У Національному природному парку “Тузлівські лимани” на Одещині фотопастка зафіксувала звичайного шакала – агресивного інвазивного хижака, який стрімко захоплює українські території. Замість тривоги через появу загрози для заповідної екосистеми, співробітник парку Іван Русєв назвав шакала “справжнім санітаром природних екосистем”, що кардинально спотворює реальну ситуацію, про це повідомляє Іван Русєв у своєму Facebook.
Твердження про шакала як “санітара” – це небезпечна маніпуляція. Насправді присутність шакала в заповіднику означає одне: інвазивний вид методично знищує те, що природоохоронці мали б захищати. Шакал не “конкурує” з лисицями, борсуками чи єнотоподібними собаками – він їх витісняє і знищує, захоплюючи території з швидкістю, якій місцеві хижаки не можуть протистояти.
Так звана “санітарна функція” – поїдання падла та органічних решток – це лише побічний ефект харчової поведінки будь-якого хижака. Лисиці, борсуки та інші місцеві види виконували цю роль тисячоліттями. Шакал не “допомагає” їм – він їх замінює, порушуючи сформовані за століття зв’язки в природному середовищі. Це не санація, це екологічна інвазія.
За нейтральною фразою про те, що шакал “живиться мишоподібними гризунами та шукає на березі викинуті морем поживні рештки”, ховається реальність: хижак знищує не лише гризунів, а й птахів, їхні яйця, рептилій, амфібій. У заповіднику, де мають охоронятися рідкісні види, поява такого агресивного хижака означає пряму загрозу для вразливих популяцій.
Шакали стрімко розширюють свій ареал в Україні та Європі. Якщо ще 20-30 років тому ці тварини траплялися переважно на Кавказі та Балканах, то зараз вони вже зафіксовані у Київській, Житомирській, Вінницькій областях. Це не природна міграція – це експансія виду, який використовує зміни в екосистемах та відсутність адекватної реакції природоохоронців.
Особливо тривожить, що шакала зафіксовано саме в національному природному парку – на території, яка має охороняти біорізноманіття. “Тузлівські лимани” створені для збереження унікальних лиманних екосистем, рідкісних видів флори та фауни Чорноморського узбережжя. Присутність шакала ставить під загрозу саме цю місію.
Романтизація інвазивних видів – серйозна проблема природоохоронної комунікації. Замість чесного визнання екологічної загрози, представники заповідників вдаються до емоційних маніпуляцій, називаючи агресивних хижаків “санітарами” чи “унікальними знахідками”. Це дезорієнтує громадськість і заважає адекватному реагуванню на реальні проблеми.
Фотофіксація шакала в “Тузлівських лиманах” має стати не приводом для захоплених публікацій, а сигналом тривоги. Заповідник потребує не романтичних описів “обережної тваринки”, а конкретного плану дій щодо моніторингу та контролю популяції інвазивного виду. Поява шакала в заповіднику – це провал, а не досягнення.