Мисливська освіта у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття

З розвитком науково-технічного прогресу у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. зростає роль науки та навчання персоналу, який повинен оволодіти відповідними навиками для його повсякденного використання при виконанні своїх професійних обов’язків. Для цього закладаються і використовуються вищі навчальні заклади Австрії, де мала змогу вчитись еліта Галичини, громадяни якої були її підданими. Так, відповідно до розпорядження міністра рільництва Австрії від 24 лютого 1873 р. у Відні створюється рільнича академія. Відповідно до статуту, Академія готувала управлінців із найвищим рівнем освіти, які могли управляти як приватними, так і державними маєтками, викладачів та вчителів у галузі лісництва та сільського господарства. Зрозуміло, що мова викладання тут була німецька, тоді як у Галичині розмовляли українською та польською. Більше того, німецькі слова засмічували польську мисливську та лісову термінологію у науковому та повсякденному вжитку. Тож місцева галицька мисливська еліта була обурена засиллям німецькомовної термінології у Галичині і для нівелювання цього чинника вирішила видати польський мисливський термінологічний словник.

Головними предметами, які вивчали на лісовому факультеті у Віденській академії, були: методологія лісової науки, використання хімічних засобів, догляд за лісами, використання лісів, наука вимірювання деревини (таксація), визначення доходів від лісів та обрахування їх вартості, управління лісовим господарством, охорона лісів з огляду технічного та правового, лісова інженерія, механічна технологія, хімічна технологія, суспільні науки. До теоретичних предметів належали: математика, геодезія, креслення, мінералогія, геологія, ґрунтознавство, кліматологія, загальна ботаніка, фізіологія рослин, загальна зоологія, загальна фізика, загальна хімія, механіка. Допоміжними вважалися наука про полювання, будівництво, бухгалтерія, економіка, історія і лісова статистика, законодавство. Важливу роль у цьому процесі починає відігравати і статистика. Зокрема, для узагальнення результатів ведення мисливського господарства у Галичині, починаючи з 1874 р., відповідно до розпорядження Міністерства рільництва Австрії, започатковується ведення мисливської статистики, яка включала статистику добутої дичини, чисельність мисливського персоналу, господарські показники, завдані збитки сільськогосподарським угіддям дикими тваринами.

Поступово хвиля лісової науки докотилась і до Галичини. Так, була організована Болехівська лісова школа відповідно до рескрипту Міністерства рільництва Австрії від 2 серпня 1882 р. L 9209, навчання у якій почалося 1 жовтня 1883-го. Як визначалось у рескрипті, нижча лісова школа у Болехові була призначена для навчання молоді на помічників лісничих для роботи в лісовій охороні відповідно до програми і плану навчання. Навчались у школі лише жителі Галичини та Буковини.

У рескрипті визначалися предмети навчання, а саме: рахунки (математика) – учні повинні були засвоїти додавання цифр у галузі лісництва та мисливства, підбивання матеріальних і грошових активів, ведення бухгалтерських книг, уміння проведення грошового аналізу з використанням логометричної лінійки. У геометрії вони повинні були засвоїти вимірювання лісосік та деревини. У діловодстві потрібно було опанувати ведення документації, креслення, нанесення карт, планів, вміння позначити гору, долину на карті. З практичних завдань виділялося закладання лісосік, очистка молодняків, закладання лісових шкілок. Крім того, викладалося лісове та мисливське законодавство, цивільний кодекс.

Окремим предметом було мисливство. У першому півріччі проводилася теоретична підготовка у приміщенні школи, а у другому – практична у лісі. Всі предмети викладалися польською мовою, але для того, щоб краще вивчити німецьку, два предмети викладали німецькою.

Керівник школи призначався відповідно до розпорядження Галицької дирекції державних лісів і домен, а відповідно – вчителів на роботу приймав директор школи. Доволі бюрократична процедура була затверджена для прийому абітурієнтів. Так, відповідно до правил, абітурієнт повинен був мати 18 років і до першого серпня подати документи до Галицького дирекції лісів і домен у Львові, щоб до половини вересня можна було зробити подання до Міністерства рільництва. Претендентам, які прагнули поступити до школи і мали бажання отримувати стипендію, повинні були долучити до заяви такі документи: свідоцтво про народження; свідоцтво повітового лікаря про придатність до лісової служби в горах; довідку про володіння польською і німецькою мовами (письмово й усно); довідки про успішне закінчення школи, про проходження претендентом хоча б дволітньої практики на лісових роботах; посвідчення про проживання у певній гміні; характеристику про моральні якості; довідку про майновий стан (недостатній) у випадку, якщо претендент має намір отримати державну стипендію; довідку від родини або опікунів з зобов’язанням утримувати претендента протягм 11 місяців.

Крім цих документів, абітурієнти повинні були ще й скласти екзамен у школі в Болехові або в дирекції лісів у Львові.

Після закінчення навчання наприкінці серпня кожного року відбувався публічний екзамен із метою перевірки результатів. Варто зазначити, що австрійське Міністерство рільництва залишало за собою як право, так і обов’язок направити свого представника на екзамен.

Особи, котрі успішно пройшли екзамен, отримували дипломи, які підписував перевіряючий із міністерства. Але треба додати, що після здачі випускних екзаменів у серпні учні були зобов’язані у вересні зробити ремонт школи і лише тоді її покинути.

Відповідно до затвердженого внутрішнього порядку, визначалося, що контроль за діяльністю школи здійснює дирекція державних лісів та домен у Львові, а керівник підпорядковувався очільнику дирекції лісів. Керуючий дирекції лісів мав право у будь-який час проінспектувати діяльність школи. Згідно з внутрішнім розпорядком, учні під час навчання вставали о 6-й ранку, а за гарної погоди – о 5-й, одразу застелювали ліжко, чистили одяг. Під час холодів відразу розпалювали (почергово) пічку, а тоді вже снідали. На все учням виділялась одна година, після чого вони повинні були пройти у клас і готуватися до навчання. Обід призначався на 12 год., вечеря – на 7-му взимку та на 8 год. влітку. Залежно від пори року, визначалась і тривалість обіду: влітку на обід виділялося дві години, взимку – лише одна. Причина сезонних розбіжностей була банальною – відсутність у той час електричного освітлення, а навчання доцільніше та ефективніше було проводити у світловий період доби, не застосовуючи штучного освітлення зі свічок чи гасових ламп. Навіть у правилах навчання передбачалося використання письма та креслення в першій половині дня.

Загалом навчання тривало з 7-ї ранку до 8-ї вечора з двогодинною чи годинною перервою на обід. Час із 19.00 до 22.00 учні мали право використовувати на власний розсуд, але, щоб вийти за межі території школи, потрібно було отримати дозвіл керівника. Вихідними у школі вважалися неділі та великі релігійні свята. Цього дня учні зобов’язані були перебувати у церкві на літургії, а також могти вирішувати приватні справи, самостійно виконувати домашнє завдання. Після обіду мали право організувати різні розваги: зайнятися музикою, гімнастикою, грою, стрільбою у тирі.

Після зарахування до школи кожен отримував ліжко у кімнаті, простирадло, подушку, крісло, вішак, миску для вмивання, посуд. Визначалося також місце у їдальні. Питну воду, рушники забезпечували собі самі учні. Місце для вмивання розміщувалося за навчальним та господарським корпусами.

Також кожен учень повинен був мати власні ніж, ложку та вилку. Інші приладдя для їжі – миски, казанки – були власністю школи. Крім того, требу було мати дві різні форми одягу: одну – для навчання, іншу – для практичних занять у лісі, причому форма для практичних занять у лісі мала бути такою ж, як і у державних гайових, лише без відповідних службових відзнак. Прати одяг та ремонтувати повинні були власним коштом. Також за свої гроші учні купували свічки чи гас для гасових ламп, зошити, книжки. Однак із метою покращення матеріального стану учнів за їхню роботу у лісі під час практики їм виплачували грошову винагороду. В приміщенні інтернату вони самі утримували чистоту, прали свій одяг. У школі панували досить демократичні взаємини. Так, хоча й річний кошторис затверджувався директором школи, але під час його складання дослухались і до думки учнів.

Велику увагу приділяли практиці. Для практичних занять із мисливства учням дозволялося навіть мати приватну мисливську зброю, яку необхідно було зберігати у директора школи. Цікавий той факт, що школа давала не лише практичні навики роботи у лісі, але й сприяла фізичній формі майбутніх лісників: харчування на практиці для учнів школи було таким же, як для працівників лісу. Більше того, під час проходження практики у лісі учнів залучали до приготування їжі.

У школі передбачалися суворі правила щодо протипожежної техніки безпеки, зокрема тютюнопаління врегульовувалось окремою інструкцією. Якщо учень захворів, він одразу повідомляв про це керівника школи, який вживав заходів щодо його лікування.
Діяли у школі дисциплінарні приписи. Учні повинні були підкорятися всім вчителям, виконувати їхні розпорядження та поважати, добре вчитися. За невиконання дисциплінарних вимог передбачалися покарання, про що вівся навіть відповідний реєстр. Серед видів покарань були: догана, особиста розмова (так званий «виклик на килим», сувора догана, домашній арешт під час вихідних, арешт в окремій кімнаті, виключення зі школи. Можливість оскарження покарання не передбачалося. Виключення зі школи за погану поведінку та чи за невиконання навчальної програми дозволялось, але лише після погодження з керівником дирекції лісів у Львові.

З відкриттям школи у 1883 р. набрали 15 учнів. За навчання десятьох із них оплачувала держава у сумі від 200 до 250 золотих, тоді як повний курс навчання коштував 300 золотих. Відповідно, доводилос доплачувати 100 чи 50 золотих. Решта 5 учнів мала право навчатися як власним коштом, так і коштом інших організацій (майже, як сьогодні державна і платна форми навчання, – прим. О.П.)
У 1908 р. відбулися урочистості з нагоди святкування 25-річчя лісової школи у Болехові, на які були запрошені випускники школи. Вартість для участі у святі становила 10 крон. Варто зазначити, що школа за вказаний період мала свої злети і падіння. Так, чисельність її слухачів у 1908 р. скоротиласья до 12 осіб. Крім того, головною причиною організації лісової школи у Болехові було те, що випускники Львівської лісової школи не хотіли йти на низькі посади у лісовому господарстві. У 1912 р. кількість учнів зросла до 18. Однак тогочасні фахівці відзначали, що рівень знань випускників школи не відповідав вимогам ведення лісового та мисливського господарства, а низький професійний рівень та мала заробітна плата змушувала нечесним способом поповнювати власний бюджет. На всю Галичину лише у Болехівській школі та рільничій у Дублянах викладалася наука із розведення риби.

Велася також велика робота з навчально-методологічного забезпечення учнів школи. Так, для випуску навчальної літератури організовувалися спеціальні конкурси. Зокрема, в журналі «Сильван» у 1904 р. Дирекція державних лісів у Львові оголосила конкурс із написання підручника для лісової школи у Болехові. Підручник мав містити ті предмети, які вивчались у Болехівській лісовій школі. Рукописи можна було здавати до 31 вересня 1906 р. За перше місце була призначена премія у 600 крон, а за друге – 200 крон. Переможця визначало Міністерство рільництва у Відні, який, крім нагороди, повинен був отримувати субвенцію для друку підручника за умови, що виправить помилки, на які вкаже Міністерство.

Через рік після організації Рільничої академії у Відні у 1874 р. у Львові організовується Вища крайова школа лісового господарства. У перші десятиліття її існування чисельність учнів не перевищувала 50 осіб. Після закінчення навчання учні повинні були здати екзамен. У 1910 р. термін навчання становив три роки, навчальний рік тривав з 1 жовтня по 31 липня. Навчання було платним і в середньому становило 70 крон на місяць. Треба наголосити, що вартість одного кілограма м’яса у той час на Львівському ринку була близько 2-х крон.

Учням, які добре навчалися, виплачували різні стипендії та допомоги вже через півроку навчання. Вимоги до абітурієнтів були такими: вік – 17 років; осіб, які успішно закінчили 6 класів гімназії або реальної школи, зараховували без вступних іспитів, інші повинні були їх здати. До вступного екзамену допускалися лише ті, хто успішно закінчив щонайменше 4 класи гімназії. Осіб, які закінчили гімназію, приймали одразу на другий курс, з умовою, що вони покажуть хороші результати з таких предметів, як хімія, геологія, ботаніка, зоологія. Вступні екзамени складали з математики, географії, польської мови. Документи для вступу варто було подати до 15 вересня за адресою: м. Львів, вул. Святого Марка, 1. У школі за підтримки Галицького мисливського товариства з 1882 р. діяв мисливський музей. Серед експонатів була стара зброя різних систем, різні знаряддя для полювання, а саме: сітки, сильця, конфісковані у браконьєрів, а також різні мисливські трофеї. Керівник школи – Генріх Стшелєцький – на з’їзді Галицького мисливського товариства відзначав, що мисливство у школі викладається з 1880 р. Незважаючи на те, що вивчення лісового господарства вимагало багато часу, все ж навіть за відсутності такої дисципліни, як «Мисливство», на уроках зоології учнів ознайомлювали з мисливським законом, навчали, коли можна добувати мисливських тварин, які є заходи для догляду за дичиною, правила поводження зі зброєю.

На відміну від сучасної освіти, закінчення школи не означало автоматичне отримання диплома. Так, у 1900 р. кількість професійних працівників, які були зайняті у лісовому господарстві Австрії, становила 36 106 осіб, з яких тільки 9 816 були дипломованими. А у 1908-му в Австрії на професійній основі займалися мисливським господарством 5 374 особи, які отримали диплом, 4 595 осіб, які провалили випускний екзамен і не отримали документа про освіту.

З розпадом Австро-Угорської монархії Галичина відходить до Другої Речі Посполитої, за правління якої у с. Лукавець Стрийського повіту організовується приватна мисливська школа. Навчання у цій школі тривало, за бажанням учнів, від одного до двох років. Після однорічного навчання та успішного складання іспиту випускник отримував професійну кваліфікацію помічника ловчого, а після дворічного – кваліфікацію ловчого. Заслуговує на увагу практика навчання. Зокрема, якщо підловчий відпрацював п’ять років за спеціальністю, він мав право без додаткового навчання здати відповідний іспит у школі й отримати кваліфікацію ловчого. Місячна оплата навчання становила 100 злотих, за які у той час можна було купити біля 50 кг м’яса. Умовою для прийому до мисливської школи була базова освіта претендента завершення 7-ми класів у школі або 4-х гімназії та вік від 17 до 25 років.

У 1928 р. у Станіславові організовується Станіславівський мисливський інститут, який займався виключно наданням консультативної теоретичної та практичної допомоги власникам мисливських господарств.

Наприкінці ХІХ ст. у Галичині мисливське господарство розвивалося чи ненайгірше з усіх країн Австро-Угорської імперії. Органи державної влади, власники мисливських господарств намагалися використовувати позитивний досвід європейських країн у сфері організації мисливського господарства. Ефективне ведення мисливського господарства можливе лише у з використанням наукових інновацій, які спроможні втілити кваліфіковані спеціалісти. З кінця ХІХ ст. у Галичині з метою підготовки фахівців у галузі мисливського господарства було засновано чимало навчальних установ. Головним закладом з підготовки спеціалістів в Австро-Угорській імперії була рільнича академія, а у Галичині – Львівська лісова школа. Нижчий рівень займали Болехівська лісова школа, приватна мисливська школа у с. Лукавець Стрийського повіту, рільнича школа в Дублянах, де функціонували лише курси з розведення риби.

Олег ПРОЦІВ
Джерело: lisvisnyk.com.ua