Мисливське господарство Баранівського держлісомисгоспу не лише найбільше за територією, але й унікальне за чисельністю і наявністю рідкісних копитних порід. Саме тут, у Явненському лісництві лісгоспу, вже більше 30 років вирощується, а точніше – випещується стадо диких оленів. Без сумніву, це – гордість і окраса всього поліського регіону. Йдеться у повідомленні пресслужби Житомирського ОУЛМГ.
Доглядач диких тварин Микола Биньковський стверджує, що олені як плямисті, так і благородні дуже вибагливі до утримання та догляду і зовсім не бояться морозів і холодів. Вони довірливі і швидко звикають до людської турботи. До того ж, дуже ніжні, особливо оленята. Навіть свійські тварини не приносять стільки задоволення, як живе спілкування із оленями. Щоправда, під час гону самці бувають агресивними. Ці травоїдні тварини, як правило, добре випасаються в поліських лісах, хоча лісівники додають до їх щоденного раціону комбікорми; взимку додатково – сіно, коренеплоди і гілки.
– Загальна площа нашого мисливського господарства сягає майже 35 тисяч гектарів, – розповідає головний мисливствознавець ДП «Баранівське лісомисливське господарство» Олександр Рибак. – Це одне з небагатьох великих державних мисливських господарств, які ще залишилися на Україні. У свій час ми навіть боротися за те, щоб ці угіддя залишилися у державній власності.
– Які види диких тварин водяться на цій території? – запитую в Олександра Ростиславовича.
– Переважають, звичайно, копитні. Водяться також лосі, дикі кози, свині та «родзинкою» господарства все ж, є ціле стадо оленів: плямистих і благородних. Ці копитні тварини були завезені в лісгосп ще у 80-их роках минулого сторіччя, переважно із Асканії Нової. Для них ми навіть окремий вольєр збудували.
– Скільки їх зараз тут мешкає?
– Приблизно 100 голів благородного оленя (на волі) і більше 70 – плямистого, з яких 42 у вольєрі і 30 на волі.
– Як ви їх доглядаєте, це ж не свійські тварини?
– Доглядати їх не важко, а ось охороняти треба ретельно, адже для браконьєрів це основна здобич. Зараз вони оснащені нарізною зброєю, оптичними прицілами, тепловізорами і протистояти їм не так просто.
– Олені зараз своєрідна «візитна картка» Баранівського держлісомисгоспу, але ж й витрати мабуть немалі?
– Так, це вартує значних зусиль і коштів, але ми цей напрямок будемо й надалі розвивати, бо до нас тепер існує черга на відвідування вольєру. Телефон у мене не замовкає, десятки бажаючих на день подивитись на живих, диких оленів. Часто ми організовуємо такі пізнавальні екскурсії, здебільшого для дітей. Але не всім і не круглий рік. Є періоди і часи, коли тварин не можна турбувати. В періоди вагітності самок, наприклад, або в періоди гону.
– Олені розмножуються і в умовах вольєру?
– Звичайно, ось нещодавній приплід дав нам 10 голів оленя плямистого і всі оленята вижили. Взимку і частково влітку цих тварин ми підгодовуємо, ну і, звичайно, регулюємо загальну чисельність стада.
– Яким чином?
– Існують деякі ліміти на відлов. Частину оленів, що підросли, ми випускаємо на волю, в лісові угіддя, а деяку частину – продаємо в інші мисливські господарства України. Нині їх невеликі стада є вже в Черкаській, Запорізькій, Івано-Франківській областях. І кількість бажаючих купити у нас молодняк у віці 2 – 3 роки лише зростає. Вони швидко адаптуються в українських лісах і почуваються тут прекрасно.
Якщо говорити про втрати і вигоди, то тут щось однозначно казати важко. Звичайно, є іміджеві, екологічні надбання, є й фінансові витрати, які покриваються за рахунок лісгоспу. Але ми відступати не збираємось, будемо й надалі розвивати власну мисливську галузь, – запевняє Олександр Рибак.
Володимир ВАСИЛЬЧУК.