«Дурний пес»

Чого людині потрібно для щастя? Одним потрібні безмірні багатства та розкоші, іншим, щоб сім’я була здорова та щаслива. А от справжнім мисливцям гончатникам до повного щастя у житті необхідно мати ще і вірного помічника на полюванні, від чийого співу серце би билося частіше, очі наповнювалися б слізьми, а душа летіла десь далеко у рай. Та не кожному гончатнику вдається хоч раз у життя мати такого собаку.
Ось уже скоро буде два роки як нестало прекрасного гонця мого наставника в гончатницькій справі Дона Олексія Леонідовича Додонова. Вижлець як і більшість справжніх мисливських собак не помер своєю смертю – одних знімають вовки на гону, інші потрапляють в нещасні випадки, а Дона отруїли…

– Олексіє Леонідовиче, у Вас багато років мисливського стажу, уже чимало часу займаєтеся експертською діяльнісю, тому бачили вдосталь хороших гончаків. Розкажіть нам як же до Вас потрапив цей «діамант», гони якого вихваляли і пам’ятатимуть багато метрів своєї справи?

– Дон до мене попав випадково. Я тоді тримав російського рябого гончака батька Дона Разбоя, що йшов по Амуру і Найді Хілінського (хороша в’язка тоді вийшла). Так от, приїхав до мене дядько один пов’язати свою вижлівку, що йшла по Ковалкіних собаках. Поїхали ми з Юрієм Васильовичем Букатевичем спочатку послухали її в полі – сподобалася, гарна породна така собі, пустили в полаз, пішла, побудила, ганяє! Запросили ми власника цієї вижлівки на одні випробування, інші – зпрацювала двічі на диплом третього ступеню раз по зайцю, раз по лисиці (тоді ще більше тьошки і не давали по лисиці). Після цього ми і пов’язали її з Розбоєм. Друг мій, Льоша, від цієї в’язки забрав собі два аліментних щенка Дона і Ладу. Ну взяв, тай взяв собі. Я більше не звертав уваги на цю в’язку. Вперше я їх почув на полюванні, коли їм було по вісім місяців. Працювала тоді тільки Лада по зайцю. Дон позаду бігав і підтявкував їй за компанію. Протримали вони так тоді того зайця хвилин сорок точно! Прополював тоді Льоша з таким смичком перше поле досить результативно, багато стріляли з-під них звіра. Закінчується сезон. Звонить до мене він. Каже, приїжджайте, Леонідович, забирайте Дона, бо «дурна собака, ДУРНА СОБАКА!», приїжджайте подивитися, але сьогодні, бо тато такий вже лихий…Сідаю, їду. Захожу в двір, бігає Дон в вольєрі. Питаю, чого ж «дурний» він. А зараз побачите, каже друг! Випускає він Дона з вольєру. Той на повних махах переплигує паркан, такий під 1,8 м і за городами розчиняється… «От бачите, бачите дурний який»! Виходимо ми за город, а там кар’єр, не дійшли ми до нього, чуєм там вже гін стоїть. Три круги і вилітає лисяра, незабаром і вижлець по сліду, парато йде, і сходять зі слуху. «От бачите, бачите який дурний, і так буде тепер до ранку, а той більше!». Пішли ми в сторону, куди пішов гін. Пройшли ми кілометрів 5, бачимо, а там такий камиш росте, кінця не видно…і пес працює в ньому по тому ж лисику. Ну з горем пополам ми там відловили Дона. Приходимо додому, а там батько Льоші – «старший мисливець села Бубнівка» говорить: «Бачите, Леонідовиче, що за дурний пес, ми в ріллю, а воно щось побудить і цілими днями десь ганяє. Буває зранку вийдемо з хати, чути, що ще жене». Ну, я його на повідок і додому. Так у мене з’явився кращий гонець який коли не-будь у мене був! Він був справжній мисливець, стаю водив, я тоді ще колективом полював, разом з Леонідом Васильовичем. З лісу останній виходив, негонних днів не було у нього. Букатевич тоді і приказку склав «Нету Дона, нету гона!». Тоді я зрозумів який мені самородок попався, тоді я і почав по справжньому полювати!

– Олексіє Леонідовиче, розкажіть нам як же Ви полювали з Доном, цим «дирним псом»?

– Полював в основному невеликими колективами з друзями, два-чотири мисливця і Дон. Одного разу дзвонять до мене Анатолій Оборонков і Сергій – лягашатники. Просять, щоб я їм показав класичне полювання з гончаками на зайця. Зранку сідаєм в машину і їдемо. Вибрав ліс такий, щоб не сильно густий. Їдемо, перемети такі, мороз градусів 17. Поки їхали, позашляховик садили раза три-чотири. З одної сторони до лісу так і не пробилися, тому в с. Чернятин ставим на окраїні машину і 1,5 км по коліна в снігу йдемо до лісу. Повезло нам тоді, через снігопад лис не «гуляв», а заєць весь збився до лісу. На пів дорозі до лісу пускаю Дона. Поки дійшли, Дон вже щось ганяє. Дивимося, а заєць в лісі тропи аж набив. Так як хлопці перший раз полюють з гончаками, прошу, щоб на першому кругу зайця не били. Постояли, зайчика подивилися, гін послухали. Ось вже другий круг, Толя питає, чи можна стріляти. Кажу пропусти, на третьому добудеш. Ну на третьому відомий курцхаарист здобуває свого першого гонного русачка!
Далі 5 хв і Дон знову побудив. В цей раз нам попався професор! Заєць швидко покидає ліс і виривається в поле. А на полі невеликий наст стоїть. Косого тримає, а собака провалюється – дуже погана тропа для гону. Заєць мчить до села, на дорозі робить скидку і на сади. Стоїмо, чекаємо на круг. Години дві чекали. Аж тут бачимо, летить на нас той русак. Анатолій з свого МЦ б’є, але мажить…Дон з відставанням хвилин в 10 йде. Певно добре напетляв вухатий. В лісі гін вирівнявся. Ну і за якісь пару хвилин Сергій здобуває другий трофей на сьогоднішній день! Потім хвилин сорок тиша. Приходить Сергій і розказує, що найшов слід зайця. Даю йому трубу і прошу, щоб він потрубив і наставив Дона по сліду. Дві-три хвилини і заревів вижлець! На першому ж колі чую вистріл – несе Сергій мені русачка. Ох і сподобалося хлопцям гончатницьке полювання. Часто ми потім з ними виїжджали і на зайчика і на лиска.
Ось так, три гона, три зайця. А більше, Рома, ніколи не було. Три – це максимум. Більше було, коли шумових добували, а чисто гонних, то три максимум. Старалися просто спочатку гін послухати, не за м’ясом їздимо, а душу порадувати!

– Знаю, Дон як і належить свої робочі якості підтверджував і на різних кінологічних заходах. Цікаво, як же він отримав свій перший диплом першого ступенню по зайцю?

– Та я Дона по початках ніде і не показував, я просто насолоджувався полюванням з ним. Але раз зговорилися з Юрієм Васильовисчем зробити невеликі випробування, собачок послухати. Тоді якраз кінець сезону був. «Дурному псу» було років 6 уже. Гарна м’яка погода стояла, сніжку сантиметрів 5. Дон тоді підняв русачка під лісом на озимині. І давай його колотити. Довго ганяв, години дві. А ми стали з Юрієм Васильовичем, гон слухаєм. Юрка товариш тоді ще з нами був, навіть стріляв потім по зайцю, промазав звичайно. А ми далі стоїми. Заєць пройде, вижлець за ним, ми на годинник (засікаємо), відставання як коли. Коли півтори, коли три хвилини. Але гін гарний, рівний, рідко коли перемовчки. І косий ходить невеликими колами. Класика! Підходить Букатевич до мене, каже, що тут Д1 стовідстотковий.
А потім ми відвідували не одні випробування чи змагання. Так у Дона зявився Д1 по лисиці, судив Коробчук Володимир Миколайович.

– От у мене тоді виникає питання, чому ж Дону не пощастила виграти досить престижні Всеукраїніські змагання по зайцю русаку?

– Один раз я виставляв свого Дона на Всеукраїнські по зайцю. Проводилися вони тоді у нас на Хмельниччині на випробувальній станції «Залісецька Дача». Судили тоді Осіпов і Брунер. Погода тоді така була: вітрище, мокрий сніг з дощом йшли… В перший день тоді якомусь гончаку Брунер дав диплом третій по зайцю і все. Були короткі роботи, але на диплом ніхто не витягував. А потім почали всі жалітися, що собаки не працюють, бо нема звіра. Ну думаю, виставлю я Дона і покажу, що звір є! Четвертий день це уже змагань був. Перший раз попадаю в комісію під Осіповим. Під кінець дня пуск. Дон відразу починає добирати лиса і йде по вітру. Незабаром сходить зі слуху. Десь аж за пів години дзвонять, кажуть, що Дон лиса в ялиннику ганяє, а нам то не чути. За півтори години лис прийшов на коло, де був і підловлений Ромою Морозом. Через вітер та інші причини (навіть говорити не хочеться) зостався без розцінки тоді. Другий день, попав в комісію до Брунера. Дон пішов в полаз біля «хатини», незабаром підняв зайця. А русак з лісу і на поле. Покрутив трохи і назад до лісу. Поки бігав полем, на ноги «лапті» (суміш трави і болота в мокру погоду) одів і вижлець за 100 м до лісу замовкає. Заєць через «лапті» запаху не дає…Я то такого і не знав, це мені Брунер сказав, що таке буває. Крутився Дон на місці де пропав слід, туди сюди, а не найде продовження сліду. Показав тоді він 27 хв чистого гону.

– Давайте трішки повернемся до полювань. Розкажіть нам про полювання яке врізалося в памяті.

Полював я раз з двома своїми товаришами. Теж вони перший раз були на полюванні з гончаком. Ставимо машину на краю дороги. Йдемо полем, а за полем ліс, де ми і збираємося полювати. Гарна біла тропа, маленький морозець. Йдемо, я Дона спускаю з повідка. Поки ми дійшли до того лісу, Дон уже одне коло прогнав русака! Ставлю товариша на краю лісу біля просіки, сам відхожу в сторону. Тільки відійшов трішки, чую залп пострілів. І зайця бачу – приг назад в ліс з просіки. Вискакує на мене, ну я його і добув першим пострілом. Дон приходить, подивився, що добули і знов в полазі скрився. Декілька хвилин і знову гін. І знов канонада друга. Але гін пішов знов на коло. Хвилин десять і знову «тра-тата-тата!». На вистрілі Дон замовчить, а в малиннику знову продовжує гін. Мені ця історія надоїдає. Прихожу до колеги і питаю, де ж зайці. Виявляється вони йшли йому в лоб, але починав він їх поливати зарядами з 70 м! Я беру палку, відміряю 30 кроків. Говорю, що коли заєць добіжить до неї, аж тоді можеш стріляти. Вони все рівно біжать однією дорогою! Відхожу я в ту сторону, куди тікали зайці. З’являється Дон. Стає на слід, збоку якого помічаю капельки крові. Мабуть все ж задів він якогось. Пробігає 10 м, добігає до ялинки і замирає як пойнтер, тільки лапку не підняв! З іншої сторони вилітає русак! Дон як зареве! І знову косий по тропі біжить на друга. В цей раз він уже добіг до моєї відмітки, де був і добутий! Радимося, чи пускати ще раз Дона, бо час то вже обідній, а день короткий. Якщо попадемо на лиса, то можна і заночувати в лісі, чекаючи собаку. Вирішуємо все ж напускати. Тільки пройшли з пів кілометра, Дон підриває русака, який знову ж біжить до моєї відмітки. Чути вистріл. Ось так ми тоді й пополювали! Чому запам’яталося це полювання, невіть не знаю, але завжди з посмішкою згадую про цей день.

– Зараз часто доводиться чути, що в гончака немає «кампаса». Чи була така проблема у Дона з орієнтацією?

– Скільки я відполював з Доном, але не доводилося мені його шукати. Так, було, що чекав на місці пуску. Довго чекав, костри палив, щоб не замерзнути, але він завжди повертався. Коли з ним були і інші гончаки, то і їх приводив з собою.

– Ну і на останок, що б Ви додали про Дона. Може щось би порадили нашим гончатникам?

– Ось є собаки мисливці, а є «шалапути», як люди. Точно! Вот одному дзвониш, кажеш, що поїхали на полювання. А він в вікно глянув, каже, що дощ іде, та ну його! Розумієш? Ну який він мисливець, так – приблуда! А другому все рівно: сніга, мороз, дощ! Їдемо, значить їдемо! Так же само і собаки. Одна працює, інша не працює. Одна шукає звіра, друга не шукає. Дон же відрізнявся від інших, що він хотів полювати, він знав де шукати звіра, він хотів того звіра ганяти і це й робив! Коли я почав полювати з Доном, я забувся, що таке «негонний день», я не знав, що таке, коли говорять «нема звіра». Дон якщо не підіймав в лісі, йшов на окраїну, шукав в травах, трусив очерет, але обов’язково знаходив і ганяв, він полював! На початку мого становлення як мисливця, такі собаки були в Букатевича Юрія Васильовича, в Попова (рг Вісла) , в Горєліка Олексія Михайловича (рг Найда І, ІІ), в Ковальчука. Тай зараз не перевелися в справжніх гончатників.
А мисливцям, колегам по захопленню хотів би сказати, полюйте, полюйте з гончаками, насолоджуйтесь гонами, а кращий гончий вашого життя у Вас обов’язково появиться!

Суховецький Роман