі – урочисті звуки мисливських рогів. Ансамбль “Лісові сурми” Прикарпатського фахового коледжу лісового господарства та туризму у традиційних мисливських костюмах та капелюхах виводить старовинні мисливські сигнали, сповіщаючи про початок незвичної для України події – Ловецької бізнес-конференції.
“Нам потрібно навчитися брати, щоб віддавати”, – говорить народний депутат Ігор Марчук. У залі – близько півсотні людей, які добре розуміють ці слова. Власники мисливських господарств, мисливці, науковці, підприємці зібралися, щоб знайти баланс між традиціями полювання та сучасним бізнесом.
“До війни ми мали обіг у 8 мільйонів. Зараз все змінилося”, – розводить руками власник МСК “Сокіл” Ігор Свистун. Поруч киває головою Руслан Козир з “Тустані” – його господарство зіткнулося з подібними викликами.
Родзинкою конференції стала демонстрація рогів трирічного оленя. “Дивіться, це вже тягне на золоту медаль CIC!”, – з гордістю показує власник ТОВ “Червус” Дмитро Русанов. “Без якісної генетики нічого не буде. Можна годувати оленя найкращою кукурудзою, преміксами, але породу не обманеш”.
“Двоє загиблих військових. Не від куль – від сказу”, – ця приголомшлива статистика від міжнародного консультанта ФАО (ООН) Олександра Рєвнівцева змусила мене здригнутися. У залі запала тиша. Бойові побратими в окопах – коти, собаки, навіть лисиці… Те, що здається душевним теплом на передовій, насправді може стати смертельною пасткою. На тлі війни стрімко зростають показники особливо небезпечних інфекційних захворювань – сказу та африканської чуми свиней. Це вже подвійний удар – і по національній безпеці, і по економіці. Поки слухаю про мільйонні збитки фермерських господарств через спалахи захворювань, розумію: без належного контролю за поширенням хвороб серед диких тварин ситуація лише погіршуватиметься.
“Продажі гладкоствольної зброї впали на 60%”, – продовжила дискусію керівник відділу маркетингу мережі магазинів “ІБІС” Олена Дружинська. “Ринок завмер в очікуванні відновлення повноцінного полювання”.
Міжнародний досвід додав конференції особливої ваги. Власник литовського оленячого ранчо “Червус Ауреус” Лінас Пакаманіс поділився секретами прибуткового вольєрного господарства. Датчанин Ларс Бухард розповів про перспективи полювання в Україні: “Ваші козулі та плямисті олені могли б зацікавити європейських мисливців”. А господар австрійського ранчо DEER SCHOBER COMPETENCE Франц Шобер презентував успішний досвід ведення оленячого господарства, на своєму прикладі.
Представник чеської компанії VVS Вацлав Бринда детально зупинився на особливостях годівлі оленів. “Правильно підібрані корми – запорука здорового поголів’я та якісних трофеїв”, – наголосив він.
Гаряча дискусія спалахнула навколо теми великих хижаків. Руслан Козир із “Тустані” схопився з місця, коли зайшла мова про збитки від нападів рисі та вовка. “Ми розуміємо цінність червонокнижних видів, але хто компенсує втрати мисливських господарств?” Природоохоронці та власники угідь, здавалося, от-от зійдуться в словесному герці. Але несподівано дискусія вивела на конструктив: потрібна тісна співпраця у проведенні точного обліку хижаків – вовків, рисей, ведмедів та робота над формуванням механізму компенсації втрат. “Лише спільними зусиллями можемо досягти балансу: зберегти і червонокнижних хижаків, і забезпечити розвиток мисливських господарств”, – до такого висновку прийшли учасники дискусії.
О 16:24 залишаю конференцію – попереду важкий шлях через перевал, а дні вже короткі. Коли перетинаю умовний кордон Львівщини та Закарпаття, вже сутеніє. Але навіть у темряві перед очима стоять кадри з конференції: мисливські роги, що виблискують на сонці, натхненні обличчя учасників і ці величні роги оленя – символ відродження української ловецької справи.
За програмою, наступного дня учасники мали відвідати мисливське господарство “Тустань”, де розташований найвищий гірський вольєр у Східній Європі. Там планувалося детальніше обговорити практичні аспекти ведення сучасного мисливського господарства та перспективи розвитку галузі.
3 коментарі до “Рогами та сурмами: мисливство як перспективний напрям розвитку територій”