Віктор Червоний: Мисливці в охорону та відтворення тваринного світу вкладають близько 400 млн грн в рік

Виступ першого віце-президента громадської спілки «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь» Віктора Червоного на IV-му З’їзді лісівників України у Луцьку 14 березня 2019 року. Текст промови опубліковано на сайті “Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь”.

Шановні колеги!

Мисливська галузь, як і лісова, переживає не найкращі часи. Наша проблема в тому, що ми мовчимо і самовіддано боремося з наслідками спроб знищення галузі, ми досі не показали, що ми можемо боротися не тільки з наслідками, а і з першопричиною, з тими, що своїми діями, або бездіяльністю призводять до ситуації, в якій опинилася галузь.

Я сьогодні приємно вражений і задоволений, що з цієї трибуни звучить надзвичайно багато серйозних пропозицій. Але треба не тільки говорити, а й діяти, не боротися із наслідками, а боротися із першопричиною, що фактично призводить до знищення лісової галузі та мисливства.

Мисливці, як і лісівники, завжди мовчки робили свою роботу. Порядно, професійно, якісно, не надто інформуючи суспільство про свою діяльність. Суспільство ж сприймало їх достатньо толерантно та виважено. Але настав інший час, прийшла мода, на нібито охорону природи, охорону тварин. І це сьогодні не просто модно, а вигідно. Це кошти. Наші опоненти, об’єднавшись у різні громадські екологічні організації, інколи не маючи ніякого уявлення про мисливство та полювання, отримують міжнародні гранти, підтримку радикальних міжнародних екологічних організацій, які не знаходять серйозної підтримки у своїх країнах, отримують від них величезні гроші на боротьбу з професійними лісівниками, з мисливцями, переслідуючи, у першу чергу, власні меркантильні інтереси, охорона природи для них є бізнес.

Я хочу нагадати, що мисливство – це галузь народного господарства. А сьогодні переважає думка, що це хобі окремої категорії людей, їхня забава від неробства, вибачте мені, для п’янства, для гулянок і так далі. Це далеко не так. Передусім це любов до природи, до можливостей вкласти душу і серце в розвиток мисливського господарства для того, щоб потім користуватися виважено. Так само, як і лісівники, мисливці – за сталий розвиток. Ми хочемо, щоб завжди можна було користуватися наслідками своєї роботи. Щоб мати можливість полювати, треба оберігати тварин. Дати можливість своїм нащадкам також отримати задоволення від спілкування з природою, відпочинку та добування гарного мисливського трофею. Полювання та ведення мисливського господарства повинні розглядатися як особлива форма господарської діяльності, як компонент комплексного природокористування, а також як найбільш ефективний інструмент охорони мисливських тварин та середовища їх перебування. Зараз відбувається фактична боротьба з мисливством.

Чому тільки останніми роками почалася ця боротьба? Ми рухаємося у Європу, ми стали більш відкритими. Відкритість – це добре, але нам інколи закордонні радикали від охорони природи нав’язують те, що самі не роблять у своїх країнах з багатьох причин. А це – боротьба за ринки, в тому числі – з надання мисливських послуг, це – недобросовісна конкуренція, це всякі обмеження, що, фактично, призводять до знищення не тільки мисливства, а й інших галузей для досягнення своїх, в першу чергу, економічних, а не екологічних цілей. Повинен сказати, що у всіх, без винятку країнах Європи, і не тільки Європи, мисливство процвітає, а в деяких є надзвичайно серйозним джерелом наповнення бюджету. А у нас можновладці, через свою необізнаність, щоб не сказати невігластво, на догоду псевдо-екологам і антимисливцям, які відпрацьовують надані їм гроші своїми популістськими діями під гаслом «Все заборонити!» призводять до знищення нашої галузі.

Наші опоненти, на відміну від нас, планомірно і наполегливо працюють в даному напрямку, вимагаючи введення всяких обмежень, аж до закриття полювання та внесення вовка до Червоної книги тощо….

Все почалося ще у 2004-му році, коли з подачі нардепа Голуба в Законі «Про захист тварин від жорстокого поводження» заборонили пропагувати мисливство в закладах освіти. Навіть не полювання, а саме мисливство! Але мисливство – це цілий комплекс заходів і в першу чергу, з охорони та розведення тварин, їх підгодівлі, керування популяціями, селекції, будівництва біотехнічних споруд, у кінці кінців – боротьба із браконьєрством та інше…
Отож, молоде покоління фактично позбавлене змоги вивчити принципи діяльності мисливського господарства оцінити роль мисливства в охороні та відтворенні тваринного світу зробити для себе висновок, доцільно цим питанням займатися суспільству чи ні.

Були також прийняті ряд інших законів: (про сезон тиші, про заборону полювання у природно-заповідному фонді і т.д), які значно погіршили стан галузі і унеможливлюють її розвиток. Хочу звернути вашу увагу на те, що у всіх авторів зазначених законопроектів радником або помічником був сумнозвісний В. Борейко. Він дав нам всім добру науку і показав, як одна людина, своєю системною роботою, взявши за мету знищення лісової та мисливської галузі, в угоду своїм закордонним та місцевим спонсорам, відпрацьовуючи їхні гроші, успішно її досягає і править балом.

Обмеження щодо полювання під гаслами нормальних законів протягують і сьогодні. Я думаю, що більшість у цьому залі знає, що законопроектами, які розглядали не так давно, було запропоновано заборонити єгерям і мисливцям будь-який відстріл і відлов бродячих собак та котів, а чисельність вовків чи бродячих собак регулювати методом біостерилізації з наступною вакцинацією, заборонити притравлення собак на диких тваринах і заборонити використання собак на полюваннях. Більшість користувачів мисливських угідь навіть не знали про це. Добре, що наша Асоціація попрацювала і ми роз’яснили депутатам абсурдність цих законів. Це були наші перші успіхи.

Давайте будемо стерилізувати вовків. Смішно. В таких країнах, як Фінляндія, Норвегія, Франція, Німеччина уже регулюють чисельність вовків. Регулювання їх чисельності розглядають у інших країнах. А ми через надлишкову чисельність вовків щотижня чи, принаймні, щомісяця маємо проблеми: то десь у Запоріжжі, то в іншій області когось покусали, загризли худобу і так далі. То що, занесемо вовка в Червону книгу?…

Проблем мисливського господарства є кілька, і основна з них – недосконале, а то й антимисливське законодавство. Вже сьогодні необхідно внести зміни в законодавство щодо спрощення процедури надання мисливських угідь в користування і в першу чергу щодо процедури погодження користувачами-власниками земель. Надати більше прав місцевим громадам в ухваленні рішення про надання угідь в користування. Посилити відповідальність за браконьєрство. Забезпечити охорону мисливських угідь державними спеціалізованими службами і на державному, і на регіональному рівнях. За прикладом стражі ловецької в Польщі або мисливської інспекції в Білорусі та інших європейських країнах.

Сьогодні єгерська служба користувачів не захищена на законодавчому рівні й практично безправна. А необхідно, щоб ця служба мала функції правоохоронного органу. Треба спростити процедуру затвердження лімітів добування мисливських тварин, надавши це право регіональним органам, у зв’язку з тим, що Мінприроди останні роки постійно порушує процедуру і строки затвердження таких лімітів, а користувачі несуть величезні збитки. Потрібно змінити принципи заповідання нових територій із урахуванням позицій мисливських організацій і мисливських користувачів, які не є власниками і первинними користувачами. Спочатку обласна рада надає угіддя в користування, користувач мисливських угідь вкладає кошти в розвиток інфраструктури, в розведення дичини, спорудження біотехнічних споруд, охорону угідь, а потім обласна рада або вищі органи ухвалюють рішення про заповідання цієї території, не враховуючи думку цих користувачів, і вони втрачають право полювання. Порушуються права? Так. Треба чітко розуміти, що ми заповідаємо, і для яких цілей. У всьому світі заповідники є джерелом наповнення бюджету, в тому числі за рахунок туризму і, звичайно, проведення полювань і регулювання чисельності тварин. Наприклад, наші найближчі сусіди – білоруси добувають червонокнижних зубрів до 50 голів в рік шляхом селекційного відстрілу відбракованих особин (старих, травмованих чи хворих). Вартість такого полювання, на якому полюють, як правило іноземці, становить 10 тисяч євро. Отримані кошти витрачають на біотехнічні заходи, забезпечуючи благополуччя популяції та збільшення її поголів’я. У нас же, на жаль, є тільки один принцип: все треба заборонити. Абсолютно неправильний і нелогічний! Ми ж щорічно через старість та хвороби непродуктивно втрачаємо до десяти зубрів.

Ми сьогодні говорили про створення лісового фонду для забезпечення фінансування лісового господарства, у першу чергу, півдня та сходу України, через блокування Урядом бюджетної підтримки галузі. Аналогічно треба створити і фонд розвитку мисливського господарства. Так, це важко, але, наприклад, сьогодні є фонд розвитку садівництва, який поповнюють всі виробники алкогольних напоїв. Кошти ідуть на створення нових садів і виноградників. Сьогодні в деяких країнах світу є фонди з розвитку мисливського господарства, куди ті, хто випускає зброю, набої та інші супутні товари і ними торгує, відраховують відсоток на розвиток мисливства. І це логічно. Раз ви випускаєте те, чим фактично добувають тварину, дайте невеличку частину своїх прибутків для того, щоб ми могли відновити та покращити державний мисливський фонд шляхом розведення, інтродукції нових видів мисливських тварин. Звісно, це питання не одного дня, але над цим треба працювати. Треба бути відвертими – у формуванні негативної думки про мисливство нерідко винні ми самі, допускаючи деякі несумісні з етикою та самим званням мисливця речі. Горе-мисливці створюють негативний імідж, інколи хизуючись виставляють в Інтернеті фото і відео з забороненими до полювання тваринами, чи добутими в недозволені терміни або недозволеними знаряддями.

Мисливцю треба однозначно бути порядним, законослухняним. Це виховується роками, і в цьому напрямку треба також працювати. Виховувати у мисливців та юного покоління відчуття поваги до братів наших менших, поваги до добутого трофею і до мисливства. Хто бував за кордоном на полюваннях, той знає, що це ціла культура. Мисливці шикуються, добуту тварину чемно викладають, їй грають гімн. Полювання – це свято. У першу чергу це спілкування мисливців між собою, це данина природі, яка тобі надала можливість добути звіра, повага й шана до цієї тварини. До цього нам треба йти. Я думаю, настане час – і в Україні такі традиції буде відновлено.

І наостанок: зараз маємо розрізненість дій мисливських організацій та мовчазне сприйняття ситуації, що склалася, більшістю мисливців, а, головне, користувачів мисливських угідь. А якщо ми говоримо про проблеми, то виключно у своєму середовищі, а треба заявляти про себе на повний голос. І тут величезну роль має зіграти новостворена Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь, розбудова якої завершується на регіональних рівнях. Вона вже показала перші спроби впливати на ситуацію, щодо деяких законопроектів, які не були підтримані у Верховній Раді через нашу роботу із народними депутатами та використання засобів масової інформації. Тільки могутня організація, яка, об’єднавши у своїх рядах користувачів мисливських угідь від державної, громадської до клубної та приватної власності, зможе ефективно протидіяти псевдо-екологам та анти мисливцям та впливати на прийняття відповідних рішень органами влади. З цією метою Асоціація підписала меморандуми про співпрацю з Товариством лісівників України, УТМР та ФМСУ.

Ми маємо примусити владу рахуватися з думкою мисливців, які є практично єдині, хто реально, а не віртуально опікується тваринним світом, і не тільки мисливським фондом,вкладаючи в його охорону та відтворення величезні власні кошти, а це близько 400 мільйонів гривень в рік, і не тільки кошти, а, що найголовніше, душу та любов до природи, і це має знати суспільство. Мисливець – це не браконьєр, так як і лісівник не злодій. Сподіваюсь, що спільними зусиллями вдасться змінити ситуацію на краще і перемогти тих, хто навісив нам ці ярлики. Сподіваюсь, що час анти мисливців та псевдо-екологів минув, і вони вже не будуть більше правити балом, ми їм цього не дозволимо!

Прошу делегатів та учасників з’їзду лісівників прийняти звернення до Кабінету міністрів України з проханням затвердити програму розвитку мисливського господарства України, пропозиції до якої нами разом із іншими громадськими організаціями та науковцями, спільно із Держагентством лісових ресурсів України будуть надані у стислі терміни, щоб мисливство було легалізовано як галузь, а не як браконьєрський промисел.