Гончі: вплив клімату, стежки і погоди

Про роботу гончих: вплив клімату, стежки і погоди пише С. Шевченко на сайті hunt-fish.com.ua.
Досвідчені, бувалі гончатники добре знають, що для успішного гону важливе значення мають стан стежки і погода. Маючи нечітке уявлення, початківці полювання з гончаками часто несправедливо лають і бракують своїх гончаків. Ось тут нам треба і розібратися.
За можливістю використання гончих територію України можна схематично поділити на регіони:
1. лісовий – з лісистістю понад 25% і коефіцієнтом зволоження 1,0 (відношення опадів до випаровування).
2. лісостеповий – лісистість 10-24%, коефіцієнт вологості 0,55-1,0.
3. степовий – 9-10%, 0,25-0,55.
4. гірський (Карпати і передгірʼя) – 10%, 0,5 і більше.
5. очеретяні зарості – 0%, 0,5-1,0 або вище.
Найкращі умови для гону, безумовно, в прохолодну +3, +10° С і безвітряну погоду по чорній стежці при високій вологості повітря і вологому земляному покриві. У міжлісових районах велике значення має і вітровий режим. Досвідом кліматологів встановлено, що швидкість вітру в лісі в 4-9 разів менша, ніж у полі. Це безпосередньо впливає на тривалість зберігання запаху звіра на його сліду.
Коротко характеризуємо зазначені вище території з точки зору використання гончих. Біла стежка в листопаді, грудні і січні при -3-10°С в основі доволі сприятлива для робочих гончих. І тільки в глибокосніжні, сильні морози, однослідниці і ожеледиця заважають їх роботі. Заважає і кухта, що висить на підрості хвойних порід, а також на підліссі після сильного снігопаду, оскільки звір, пробігаючи по ньому, струшує сніг на свій слід, приховуючи запахи.
Сильний вітер і в лісі псує полювання з гончими – важко слідкувати за гоном і підставитися під звіра, а іноді полювання взагалі зривається, тому що гончі надовго сходять зі слуху. На причуювання звірового сліду в лісі сильний вітер не має такої згубної дії, як у полі чи степу. Лише на вітроударних схилах балок та в молодих лісопосадках, на вирубках негативна дія вітру проявляється в значному ступені.
У Лісостепу тільки в південній частині умови ускладнюються. При незначній лісистості (острівні ліси) звір ходить не тільки лісом, але й полем, де умови зовсім інші, де частіші сильні вітри, по чорнотропу запахи звіра вивітрюються, на лапи налипає грязюка, і він ходить ніби в шкарпетках, а по снігу слід швидко замітається поземкою. Але чорнотроп дуже потрібний для нагонки гончих.
Степова зона найскладніша для полювання і нагонки гончих. Однак тут мають місце окремі моменти, типові для всіх інших територій. Мала лісистість, сухий спекотний клімат і низька відносна вологість повітря, навіть у квітні-травні і жовтні-листопаді різко скорочують можливість нагонки гончих. Також тут жалюгідно мале випадання опадів, зате випаровування сягає 120-130%. В Україні це весь південь до моря, висушений аж до осінніх дощів.
З вищесказаного маємо зробити висновок, що стан погоди позначається на стані стежки, яка буває чорною, рябою (пестрой) і білою. А чорна стежка може бути вологою, сухою і підмороженою.
Практика полювання з гончими по чорнотропу показала, що найкраща погода для гону – безвітряна або з невеликим вітерцем, хмарна, прохолодна, за умови, щоб під ногами було мʼяко і злегка волого. У таку погоду процеси випаровування вологи з землі вповільнюються або закінчуються взагалі. повітря, особливо в лісі, стає застійно вологим і надовго приймає запахи звіра в приземнім шарі. Дрібний і рідкий осінній дощ не заважає роботі гончих. А при сильному дощі, коли заливається слід, гон нікудишній, а заєць прагне скоріше запасти. В мряку й після сильного дощу, коли з дерев, кущів і трави крапає вода, гон можливий, але заєць, не бажаючи приймати осінній душ, лежить дуже кріпко, погано піднімається з лежання, а якщо і піднявся, то безперервно, як листопадник, западає, і навіть намертво.
Виключно складні умови при сухій погоді. При ній у квітні-травні і вересні-жовтні вологість повітря різко падає, посилене випаровування з землі тягне за собою інтенсивне вивітрювання запаху звіра. А надмірність пилюки на лісовій підстилці, траві і в повітрі ховає запахи сліду і розʼятрює носові рецептори. Тому особливості гону в сушу пояснюється такими обставинами: пересохлий наземний покрив як губка глибоко вбирає в себе запахи звіриного сліду, а залишені на траві і лісовій підстилці запахи частково вивітрюються, частково перехоплюються примороззю і гончаку дістаються лише крихти запахів звіра. Тому гон в суш, навіть у лісі, слабкий, а по ріллі практично неможливий. По отаві і озимині в вересні-жовтні гон навіть у суш «доволі зносний».
Складний гон і по свіжих лісових і польових гарях, коли попіл і обвуглені частини пеньків, горіла стерня і бадилля бурʼянів вбирають в себе запахи звіриного сліду. Тут для нормального гону потрібен деякий час для змивання і вивітрювання всієї площі згарища. Такі складні і навіть часто неможливі для гону умови бувають при підмороженій чорній і рябій стежці. Запахи звіра погано утримуються на обледенілій поверхні ґрунту. По підмороженій ріллі і в чорнотроп гін неможливий, а в лісі слабкий. Окрім цього собаки здирають подушечки лап і надовго виходять з робочого стану.
Ряба стежка в лісі, навіть по підталому снігу також дуже ускладнює гін, тому що запахи сліду на снігу і на землі пахнуть по-різному, і гончаку щосекунди потрібно переналаштовувати своє чуття то на сніг, то на чорну стежку. У полі ж, якщо є вітер, умови складаються ще гірше.
Оптимальна температура для хорошого гону, як сказано вище, знаходиться в дозвол +3, +10 °С. При температурі вище +15 °С гончі часто відриваються від гону в пошуках води для тамування спраги і бажання скупнутися, і при цьому швидше втомлюються. Крім того для успішного гону (по вологій чорній стежці) велике значення має ступінь мінералізації землі і стан надземного покриву. Найкраще гончі гонять по землі, вкритій лісовою підстилкою, травою, гірше по землі голій, по піску, ріллі, дорогах. Що сильніше мінералізована земля, то гірше утримуються і причуюються запахи. Органічні речовини землі (гумус), лісова підстилка і трава напевно краще абсорбують (збирають і утримують) запахи сліду, ніж мінеральні. Тому гон по піску складніший, ніж по гумусованій землі, а по ріллі важчий, ніж у лісі. Але найважчі для гону умови на дорогах, якими любить користуватися заяць-русак, як у чорнотроп, так і по білій стежці. Мало того, що звір тут не лишає достатньо запаху на сліду, так по дорозі розсіяно безліч сильних сторонніх запахів, які приглушують слід. І тільки гончі з надвисоким чуттям можуть більш-менш добре тримати русака, що біг по дорозі. Згадайте мою розповідь, як Ридай ІІ-охот. провів 273 кроки по асфальту в Великих Дубках, і ні на один крок не змінивши напрямок сліду на шосе, де щойно проїхали Жигулі.
Саме тому я й не згоден з твердженням декого, що на обледенілих і вкатаних дорогах гон абсолютно неможливий. Уся справа в тому, у кого яке чуття. Тут не можна суперечити тільки в одному, що по дорозі гонгончак веде без голосу. І це зрозуміло, не вистачає на дорозі еманації, як сказано вище (там чорт його зна чим тільки не смердить). Але що гончак веде гон по сліду, а це (підкреслюю), є незаперечне свідоцтво. Гончак повторює рух звіра при його відхиленнях у русі, і по вертінню собакої своїм гоном: бездоказова аксіома – раз вертить гоном, значить чує запах сліду – це біологічна особливість р.г.
Давайте дозволимо собі детальніше над цим явищем зупинитися для вирішення цього питання. Чому не віддає голос, а вертить гоном? Згоден, недостатня еманація, не викликає достатнього збудження нервової системи для віддачі голосу на гону. Ускладнилася можливість триматися за слід, боязнь його загубити. З самого початку існування р.г. для добування харчу полювали зграєю, де і труд добування харчу, і сам добутий харч ділився на всю зграю. Боячись загубити здобич, при її переслідуванні р.г. показували товаришам сигнал, що «я чую запах сліду, але боюся його загубити, а сказати це не можу по причині неможливості попросити допомоги голосом, то зверніть, браття, увагу на те, чого я кручу гоном. Прибіжіть і побачите». А побачити нічого… «…а ось щось і запахло, включайся шукати, бо не знайдемо – не будемо обідати». Оце і все. Хто не згоден – давайте своє пояснення. Отже, вертіння гоном на при виправленні сколу є продовженням гону, а коли знайшли, то й погнали. Ну, і гоном перстали вертіти.
Біла стежка також не постійна. При порошах, що часто повторюються в спокійну і тиху погоду полювання з хорошими гончаками сповнене надзвичайного захоплення. Однак при сильному вітрі в полі виникає поземка, яка швидко замітає сліди снігом. У таку погоду в лісі ще можна з успіхом полювати. І таких днів буває достатньо. Не забувається тільки початок полювання по снігу. Гончі, які добре працювали навіть по пізньому чорнотропу, тут починають працювати марувато. Причина цього проста – запах сліду на снігу зовсім інший. На адаптацію собакам потрібно 2-3 дні. І тут тільки налагодився гін по білій стежці, як зʼявилася нова перешкода в роботі гончих – переслідниця. Це коли звір у лісі ходить по одних і тих самих лазах, тобто слід по сліду, або ще як його звуть – однослідниця. Тривалий час не було пороші, старі сліди не засипалися новим снігом, і ліс вкрився сіткою натоптаних старих слідів, тим більше натоптаними, чим довше немає нової пороші. У цих умовах гончі насилу добувають звіра, а якщо і піднімають, то гонять погано, бо заєць безперестанно переходить з одного лазу на інший, а втоптані стежки майже не залишають запаху звіра, тому що всі стежки забиті заячими випорожненнями, які без кінця нервують гончих, відтягують їх від свіжих слідів. Тільки якщо заєць пройде по сніговій цілині, то гончі гонять його чудово, в повні ноги, але до утрамбованої в лісі тракторами і конями лісової дороги – вічної причини поганого гону.
Гон по ожеледі, так званому «черейку» – оселку, на якому перевіряють чуття гончих. Якщо гончак більш-менш гонить зайця по ожеледиці, то у нього відмінне чуття (це теж міра сили чуття для експертів, які не знають як міряти чуття, поступаючись ним перед майстерністю). І справді, яка ж тут майстерність? Якщо заєць і лисиця, легші від гончака, не провалюються в сніг, а гончак мало того, що провалився, та ще й ноги порізав, до того ж і слід на льоду майже не пахне. Якщо кірка і витримує гончака, то все одно хорошого гону не буває, тому що на гладкій поверхні запахи сліду не утримуються. У таку стежку краще пересидіти вдома.
Також не менш складний гон, коли все вкрите інеєм. Пробігаючи по траві і кущах, звір обсипає іній на свій слід, притуплюючи відчутність звіриного сліду.
Складний гон і в ожеледицю, коли кущі, трава і слід на снігу буквально перед очима вкриваються крижаною кіркою, яка хоронить запах звіра.
Глибокий і сипучий сніг, коли слід засипається, також сильно утруднює гон.
Полювання з гончаками ри температурі -20°С. Із більшістю гончих у такий мороз виходити на полювання взагалі не слід, оскільки навіть при неглибокому снігу запахи швидко виморожуються, і гончі будуть безпомічні. Тільки гончі з видатним чуттям зможуть більш-менш пристойно поганяти звіра. При цьому треба взяти до уваги, що в такий мороз можна брати гончих, добре одягнутих шерстю, з багатим підшерстком без ризику їх переохолодження.
У мисливських господарствах, розташованих на правих берегах рік, лисиці ведуть себе примхливо і після короткого гону в 30-40 хвилин вони прагнуть сховатися в обриви цих річок, оскільки лазять вони там добре, як кішки. Гончі ж, як більші і високоногі, там безпомічні. В обривах, особливо обледенілих, вони можуть покалічитися і навіть розбитися.
У гірських лісах Карпат і в передгірʼях при достатній лісистості і нормальних умовах стежки і погоди полювання з гончаками добутливе і цікаве, навіть захоплююче. Правда, ганяючи звіра в умовах сильно пересіченого рельєфу, гончі скоріше стомлюються, а коли гін проходить по скелях і каменистих розсипах, гін складний або навіть неможливий, оскільки слід на голому камінні погано зберігається, до того ж гончі, працюючи на розсипах, можуть пошкодити ноги. Тут нерідкі зими, коли полювання проходить по вологому чорнотропу.
Полювання з гончаками в очереті – окрема тема. Розповім випадок. Насправді я не люблю таке полювання, бо дуже люблю своїх гончих. Та хлопці один раз спровокували мене поїхати в очерет на лисицю, якої там «як гною». Давно це було, ще тоді, коли в мене працювала р.г. Кобза 6671-охот. Крашеніков М.Н. дав їй за екстерʼєр «відмінно» на шостій осені. На той час вона мала по зайцю-русаку Д-ІІ і Д-ІІІ. з розцінкою за голос 9-4-5. Насправді вона стабільно ганяла лисицю на Д-І, але я її на неї не ставив.
Зупинилися ми тоді в Тернавській балці в очереті. Я за одну годину вполював з гону одну лисицю і одну шумову. І, чую, що моя Кобза виє на дорозі через очерет. Я бігом туди, благо недалеко було. Бачу, сидить на дорозі і не виє, а плаче гіркими сльозами. Одне вухо у неї кровить, а всі соски висять як сливи-угорки і теж кровоточать. Я її на руки і в «Ниву». Відтоді поклявся, що до кінця свого віку в очерети з гончаками вже не поїду. Клятви дотримався твердо. А всім скажу, що це полювання фізично надзвичайно важке для гончих, бо їм постійно доводиться продиратися через зарості очерету і витрачати на це багато сил. Лисиця ж, яка в два-три рази менша за гончака, почувається там більш ніж вольготно. Гончаки в цих умовах, якщо вони вʼязкі, травмують лапи, мочку носа, вуха, засмічують очі, швидко випрацьовуються і до 8 років стають драглими. Це робота буквально на зношення.
Безумовно, в очереті стежка завжди волога. Але є ще один мінус полювання в очереті – це глухий гон.