Приватні мисливські господарства: «за» та «проти»
Мисливські угіддя Полтавщини, загальною площею 2069 тис га., розподілені між 69 користувачами мисливських угідь різних форм власності та підпорядкування: 162551 га., або 7,85% надані в користування 10 мисливським господарствам системи Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства (ПОУЛМГ), 1056405 га., або 51,06% надані 18 мисливським господарствам Полтавської обласної організації УТМР, 21 громадська організація (ГО) веде мисливське господарство на площі 385586 га., або 18,64% від загальної площі угідь області, 15 Товариствам з обмеженою відповідальністю (ТОВ) надано 394106 га., або 19,05 %, 5 приватних підприємств (ПП) ведуть господарство на площі 70386 га., це становить 3,4% від загальної площі.
У кожній області України, на сьогодні є приватні мисливські господарства, їх кількість, площа яку вони займають, спеціалізація та ефективність роботи різниться. Наприклад (на початок 2018 року): Запорізька область була розподілена між 39 користувачами мисливських угідь різної форми власності. 193789,00 га., або 10,86% надано в користування 9 мисливським господарствам системи Запорізького обласного управління лісового та мисливського господарства. 1478428 га., або 82,86% надано в користування 20 мисливським господарствам Запорізької обласної організації УТМР, 12771 га., або 0,76 % надано 1 мисливському господарству товариства військових мисливців та рибалок., 5 користувачам іншої форми власності (ТОВ, ПП) надано в 99145 га., або 5,52 % від загальної площі мисливських угідь області.
З вищевикладеного видно, що мисливські господарства системи УТМР на території Полтавської (51,06%) та Запорізької областей (82,86%) є монополістами відносно площі наданих у користування мисливських угідь. Площа угідь мисливських господарств Держлісагентства України становить 7,85% в Полтавській та 10,86% в Запорізькій областях. Інші користувачі (ГО, ТОВ, ПП) ведуть мисливське господарство на 41,09% площі мисливських угідь Полтавщини тобто майже на половині площі мисливських угідь, а в Запорізькій області лише на 6,32%.
Ситуація в інших областях щодо розподілу мисливських угідь мисливським господарствам різних форм власності не однорідна. Від переваги по площі і кількості мисливських господарств системи УТМР, до їх повної відсутності (Миколаївська область), так і до переваги приватних господарств по чисельності та площі над громадськими та державними.
Наскільки добре чи погано господарюють приватні мисливські господарства показав час. З моменту надання мисливських угідь в користування, ефективний власник сформував кваліфіковану єгерську службу, здійснює заходи щодо охорони та відтворення мисливської фауни, впроваджує передові зарубіжні методи ведення господарства. Як правило в таких господарствах фінансові витрати на ведення мисливського господарства в десятки разів перевищують, ті що передбачені Законом. І що не мало важливо, знайдено компроміс між адміністрацією мисливського господарства та місцевими мисливцями. Як, наприклад, в деяких господарствах Полтавської області, коли полювання на копитних проводиться по черзі для місцевих мисливців та мисливців-«туристів». А місцеві мисливці, в свою чергу виконують функції нагоничів при проведенні полювань для інших мисливців. Або як в багатьох мисливських господарствах Київщини, місцеві мають свій відсоток ліцензій на копитних і пільгові відстрільні картки на пернату дичину та хутрового звіра. В свою чергу допомагаючи працівникам мисливського господарства при проведенні біотехнічних заходів (будівництві годівниць, солонців, заготівлі сіна, тощо).
Але, на жаль, коли мисливське господарство не має «господаря», воно стає «валізою без ручки», а єгерська служба часто вимушена організовувати незаконні, або «напівзаконні» полювання у власних інтересах. Керівник не контролює або не повність контролює її роботу, витрати на ведення мисливського господарства мають формальний характер, і як наслідок процвітає браконьєрство, що призводить до погіршення стану угідь та зменшення чисельності державного мисливського фонду. На питання «Приватне мисливське господарство це добре чи погано?» відповім так – не важливо о якої форми власності господарство: державне, приватне, чи веде мисливське господарство громадська організація. Важливо те, як воно ведеться! Якщо власник, директор має бажання, сформував команду-професіоналів, однодумців, і в співпраці з мисливствознавчою наукою дійсно бажає отримати позитивний результат – високу чисельність дичини і результативні полювання, він знайде спільну мову з місцевим населенням, органами влади і відповідне фінансування. Тому, в Україні є гарні, як приватні, так і державні або громадські мисливські господарства. Бо хто хоче, той робить. А хто не хоче, той шукає причини.
Сергій Катиш, член науково-технічної ради Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь, директор ТОВ «НВП «Укрмисливрибпроект»