Майбутнє мисливства в Україні: виклики та шляхи вирішення

Полтавська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок розглядає важливі питання мисливського господарства в Україні.

Буде полювання, чи ні, це питання риторичне, а от, чи буде існувати мисливське господарство в Україні за таких умов та підходів, відповідь очевидна – ні.

Чому саме склалося таке враження?

Уважно спостерігаючи за ходом подій навколо мисливського господарства в Україні, та приймаючи у цьому безпосередню участь на різних рівнях, доводиться зайвий раз переконуватися у тому, що на жаль свідомість у тих хто повинен приймати відповідні рішення щодо ведення мисливського господарства залишається на рівні сприйняття полювання, як розваги певної частини нашого суспільства, а не як однієї з основних складових підтримання екологічної рівноваги навколишнього природного середовища та недопущення виникнення епізоотичних ситуацій за участі диких звірів і птахів. Чим у дійсності і займаються користувачі мисливських угідь за власні кошти, отримані від мисливців та громадян, які підтримують їх діяльність.

Чомусь мисливець у суспільстві сприймається як людина, яка задля власного задоволення стріляє звірів і птахів, а не як громадянина, який своїми коштами підтримує ведення мисливського господарства, а своїми діями сприяє заходам по регулюванню чисельності популяцій тварин, які повинні регулюватися з метою забезпечення екологічної рівноваги та недопущення виникнення епізоотичних ситуацій за участі диких тварин, що можуть призвести до значних втрат як самих популяцій даного виду, так і завдавати моральних і матеріальних збитків громадянам та державному бюджету.

Хочеться наголосити, що можливість надавати право на полювання чітко визначене на законодавчому рівні з значними обмеженнями.

Жоден з користувачів мисливських угідь самостійно не приймає рішення щодо надання права полювати без відповідних погоджень, а погодження надаються лише у тому випадку, коли чисельність того чи іншого дозволеного до відстрілу виду є вищою за оптимально допустиму чисельність, і то лише до визначеного відсотку, який також приймається не користувачем, а відповідними міністерствами та відомствами.

Що стосується обговорення питань щодо можливості здійснювати регулювання чисельності того чи іншого виду диких звірів і птахів у період воєнного стану, то чомусь усе зводиться до того, що це повинно бути обов’язково полювання, а чому так, та тому, що на протязі багатьох років саме під час полювання проводилися заходи по регулюванню чисельності лисиці червоної, дикого кабана і інших видів звірів і птахів, що забезпечувало для користувачів мисливських угідь виконання договірних умов «Про ведення мисливського господарства», інструкцій та приписів інших державних органів виконавчої влади.

Дійсно полювання під час війни є дискусійним і може навіть і недоречним, але знімати з порядку денного регулювання чисельності тих видів мисливських тварин, які можуть призвести до епізоотичних ситуацій, – не потрібно, а навпаки необхідно знайти такі шляхи, які дадуть можливість тримати ситуацію під контролем, забезпечивши проведення біотехнічних заходів у повному обсязі, та не допустити неконтрольованих процесів серед популяцій диких тварин.

Саме над цим і потрібно працювати спільно усім зацікавленим сторонам, а не зводити усе до заборон та звинувачень.

Вже зараз є багато звернень від жителів сільської місцевості про завдання лисицями шкоди їх домогосподарствам, які переміщаються до населених пунктів, щоб поцупити у селянина курку, гуску, качку та і іншу живність для забезпечення своїх фізіологічних потреб, і це природньо, але громадяни вирощують живність для себе, а не для лисиць.

Лисиця ж у свою чергу шукає шляхи виживання та харчі для свого існування, при цьому наражає на небезпеку занесення сказу серед домашніх тварин, а можливо і для людей, бо ця хвороба являється для них спільною.

Часу для вирішення даної проблеми залишається обмаль, після збирання сільськогосподарських культур, таких як соняшник, кукурудза, які зараз облюбували лисиці і знаходяться там, вимушені будуть шукати інше місце для свого перебування, а це як правило закинуті дворища, очерети поблизу населених пунктів, от тоді ця проблема може стати менш контрольованою і потребуватиме значно більшої уваги на державному рівні, з значно більшими затратами як для громадян, так і державного бюджету.

Питання буде чи не буде полювання можна обговорювати ще дуже довго, маючи різні погляди та позиції, а от регулювання чисельності потребує не обговорення, а прийняття конкретних виважених рішень.

Оргвідділ ПОО УТМР