Столітня історія мисливствознавства в Україні розкрита у новому дослідженні

Відомий український теріолог, доктор біологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАН України Ігор Загороднюк провів масштабне дослідження історії мисливських лабораторій та розвитку мисливствознавства в Україні за останні 100 років. Його робота розкриває шлях галузі від перших наукових лабораторій до сучасних викликів, пов’язаних зі збереженням біорізноманіття та екологічним менеджментом. Стаття опублікована у журналі “Theriologia Ukrainica”.

За даними дослідження, перша мисливська лабораторія була створена в Харкові у 1929 році за ініціативи Віктора Аверіна. Ігор Загороднюк зазначає, що вона стала початком цілої низки дослідницьких центрів, які послідовно існували в різних містах України – Харкові, Заворичах, Вінниці та Черкасах.

Автор статті підкреслює, що з часом завдання мисливських лабораторій змінювалися відповідно до соціально-політичних подій та суспільних запитів. За його словами, якщо спочатку основна увага приділялася обліку та моніторингу мисливських ресурсів, то пізніше акцент змістився на звірівництво та розведення цінних хутрових видів.

Важливим етапом, за твердженням Загороднюка, стало створення академічних мисливських лабораторій в Інституті зоології НАН України (1975-1989 рр.) та Інституті лісового господарства УААН (1991-2022 рр.).

Читайте також: “Безоар” знайдено у шлунку буйвола: рідкісна знахідка африканських мисливців

Дослідник наголошує, що сьогодні мисливствознавство в Україні стикається з новими викликами. З одного боку, зростає суспільний запит на збереження природи та гуманне ставлення до тварин. З іншого – залишається потреба в науково обґрунтованому управлінні популяціями диких тварин, особливо в умовах антропогенного впливу на екосистеми.

Ігор Загороднюк підкреслює, що знання та досвід, накопичені мисливствознавцями, мають велике значення для збереження біорізноманіття та екологічного менеджменту. Зокрема, це стосується управління популяціями великих травоїдних тварин, які відіграють ключову роль у формуванні екосистем.

На думку автора дослідження, попри зміну суспільного ставлення до полювання, мисливствознавство як наука залишається важливим джерелом знань про дику природу та методи її збереження. Виклик сьогодення, як зазначає Загороднюк, – знайти баланс між традиційними підходами до управління популяціями диких тварин та сучасними екологічними та етичними нормами.

Важливо відзначити, що автор дослідження дистанціюється від мисливства як практики. Ігор Загороднюк підкреслює, що його робота зосереджена на науковому аналізі історії та розвитку мисливствознавства як галузі знань, а не на підтримці чи пропаганді полювання.