Поки в мережі сперечаються про «жорстокість мисливців», в області фіксують зростання чисельності шакалів, вовків і кабанів, тисячі звернень через укуси тварин і напади хижаків на худобу
На Одещині розгорнулася дискусія між мисливською спільнотою та зооактивістами щодо потреби регулювати чисельність диких тварин, насамперед хижаків. Мисливці наголошують, що для мешканців сіл це не теоретична суперечка, а втрачена худоба, знищене господарство і постійна тривога. Про це повідомляє Українське товариство мисливців і рибалок з посиланням на матеріал видання «Одеське життя», автор Юрій Федорчук.
«Коли одні дискутують у соціальних мережах про жорстокість мисливців, інші — щодня стикаються з наслідками стрімкого зростання чисельності хижаків», — йдеться в дописі УТМР. Дискусія, за даними товариства, розгорнулася, зокрема, з одеською зоозахисницею Яною Тітаренко.
Тим часом рішення про полювання на Одещині вже ухвалене. Як повідомила Одеська обласна державна адміністрація, спільним наказом Одеської ОВА та оперативно-тактичного угруповання «Одеса» погоджено проведення полювання в сезоні 2026–2027 років у семи районах області: Березівському, Білгород-Дністровському, Одеському, Роздільнянському, Ізмаїльському, Подільському та Болградському. «Рішення пов’язане з необхідністю регулювання чисельності диких тварин, зокрема хижаків», — пояснили в ОВА. За словами посадовців, до адміністрації надходили численні звернення жителів громад про появу шакалів біля житлових будинків, місць відпочинку та господарських дворів, а також фіксуються випадки значного пошкодження посівів дикими тваринами.
Найпоказовіше в цій суперечці — цифри. За даними УТМР, ще у 2021 році в Україні обліковували лише 344 шакали. Нині, за результатами таксації, їх близько 3500, і понад 2700 з них мешкають на Одещині. Тобто майже чотири з п’яти шакалів країни зосереджені в одній області.
Водночас різні державні джерела оцінюють масштаб зростання по-різному. За даними Одеської ОВА, останніми роками чисельність хижих м’ясоїдних тварин в області зросла приблизно на 30%, а хижих хутрових — у півтора раза. Південне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства наводить значно вищі показники: лисиць побільшало на 185%, вовків — на 472%, шакалів — на 590%, а диких кабанів — на 233%. Розбіжність, імовірно, пояснюється різними періодами порівняння та методиками обліку. Але обидва джерела фіксують одне: чисельність хижаків в області зростає, і це вже позначається на людях.
Найгостріший наслідок дисбалансу — епізоотичний. За даними Південного управління, лише з початку 2026 року по медичну допомогу через укуси тварин в області звернулися 4269 осіб, а лабораторно підтверджено 14 осередків сказу. Лисиця, шакал і вовк є основними переносниками цієї хвороби в дикій природі, і що вища їхня щільність, то швидше поширюється інфекція.
Окремий ризик — африканська чума свиней. Управління наголошує, що без регулювання чисельності кабана контролювати АЧС неможливо, а сусідні Румунія та Молдова вже висловлюють занепокоєння. На думку відомства, якщо ситуація вийде з-під контролю, це може позначитися навіть на агроекспорті. Голова Любашівської районної організації УТМР Сергій Курдванівський також наголошує на небезпеці поширення сказу та АЧС і зазначає: «Стрімкий приріст популяції фіксується серед диких кабанів, шакалів, лисиць, вовків та єнотоподібних собак».
За цифрами стоять конкретні людські історії. Голова мисливсько-рибацької спільноти селища Миколаївської районної організації УТМР Володимир Лукашевич розповів журналістам, що в селі Софіївка вовча зграя пошматувала двох бичків. Господарі вирощували їх на продаж, щоб купити паливо на зиму та продукти для родини. За його словами, це не поодинокий випадок: хижаки щоночі навідуються й до інших сіл. Сергій Курдванівський розповідає про ситуацію в угіддях своєї організації: вовчиця привела чотирьох вовченят, ще дві пари хижаків активно освоюють територію, значна й чисельність лисиць.
Є й менш помітний, але не менш важливий наслідок заборон — фінансове виснаження мисливських господарств. У Південному міжрегіональному управлінні пояснюють, що полювання є основним джерелом фінансування користувачів угідь. Після запровадження обмежень у 2022 році фінансування господарств стало неможливим. Це призвело до призупинення охорони угідь від браконьєрів і біотехнічних заходів: заготівлі кормів для зимової підгодівлі, облаштування солонців і водопоїв. Тобто заборона, яку подають як захист тварин, на практиці позбавила їх і охорони, і підгодівлі.
Інші регіони вже пройшли цей шлях. За даними управління, Миколаївська, Черкаська та Закарпатська області частково дозволили полювання ще у 2025 році, і це допомогло утримати ситуацію під контролем. На Одещині, окрім погодження ОВА та ОТУ «Одеса», регіональна комісія з питань ТЕБ та НС, спираючись на дані Держпродспоживслужби та МОЗ, визнала полювання життєво необхідним.
Однак навіть після цього рішення частина природоохоронних установ комунікує його насторожено. Як писала «Криниця мисливця», НПП «Тузлівські лимани», нагадуючи про заборону полювання на території парку, подав погодження сезону поруч із тезою про «нові ризики та фактори небезпеки» для довкілля під час війни, не пояснивши, про які саме ризики йдеться. Заборона полювання в межах національного парку сама по собі законна і не викликає заперечень у мисливців. Але подібні формулювання без фактів лише підігрівають емоційне протистояння, тим більше що, за даними самого парку, під час рейду порушень виявлено не було.
Окрема болюча тема — звинувачення мисливців у контексті війни. За даними УТМР, понад 100 тисяч українських мисливців долучилися до Сил оборони України, серед них понад сотня — з Любашівщини. Сам Сергій Курдванівський воював із перших днів повномасштабного вторгнення і після важкого поранення повернувся до природоохоронної роботи. «Для діючих військових та ветеранів війни мисливство — це своєрідне відновлення, відпочинок, реабілітація», — каже він.
Позиція мисливців у цій дискусії не зводиться до бажання полювати. «Ми найбільше зацікавлені у здоровій та збалансованій популяції диких тварин і саме в цьому суть відповідального мисливства. Не в бездумному знищенні, не в гонитві за трофеями, а в збереженні здорової та збалансованої екосистеми», — наголошує Сергій Курдванівський. В УТМР підкреслюють, що регулювання чисельності має ґрунтуватися на достовірних обліках, наукових висновках і законодавстві. «Ми не протиставляємо мисливців зооактивістам. Ми проти того, щоб складну природоохоронну проблему перетворювали на емоційне протистояння», — заявляють у товаристві.
Одеська ситуація чітко показує, що відбувається, коли рішення щодо дикої природи ухвалюються під тиском емоцій, а не даних. Зростання чисельності хижаків, тисячі укусів, осередки сказу, ризик АЧС і знищена худоба в селах — це наслідки не мисливства, а його відсутності. Мисливське господарство не може роками виконувати охоронні та біотехнічні функції без джерел фінансування, а природа не може самостійно повернутися до рівноваги, яку порушили війна та заборони. Тому відновлення контрольованого, науково обґрунтованого полювання на Одещині — не поступка мисливцям, а необхідний крок для безпеки людей, тварин і всієї екосистеми. Водночас розбіжність офіційних даних про чисельність тварин показує ще одну потребу: регулярний, прозорий і єдиний облік, без якого будь-яка дискусія про полювання залишатиметься суперечкою емоцій.