Поява козуль з різними варіаціями забарвлення свідчить про виродження популяції

В Україні козулі – це справжні дикі, боязкі й обережні мисливські звірі. за своєю природою козулі дуже боязкі й полохливі тварини. Вони завжди шукають глухі місця, які мало відвідують люди. В той час, як козулі західних країн майже постійно перебувають на очах у людей, не бояться їх.

Згідно з навчально-методичним посібником «Вольєрне утримання диких копитних» , виданим в Запорізькому національному університеті та написаним авторами В. В. Петриченко та Н. Ю. Рубцовою, ми дізнаємося цікаву інформацію про козуль в Україні. Козулі, які населяють територію нашої країни, відрізняються своєю боязкістю та обережністю. Вони завжди намагаються уникати людей та шукають глухі місця, куди мало зазирають люди.

• 

• 

• 

Проте ця обережність є доказом здорового стану популяції козулі в Україні. Унікальність українських козуль полягає в їхній здатності відступати від людського ока та уникати контакту з ним. Відтак, можна стверджувати, що наші козулі – це справжні дикі мисливські звірі, а не майже свійські тварини, які часто зустрічаються в господарствах Західної Європи.

У навчально-методичному посібнику зазначається, що серед козуль, які населяють Україну, майже не трапляється особин з нетиповим забарвленням волосяного покриву, такими як білі альбіноси чи чорні меланісти. Такі явища рідко фіксуються в мисливських господарствах України. За рідкими винятками, козулі зберігають своє природне забарвлення, що свідчить про стабільність популяції та її здоров’я.

Автори також надають інформацію про випадки рідкісних козул з аномальним забарвленням волосяного покриву, які були зареєстровані в минулому. Наприклад, у 1938 р. бачили самця-козулю з білою головою (Чорний ліс, Кіровоградська область). У 1950 р. спостерігали козулю альбіноса в Іванківському районі Київської області. Один екземпляр козулі білого кольору (альбінос) з колишньої Дрогобицької області є у фондах зоологічного музею Київського національного університету. В Львівському науково-природознавчому музеї зберігається три козулі-альбіноси, добуті в околицях с. Поториці на р. Дунай, та один екземпляр з великими білими плямами по боках голови, добутий поблизу ст. Шепетівка. Нарешті , в 1958 р. на Виставку передового досвіду в Києві було доставлено екземпляр чистого альбіноса-козулі з Білогірського району тодішньої Кримської області. Такі рідкісні факти виявлення козуль з аномальним забарвленням у мисливських господарствах України є явищем позитивним.

Адже частіше поява козуль з різними варіаціями забарвлення свідчить про виродження популяції.

Як ілюстрація до цієї статті, пропонуємо вам переглянути відео самця козулі чорного окрасу зняте не в Україні: