Українським рибалкам все частіше потрапляють на гачки екзотичні риби яскравого забарвлення, а діти ловлять у Дніпрі крабів і медуз. Ба більше, під Києвом у річці знайшли й зовсім невідомі українцям желеподібні створіння, схожі на затонулі кавуни, – пише видання Вечірній Київ .

Нещодавно в озері Мартишів на Осокорках науковці менше ніж за дві години зловили 25 сонячних окунів — екзотичних прибульців із Північної Америки. А у річці Прип’ять з’явилися сомики-кішки, яких раніше можна було побачити хіба що в акваріумах.

Чому чужинці заполоняють українські водойми та які загрози вони несуть? Яке дивне створіння науковці знайшли у Дніпрі? Що робити з водяним горіхом, який вбиває Київське водосховище? Про це та багато іншого «Вечірньому Києву» розповів директор Інституту гідробіології, член-кореспондент НАН України, доктор біологічних наук, професор Сергій Афанасьєв.

«Сонячний окунь об’їдає нашого»

— Сергію Олександровичу, у соцмережах серед рибалок точаться суперечки щодо сонячного окуня. Одні кажуть, що він несе загрозу аборигенним рибам, зокрема нашому звичайному окуню, який може зникнути, як золотий карась, якого витіснив сріблястий. Інші наполягають на тому, що цей чужинець нешкідливий, навпаки їм залюбки ласує щука. Чи такий страшний чорт, як його малюють?

— Звичайний окунь і сонячний, на відміну від сріблястого та золотого карася, не є близькими родичами. Тому цьому чужинцю не вдасться асимілювати під себе нашого аборигена. Але є небезпека харчової конкуренції. Сонячний окунь об’їдає нашого, особливо молодь. Раніше ми вважали, що цей чужинець буде активно жерти ікру аборигенних видів риб. Втім, виявилося, що це не основна його їжа. Сонячному окуню більше до вподоби мотиль, тобто личинки комарів. Сьогодні явних загроз від цього чужинця ми прорахувати не можемо, але це не означає, що їх немає. Він їстівний, красивий і грає свою роль в екосистемі, яку сьогодні ми до кінця не розуміємо. Але ця роль не може бути позитивною, оскільки сонячний окунь не є частиною нашої природи.

Взагалі, будь-який чужорідний вид риб є злом. Утім, чужинці з’являються там, де погано екосистемі. Якщо всі екологічні ніші зайняті, то прибульцям нема куди влізти. Навіть якщо вони з’являються, то все одно будуть витиснуті. Але каскад Дніпровських водосховищ — це модифікована неприродна екосистема, тому вона має ніші, у які пробираються чужинці. Цьому сприяють не тільки зміни клімату, але й люди, які свого часу, не розуміючи всієї небезпеки, намагалися збільшити рибопродуктивність і вселяли в Дніпро чужі види риб. Так підселили сріблястого карася з Азії, хоча він значно поступається золотому за смаковими та корисними якостями м’яса. Водночас переселенець, який має більш домінантні гени, дуже легко асимілював під себе та витіснив у Червону книгу нашого карася.

— На вашу думку, чи варто відпускати сонячного окуня, якщо він потрапить на гачок?

— Будь-яку інвазійну рибу не треба відпускати назад у воду. Ні сонячного окуня, ні амурського чебачка (якого випадково завезли разом із мальком білого амура та товстолобика), ні ротаня-головешку, ні сріблястого карася. Останнього, на мою думку, взагалі слід дозволити ловити у необмеженій кількості та у будь-який період. Адже сріблястий карась найбільш агресивний та небезпечний у водосховищах для наших аборигенних видів. Наразі він дуже активно складає харчову конкуренцію багатьом цінним промисловим видам риб. Чим більше стає сріблястого карася, тим менше лящів та коропів.

Крім того, у річці Прип’ять зараз з’явилося чимало прожерливих американських сомиків-кішок. Їх також необхідно вилучати з води й ні в якому разі не відпускати назад. Звичайно, це не зупинить розповсюдження інвазійних видів риб, але інших методів боротьби з ними не має.

«Величезні желеподібні кулі, вагою до 6 кілограмів знайшли на мілководді»

— У Дніпрі щоліта помічають екзотичних прибульців: медуз, крабів та навіть кольчужних сомів з Амазонки. Як вони зазвичай до нас потрапляють і чи сприяє цьому глобальне потепління?

— Одразу зазначу, що медузи, яких помічають у Дніпрі, тільки у спекотне літо, — наші прісноводні жителі. Хоча є версія, що вона китайського походження. Втім, сьогодні ця медуза, яку науковці називають Craspedacusta sowerbii — космополітичний вид, який зустрічається у прісних водоймах на всіх континентах світу. Вона дрібна, сягає у розмірі не більше 2–3 сантиметрів.

Живе у двох іпостасях: переважно у вигляді маленьких поліпів, а коли температура води перевищує 26 градусів, перетворюється на медузу та розмножується. Вперше їх виявили наприкінці 1970-х років біля Трипільської ГЕС, а потім у ставку-охолоджувачі Чорнобильської атомної електростанції. І те, що про них небагато хто знає, пов’язане з тим, що поліпи живуть в обростаннях, які мало хто вивчає. Оскільки останні декілька років в Україні переважно спекотні літа, ці створіння стали більш помітними, але ніякої загрози вони не несуть.

Безумовно, зміна клімату впливає на розповсюдження у наших водоймах чужорідних теплолюбних видів риб і водяних безхребетних, тих же крабів. Останні для Дніпра — справжні екзоти, які потрапили до річки, скоріш за все, завдяки акваріумістам. Люблять у нас деякі заводити екзотичних створінь, а потім випускати набридлих улюбленців у водойми. Більшість з них гинуть з настанням морозів, але є чужинці, які добре адаптуються до холодів. Вони можуть потрапляти до наших водойм з днищ суден, що прийшли з далеких країв, а також з трюмів разом з водою, яку використовують як баласт та зливають, наприклад, у Дніпровсько-Бузький лиман.

А от мохуватка, яку ми вперше виявили та дослідили минулого року в Дніпрі, біля села Осещина Вишгородського району, потрапила до нас із дельти Дунаю скоріш за все на риболовецькому спорядженні. Її статобласти (зародки) своїми гачками дуже легко чіпляються за риболовні плетені шнури та неопреновий одяг.

— А це що за звір такий?

— Мохуватка чудова або Pectinatella magnifica — це колонія організмів, які утворюють величезні желеподібні кулі, вагою до 6 кілограмів. Минулого року люди знайшли ці дивні «кавуни» на мілководді під Києвом. Мохуватка родом із Північної Америки. У Європу вона потрапила з баластними водами наприкінці XIX століття, до речі, саме під час третьої пандемії чуми. В останні десятиріччя мохуватка активно розширює свій ареал, вторгаючись швидкими темпами на нові території.

Розвитку цього інвазійного виду сприяє помітне потепління клімату, маловоддя та зростання органічного забруднення води. Те, що мохуватка вперше дала помітний спалах чисельності у Дніпрі — дуже тривожний сигнал.

«Водяний горіх розрісся до катастрофічних масштабів»

— Ваш інститут готував висновки для Міндовкілля щодо доцільності виключення водяного горіха (чиліма) з Червоної книги України. Однак низка екологів та науковців вважають, що ця реліктова рослина має залишатися під охороною, зокрема тому, що у її заростях гніздяться та харчуються рідкісні види птахів…

— Цей аргумент не витримує жодної критики. Птахи, які гніздяться у заростях водяного горіху, зокрема крячки білощокі так само добре себе почувають у будь-яких інших рослинах з плаваючим листям. Наприклад, у глечиках, які, до речі, активно витісняє чилім. До того ж не потрібні птахам такі величезні площі для гніздування, які займає сьогодні горіх на Дніпровських водосховищах. Він розрісся до катастрофічних масштабів.

Наприклад, наприкінці 1980-х років уся плавнева рослинність у Київському водосховищі займала площу близько 42 квадратних кілометрів. Зараз тільки один водяний горіх накриває суцільним зеленим килимом поверхню розміром 104 квадратних кілометри. До речі, чилім належить до таких видів рослин, які називають едифікаторами. Вони модифікують під себе довкілля, повільно захоплюючи все нові території. Унаслідок такої експансії зменшується проточність, відбувається замулення та скорочення площі водного дзеркала. Так, під заростями горіха вже повністю зникли окремі ділянки річки Ірпінь — правої притоки Дніпра.

Крім того, у нічний час, коли ця рослина активно споживає кисень та одночасно йде процес гниття, відбуваються літні замори риби. Також горіх виділяє фітонциди, щоб поруч не росли конкуренти. Через ці біологічно активні речовини та критично низький рівень кисню під заростями горіху практично ніколи не буває молоді риби. Уявіть, що 12-14 відсотків площі Київського водосховища стали просто недоступними для рибовідтворення.

— Позбавлення водяного горіха охоронного статусу дозволяє боротися з цією рослиною. Але ж хто, як і за які кошти це буде робити?

-Водяний горіх — однорічна водяна рослина, тому боротися з нею дуже просто. Достатньо між двома катерами натягнути трос і збити розетки, щоб завадити плодам дозріти. Тому наступного року горіх уже не виросте. У такий спосіб «косити» рослину можуть, наприклад, промислові рибалки, які зацікавлені в її зменшені, бо не мають сьогодні доступу до своїх звичних територій через зарості.

До того ж колючі відростки горіха настільки сильно заплутуються у сітках, що вони дуже швидко псуються. Тому промисловим рибалкам вигідніше прогнати два катери з тросом і очистити акваторію для вилову риби, ніж чекати, коли заросте вся поверхня води.

Крім того, виключення чиліма з Червоної книги відкриває можливості щодо його комерційного використання. Адже плоди водяного горіха їстівні та містять безліч поживних речовин. У багатьох країнах із нього роблять крупи та борошно, з якого випікають хліб, готують солодощі або просто варять як картоплю. Використовують горіх і в медицині, а також як біодобавку до корму для худоби. Тобто, якщо хтось просто збиратиме горіх у комерційних цілях, його вже не буде переносити течія на нові території.

Виключення водяного горіха з каскаду водосховищ дасть можливість розвиватися рибному господарству та різного роду стартапам. Ця рослина раніше завжди зростала переважно на півдні Україні й запевняю, що її зникненню нічого не загрожує. Але сьогодні водяний горіх просто вбиває Київське та Канівське водосховища.

Нагадаємо, у березні Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів вилучило цю рослину з Червоної книги України.

Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»