Василь Новицький: Давайте охороняти те, що дійсно потребує охорони !

Без сумніву, шалене прагнення охороняти лося чи то вовка для сучасних українських чиновників і політиків, котрі з подачі всіляких КЕКЦів та інших благодійно-рекетирських організацій напевно вважають себе вже справжніми «важковаговиками» у таких справах, куди престижніше ніж якогось сліпунця звичайного (Ellobius talpinus Pall.), на охорону середовищ існування котрого навряд чи колись були і навряд чи колись знайдуться які-небудь державні кошти. Розмір, велич, сила – все це легко асоціюється з власним «Я» у наших можновладців, тому і види тварин для самопіару обираються відповідні. До того ж це значно простіше ніж говорити (робити) про відразу декілька українських міст які увійшли у ТОП-10 населених пунктів планети небезпечних для проживання чи про місячні пейзажі Полісся знівеченого бурштинокопачами. Про подібні речі з вуст нинішнього очільника головного екологічного відомства держави можна було почути небагато. Інша справа – лось…

Б’юсь об заклад, не займався і навіть не цікавився міністр Остап Семерак охороною тваринного світу до того часу, допоки йому не «підсунули» ідею з лосем. Інакше б пам’ятав, як десятирічна заборона експлуатації української популяції сохатого (1996-2006 рр.) призвела до втрати майже половини чисельності місцевого угруповання, яку і донині добросовісним користувачам мисливських угідь вдалося відновити лише частково. Не скажуть вам також нефаховий за освітою міністр, безграмотні борейки чи навіть дуже розумні вчені, яка чисельність лося для України сьогодні є екологічно обґрунтованою тобто оптимальною. Самі «горе-захисники» не рахують диких тварин, а даними обліків проведених користувачами угідь цинічно маніпулюють. Якщо говорять про лося, то форма Держстату 2-тп, на їх переконання, «бреше»! Якщо ж мова йде про інші види, де відображено падіння чисельності, екозапроданці на своїх проросійських сайтах розпинаються, що це наднадійні державні дані, ігнорувати які – тяжкий злочин! То як тоді можна щось охороняти, не знаючи фактичної кількості тварин, а також їх чисельності до якої варто прагнути (і чи варто взагалі), питання досить риторичне на яке всі вищезгадані добродії надати відповіді до сих пір не спромогтися.

Про рівень державного фінансування, наявність і ефективність реалізації охоронних програм по інших вже червонокнижних видах наприклад зубру, рисі, ведмедю, можна говорити довго, проте їхній результат наразі все той же… негативний. Відтак висновок у вчених був і є один – у країнах зі знищеною економікою, розквітом корупції та браконьєрства єдиними дієвими інструментами з охорони мисливських видів залишаються фінансові стимули для користувачів тваринним світом у вигляді дозволів на господарську експлуатацію обмеженої частини поголів’я.

Та ключове завдання цієї статті не вкотре нагадати нашим можновладцям, чого робити не варто у пошуках дешевого піару на шкоду вітчизняному довкіллю, а, навпаки, вказати на ті речі, які дійсно потрібні для порятунку місцевої фауни. Засмучу пана Семерака, мова піде не про величного лося чи шляхетного оленя, яких буцімто «нищать середньовічні недолюди-мисливці», а про «нікчемних» зайчиків, куріпок і іншу польову звірину, угруповання якої за даними українських вчених тривалий час знаходяться чи не у найскрутнішому еколого-ресурсному стані. І виною тому, шановні можновладці, зовсім не мисливці, а ваша бездіяльність!!! Якщо бути точнішим – саме нерегламентована належним чином, ні у правовому полі держави ані відносно європейських (куди ви вже шостий рік так «прагнете») зоосозологічних стандартів, вітчизняна рослинницька галузь є ключовим чинником катастрофічного зниження чисельності польової фауни в Україні.

Ось кілька сухих цифр від відомих у цій царині вітчизняних вчених. Підкреслюю – відомих, а не нефахових ні за науковою ні за основною посадовою діяльністю іхтіогенетиків межжериних. Отже, за даними науковців які, на відміну від борейків-межжериних, власноруч проводили цільові дослідження, популяції польової фауни у нашій державі зазнають втрат до 80% від річного приросту лише під час агротехнічних польових робіт (Бондаренко В.Д., 2002; Бондаренко В.Д., Делеган І.В., Михайлюченко М.Т., Соловій І.П., 1990). Зокрема, спеціалізованими дослідженнями встановлено – 43% приплоду зайця сірого гине під час заготівлі зеленої маси, сінокосінні та збиранні врожаю, ще 15,3% у результаті хімізації угідь, 12,4% – унаслідок незаконного добування і т.д. Загалом фактори прямого лімітуючого впливу сільськогосподарського генезису складали 62% від всіх причин загибелі звірів. Цими ж дослідниками також відмічено, що найбільша смертність представників польової фауни відбувається під час першого укосу сіна та багаторічних трав, що в усіх природних зонах нашої держави співпадає з періодами масового приплоду (насиджування яйцекладок) у тварин. У цей час, за даними вчених, тут руйнується до 65% гніздівель куріпки сірої. Пройшло вже достатньо часу від тих досліджень. Нових, нажаль, не було проведено, проте ситуація однозначно не покращилася – сільськогосподарські агрегати стали значно потужнішими, а техніка – швидшою…

Інформація про збитки завдані не мисливським популяціям польової фауни нами не віднайдена, проте, вочевидь, є ще більш невтішною, враховуючи її значне видове різноманіття та щільність.

Ну і як вам, шановні читачі, на максимум 15% вилучених мисливцями зайців припадає 62% знищених аграріями! При цьому, то хлібороби – наші «годувальники», а ми – середньовічні варвари, як вважає Семерак… І це, уявіть собі, наведений приклад лише по одному виду польової фауни.

Не звинувачую сільгоспвиробників, у рамках чинного законодавства вони нічого не порушили, бо наша держава просто «забула» методично урегулювати їх діяльність відносно охорони польової фауни. Тож прийшов час це виправити, про що ми пишемо у викладених нижче проекті нормативно-правового акта про затвердження «Вимог із запобігання загибелі об’єктів тваринного світу під час механізованих агротехнічних робіт» та Пояснювальній записці до нього.

Деякі з пунктів представлених Вимог є принциповими. Вони передбачають створення, на противагу застарілій адміністративно-командній системі («ручне» управління) здійснення державного екологічного нагляду за діяльністю сільгоспвиробників, якій загалом характерні слабкий ресурсо-кадровий потенціал і високі корупційні ризики, максимально саморегульованої моделі за якої контрольні функції за виконанням цих Вимог додатково поширюються на найбільш зацікавлену сторону – користувача мисливських угідь, на територіях спільного господарювання з основними користувачами. Розробка подібних підходів вітається Європейською хартією полювання та біорізноманіття (Принципи Хартії – 1, 2, 8, 11), що задекларована Постійним комітетом Бернської Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Рекомендація № 128), яка у свою чергу ратифікована Україною.

Варто також зауважити, дані Вимоги, порівняно з європейською практикою, де в додачу до вищевикладених підходів регламентуються строки заготівлі кормів, мінімальна висота скошування трав, швидкість руху сільгосптехніки, обов’язкова оснащеність її відлякувальними пристроями тощо, є максимально лояльними до вітчизняних аграріїв. Вони не обмежують у використанні загальноприйняті технологічні інструменти виробництва продукції рослинництва, їх дотримання не передбачає регулярних фінансових перевитрат, у тому числі паливно-мастильних матеріалів, людино- та машино-годин, а відтак не має зумовлювати зниження економічної ефективності сільськогосподарського виробництва у цілому.

На проект розроблених Вимог були отримані схвальні відгуки від профільних порушеній проблематиці науково-дослідних установ держави – Інституту землеробства НААН, Національного університету біоресурсів і природокористування України (Кафедра екології агросфери та екологічного контролю), Українського науково-дослідного інституту прогнозування та випробовування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва ім. Л. Погорілого Мінагрополітики України.

Ви здивуєтеся, шановні читачі, але підтвердження про необхідність розробки подібних Вимог та погодження на співпрацю у цьому напрямі були отримані і від Держлісагентства України, ще у далекому 2014-му році (Лист вих. № 03-01/1506-14 від 08.04.2014), а від Мінприроди – в липні 2015 року (Лист вих. №. 8-04-463-15 від 09.07.2015). Та мабуть всі його працівники і досі безуспішно зайняті підрахунком лосів, бо лише цим можна пояснити те, що пан Семерак у кожному наступному інтерв’ю оперує все новими і новими, більше нікому невідомими, цифрами…

Та годі жартів! Вже давно всій науковій спільноті, авторитетним природоохоронцям і сотням користувачів угідь не до сміху від цього слабко зрежисованого реаліті-шоу. Тож особисто звертаюся до Міністра екології – Остапе Михайловичу, уклінно прошу Вас, будь ласка зверніть увагу на всю серйозність порушеного питання щодо охорони фауни в агроландшафтах! Ми не просимо вас обмежити використання пестицидів, бо знаємо що це практично нереально. Хоча і в цьому напрямку маємо гарні напрацювання які б задовольнили всіх і врятували безліч тварин. Давайте почнемо робити добрі справи з от таких «дрібниць», які не несуть фінансових обтяжень жодній із зацікавлених сторін. Це не сумнівний піар на благополучному угрупуванні лося. І це, Слава Богу, не порятунок вовка, якого вже ніхто, крім борейка, в Європі не збирається охороняти. Це реальна справа, зробивши яку можна буде весь вік пишатися за щорічно врятовані десятки мільйонів живих істот різних видів.

Пробачте, дозволю собі декілька порад Вам пане міністре – женіть ви своїх сумновідомих «партнерів» та інших меркальтильно вмотивованих псевдодіячів і псевдовчених від себе подалі! Вони добряче підпсували Вам авторитет, не чекайте поки його повністю знищать. І читайте, багато читайте! Природознавчих книг, міжнародних угод, рекомендації МСОП, Бернської конвенції, Європейську Хартію полювання і біорізноманіття і т.д. Ми, мисливці, насправді турботливі та чуйні люди, переймаємося тим, щоб з вашої екологічної «первісності» весь світ не реготав, бо ж Ви представляєте нашу рідну Україну, яку ми всі любимо і за яку нам нині дуже боляче…

Шановні мисливці, природоохоронці та просто небайдужі люди, а у вас я прошу всілякої підтримки у цій, сподіваюсь раціональній, дискусії з нашими можновладцями. Пишіть нам і їм, давайте зауваження, телефонуйте, аргументуйте, покажіть що ми є та що нам не все одно яким буде завтра наше з вами довкілля. Не мовчіть, дійте! Бо інколи вже самому стає соромно від нашої флегматичності, якою так незграбно і так згубно користуються всілякі невігласи. Не чекайте доки прийдуть інші міністри та профінансовані з-за кордону борейкоподібні діячі і закатають чергову піар-істерію про те, що польова фауна була знищена українськими мисливцями. А так буде, повірте. Бо на те є безліч причин, які смердять брудним піаром і легкими грошима. Тому перше слово має бути за нами…

© В. Новицький, вчений-еколог, доктор наук