Реакція диких тварин на стрічку з прапорців

Серед мисливців існує думка, що при полюванні з прапорцями будь-який дикий звір вкрай емоційно реагує на них.

Насправді це не зовсім так, практично всі дикі звірі на прапорці не реагують, страх і насторогу вони викликають тільки у лисиці та вовка. Решта звірів, зокрема, ведмідь, заєць, рись та копитні вкрай рідко звертають на прапорці увагу, інші взагалі їх не помічають.

Якби ви поспостерігали за різними видами тварин на полюванні з прапорцями, то помітили б, що лисиця і вовк розрізняють прапорці тільки тому, що вони знають, що прапорець – атрибут, який використовується людиною. До цього додайте запах людини та її сліди. Реакція на прапорці обумовлена тим, що лисиця та вовк частіше усіх звірів перетинаються з людиною. Обидва види нерідко живуть за рахунок людського господарства, викрадаючи свійських тварин, за що їх постійно переслідує людина.

Але не всі вовки і лисиці так реагують на присутність прапорців, особливо молоді особини, які ніколи не відчували людської присутності й мешкають далеко від поселень.

Варто відзначити, що в густих лісистих місцях, де достатньо дичини, хижаки цілком здатні прогодувати себе без знайомства з людиною.

Ті ж лисиці і вовки, які пізнали людську «ласку», знають її запах, насторожено ставляться до всього, що йде від неї.

Якщо під час полювання мисливці дуже щільно виставляють загороди з прапорців, то звірові доводиться рухатись тісними «коридорами», де їх уже чекають.

Іноді обізнаний вовк чи лисиця, потрапивши у «коридор», йде на прорив.

Це стається тоді, коли через недосвідченість мисливців, лінія прапорців встановлена неправильно. Також причиною прориву може стати неправильне місце розташування загоничів, засідка з підвітряного боку.

Прорвавшись одного разу, звір розуміє, що краще діяти саме таким чином, і згодом стає дуже хитрим і важким для полювання.

Відомо, що досвідчені особини хижаків йшли саме на голоси загоничів, знаючи, що через них можна пройти непоміченими. Вовки помічали, що осторонь криків немає прапорців, немає пострілів, і вони йшли на прорив саме туди. Тому, загоничам треба бути дуже обережними і мовчазними.

Запах прапорців

Тоді як мисливцям необхідно максимально замаскувати свою присутність і приховати свій запах, дехто підсилює запах прапорців, використовуючи, наприклад, солярку або бензин, хоча сенсу в цьому немає – це тільки псування прапорців.

Найоптимальніший метод – це просочити прапорці чимось природним, багато хто використовує для цього матеріал – кумач (бавовна червоного кольору) – натуральний матеріал, який має запах людського одягу. Вологий кумач, перебуваючи в житловому приміщенні і поблизу з ароматами людських речей, просочується цими запахами, який потім на відкритому повітрі поширюється навколо. Слід зазначити, що вовки чують такий запах на досить великій відстані.

Хоча кажуть, що дикі звірі чудово бачать вночі, це не так. Звичайно, зір звірів набагато кращий людського, але він не інфрачервоний і вночі звірі не помічають червоних прапорців. Але ж прапорці слугують не тільки денною загорожею, іноді необхідно стримати звіра в окладі до ранку, якщо він потрапив у загін ввечері. Тому вночі, підійшовши до лінії прапорців, вовк, хоча він і не бачить їх, завдяки запаху зупиняється і починає рухається вздовж лінії.

Якщо ж в оклад потрапить уже бувалий звір, то він буде вести себе інакше – тихо і не виявляючи себе біля лінії прапорців. Як правило, такий звір, навпаки, зачаїться у глибині окладу і буде тихо сидіти, спостерігаючи і вичікуючи. Недосвідчений звір, навпаки, буде бігати вздовж лінії з прапорцями в пошуку виходу. Якщо проаналізувати ці сліди вранці, то виявиться, що звір пробіг увесь периметр на відстані двох метрів від прапорців, зрозумів, що коло замкнуте і відійшов углиб лісу.

За цими слідами можна вийти і на самого звіра.

Хижі звірі дуже спостережливі, людина у нічному лісі – не природно і це їх ще більше насторожує, вони відходять углиб лісу і чекають світанку. Тому під час полювання з прапорцями, особливо нічного окладу, слід робити це з розумом, враховуючи поведінку, інтуїцію і можливий досвід звіра.

Ігор ПЕЛИХ,
“Лісовий і мисливський журнал”