ЗМІСТ
Спочатку була біль. Яна Кульгейко, донька загиблого голови Ріпкинської районної організації УТМР Анатолія Кульгейка, стояла перед камерою і говорила слова, які не мали б існувати в нормальному світі: «Мій батько героїчно загинув, як і понад 2,5 тисячі інших мисливців, які стали на захист рідного краю». Потім була ініціатива, потім — Кодекс, потім — дата. А 1 березня 2026 року у Львові під звуки мисливських сурм ця традиція набула нової сили — відбулося вже друге вшанування Дня пам’яті мисливців-захисників України, — про це повідомляє Leopolis.news.
«Криниця мисливця» стежила за розвитком цієї історії від самого початку — від першої заяви про намір до звуку сурми на Личаківському цвинтарі. Ось як це було.
Як усе починалося: ініціатива та Кодекс
Ідея народилася з конкретної втрати. Яна Кульгейко, розповідаючи про свого батька, назвала цифру, яка стала відправною точкою: понад 100 тисяч мисливців взяли участь у Силах оборони України, переважна більшість — добровольцями. Понад 2 500 із них загинули.
«Спільно з громадськими об’єднаннями було прийнято рішення про необхідність вшанування цих людей окремим Днем — Днем пам’яті мисливців-захисників України», — зазначила тоді Кульгейко. Дату обрали не випадково — перша неділя березня, бо саме на початку березня 2022 року загинули перші мисливці-захисники.
Паралельно розпочалася робота над Кодексом українського мисливця — першим подібним документом в історії України. 1 червня 2024 року Кодекс був прийнятий, і саме в ньому було офіційно зафіксовано дату Дня пам’яті — перша неділя березня. Документ згодом переклали англійською і надали Європейській федерації мисливських та природоохоронних асоціацій (FACE), де він отримав високу оцінку. Вперше День пам’яті відзначили у 2025 році, а цього року у Львові відбулося вже друге вшанування — масштабніше та урочистіше.
Також Яна Кульгейко розповіла про проєкт пам’ятника мисливцям-героям у Києві: «Його концептуальна версія полягає в тому, щоб на рівні символізму та образовості максимально передати силу, міць, звитягу, саможертовність мисливців, які віддали своє життя». За її словами, завдяки зусиллям президента Федерації мисливського біатлону Ігоря Калініченка велася робота над виділенням земельної ділянки в одному зі скверів Києва. «Нині наші донати необхідні фронту, де воюють тисячі наших мисливців», — підсумувала вона тоді.
Анонс: «Криниця мисливця» запрошує
Коли стала відома дата першого офіційного вшанування, «Криниця мисливця» анонсувала подію. 1 березня 2026 року, неділя. Дві частини програми: о 10:30 — поминальна панахида на Полі почесних поховань Личаківського військового цвинтаря, о 12:00 — Архиєрейська Літургія у храмі святих Ольги та Єлизавети, де зберігається ікона покровителя мисливців святого Губерта.
Ініціаторами виступили чотири організації: Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь (ВАМКМУ), Львівська обласна організація УТМР, ГО «Українське мисливське товариство “ТУР”» та ГО МРК «Карпатське братство Діани». Організатори запросили мисливців, їхні родини та всіх небайдужих «молитовно пом’янути загиблих мисливців і всіх полеглих захисників України, а також помолитися за здоров’я та Божу опіку воїнів-мисливців, які нині боронять Україну».
Богослужіння мав очолити Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор Возьняк за участі єпископа-капелана Михайла Колтуна.
Так виглядав план. А потім настало 1 березня.
Львів, 1 березня: як це було
Храм святих Ольги та Єлизавети — середньовічна архітектура та модерний кодекс честі. Мисливці у парадних одностроях із знаменами та хоругвами своїх організацій. Ансамбль сигнальної мисливської музики «Лісові Сурми» Прикарпатського фахового коледжу лісового господарства та туризму. Мисливські собаки — хорти з витягнутими мордами — уважно спостерігають за дійством. Світло від кришталевих люстр відбивається від поліровки дерев’яних древків смарагдово-зелених прапорів з мисливською символікою.
Спершу — Личаківський цвинтар. Поле почесних поховань. Мисливці разом зі священниками помолилися за загиблих захисників, а потім відвідали їхні могили.
Після панахиди з промовами виступили президент ВАМКМУ Віктор Червоний, депутатка Львівської обласної ради Ореслава Хомик, рідний брат загиблого мисливця, розвідника, Героя України Тараса Чайки — Назарій Чайка, та ветеран війни Роман Депа, батько полеглої захисниці, бойової медикині Наталії Депи.
«У перші дні війни мисливці, не чекаючи мобілізації, взяли зброю і добровільно пішли захищати Україну. Адже мисливство — це про відповідальність, відповідальність як за природу, так і за державу. Сьогодні багато мисливців воюють і нищать ворога на фронті або займаються волонтерством. Мисливці не стоять осторонь», — сказав Назарій Чайка.
Освячення хоругв та слова президента ВАМКМУ
Друга частина — Архиєрейська Літургія в храмі. Богослужіння очолив Митрополит Львівський Ігор Возьняк у співслужінні з єпископом-капеланом Михаїлом Колтуном. При завершенні відбулося освячення мисливських хоругв. Організатори вручили священникам подарунки — мисливські атрибути від вітчизняного виробника Acropolis.
Далі виступили мисливець та депутат обласної ради Микола Іщук, голова Сихівської районної адміністрації Андрій Зозуля та Віктор Червоний.
«Сьогодні наша асоціація є єдиним представником країни в мисливській і природоохоронній європейській спільноті, а також у світовій спільноті FACE і CIC. Зараз у всьому цивілізованому світі мисливство визнано як найбільш ефективний чинник охорони природного світу. Більше ніж мисливці не робить для охорони природи ніхто», — наголосив Віктор Червоний.
Президент асоціації також нагадав, що в перші тижні повномасштабного вторгнення мисливці, взявши в руки власну зброю, стали основою сил територіальної оборони та партизанського руху на окупованих територіях. За даними ВАМКМУ, до Сил оборони долучилося понад 120 тисяч мисливців.
«Мисливці навчали людей, що отримували зброю, правилам поводження з нею та ефективного використання. Перше, що робили окупанти, займаючи населені пункти, — це шукали відомості про мисливців, щоб позбавити їх зброї або просто знищити», — розповів Червоний.
І ще одне важливе: «Хочу вкотре наголосити, що браконьєрство і мисливство — це різні речі. Мисливці — це не браконьєри. Це природолюби, які вкладають душу і серце в охорону природного світу, а сьогодні і в оборону нашої країни».
Від ідеї до традиції
Пройшов шлях від болю однієї родини до щорічного загальнонаціонального вшанування. Від слів Яни Кульгейко про загиблого батька — до звуків мисливських сурм на Личаківському цвинтарі. Від рядка в Кодексі 2024 року — через перше вшанування 2025-го — до освячених хоругв у храмі з іконою святого Губерта у 2026-му.
Тепер це — щорічна традиція. Перша неділя березня. День, коли мисливська спільнота згадує тих, хто поміняв угіддя на окопи. Тих, для кого останнім трофеєм стала свобода України.
А в Києві, можливо, з’явиться пам’ятник. Коли настане час. Після перемоги.
За матеріалами Leopolis.news. «Криниця мисливця» від початку інформаційно підтримувала та висвітлювала ініціативу заснування Дня пам’яті мисливців-захисників України.