У шведській провінції Норрботтен мисливці, саамські громади та звичайні жителі зібрали близько 900 зразків для генетичного обліку ведмедів. В Українських Карпатах ведмедів дедалі частіше бачать біля сіл, але точних даних про їхню чисельність бракує
У шведській провінції Норрботтен завершився цьогорічний облік бурого ведмедя. Завдяки допомозі мисливців, саамських громад і місцевих жителів по всій провінції зібрали близько 900 зразків екскрементів ведмедів для ДНК-аналізу. Окружна адміністрація також удосконалила методику, щоб підвищити точність генетичних досліджень. Про це повідомляє окружна адміністрація Норрботтена (Länsstyrelsen i Norrbotten).
Облік у Швеції проводять генетичним методом, без жодного контакту з тваринами. Зі зразків екскрементів виділяють ДНК і встановлюють, якому саме ведмедю вони належать. Якщо ДНК однієї особини знаходять у кількох зразках, зібраних у різних місцях, це дозволяє простежити її маршрути, а співвідношення нових і повторно виявлених ведмедів — статистично оцінити загальну чисельність популяції.
«Ми не можемо самі бути всюди в лісі, але з допомогою громадськості отримуємо знання з усієї провінції. Кожен надісланий зразок важливий для нашої роботи і дозволяє ухвалювати більш обґрунтовані рішення щодо управління популяцією ведмедя», — каже фахівчиня з питань дикої фауни окружної адміністрації Норрботтена Ребекка Форсберг. Подяку адміністрація висловила і мисливським організаціям, які допомагали поширювати інформацію про облік.
Шведи постійно вдосконалюють методику. Цього року в пробірки для зразків додали силікагель — висушувальну речовину, що зберігає ДНК. «Важливим кроком було додати висушувач у пробірки, що має допомогти нам отримати більше вдалих ДНК-аналізів. Це передумова для точніших оцінок чисельності та поширення ведмедів», — пояснює Ребекка Форсберг. Крім того, у 2026 році в безлюдних гірських районах встановили пастки для збору шерсті ведмедів, які зафіксували понад 200 візитів тварин. Це дозволяє отримувати ДНК навіть у важкодоступних місцях.
Результати попередніх обліків свідчать про чітке розуміння ситуації. Чисельність ведмедів у Норрботтені оцінювали в межах від 489 до 605 особин, а у 2021 році генетично ідентифікували близько 400 окремих тварин. Цьогорічні зразки аналізує Шведський музей природознавства, а результати стануть основою для подальших рішень щодо управління популяцією ведмедя в провінції. У Швеції такі дані, зокрема, використовують і для встановлення квот ліцензійного полювання на ведмедя.
В Україні ситуація з ведмедем зовсім інша. Як писала «Криниця мисливця», за результатами обліку на початок 2026 року в лісових масивах філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» зафіксували 154 ведмеді: 91 на Івано-Франківщині, 48 на Закарпатті та 15 на Львівщині. Загалом в Українських Карпатах, за оцінками лісівників, мешкає близько 300–350 особин. Бурий ведмідь занесений до Червоної книги України, полювання на нього заборонене.
Водночас ведмеді дедалі частіше з’являються поруч із людьми. Як повідомляє Укрінформ, на Закарпатті камери спостереження фіксують, як ведмеді вночі перебігають центральні дороги сіл, обходять приватні подвір’я та шукають їжу між парканами. Провідна наукова співробітниця Ужанського національного природного парку Неля Коваль пояснює це кількома чинниками: доступністю сміттєзвалищ і запустілих садів, а також тим, що через війну із сіл виїхало багато людей. «Раніше в лісах постійно перебувало багато людей… Тепер людська присутність звелася до мінімуму. Відчувши це, ведмеді перестали сприймати людину як джерело небезпеки і почали поводитися значно сміливіше», — каже вона.
Принципова відмінність між двома країнами — у методах і точності обліку. В Україні ведмедів рахують переважно за слідами та за допомогою фотопасток. Так, за словами Нелі Коваль, під час останніх зимових обліків слідів на території Ужанського нацпарку та прилеглих мисливських угідь зафіксували орієнтовно 20 ведмедів, хоча науковці впевнені, що реальна чисельність більша. Різні установи — лісівники, національні парки, науковці — ведуть облік окремо, і загальнонаціональна оцінка залишається приблизною. Шведи ж мають генетичні дані про конкретних особин, їхні маршрути та динаміку популяції.
Відрізняється і роль мисливців. У Швеції мисливці є повноправними учасниками обліку: вони збирають зразки, поширюють інформацію і разом із державою формують знання, на яких ґрунтуються рішення. В Україні мисливці також ведуть облік у своїх угіддях і першими бачать зміни в поведінці тварин, але їхні дані рідко стають частиною єдиної системи.
Є й інші проблеми, яких у шведському досвіді не видно. Неля Коваль наголошує, що в Україні фактично не працює механізм компенсації збитків, завданих дикими тваринами, на відміну від країн ЄС. За її словами, у таких випадках лише складають акти, «проте далі паперів справа не рухається». Крім того, за даними науковців, суцільні загородження на державному кордоні перекрили міграційні коридори ведмедів, ізолювавши прикордонну популяцію. Через це, за прогнозом науковиці, хижаки ще частіше спускатимуться до сіл.
Порівняння двох країн показує головне: ефективне управління популяцією великого хижака неможливе без точних даних. Швеція знає, скільки в неї ведмедів, де вони живуть і як рухаються, і тому може ухвалювати обґрунтовані рішення — від охорони до регулювання чисельності. Україна ж має лише приблизні оцінки, тоді як конфліктів між людьми та ведмедями стає дедалі більше. Шведський приклад доводить, що залучення мисливців і громад до сучасного генетичного обліку — дешевий і дієвий спосіб отримати такі знання. «Те, що ми дізнаємося сьогодні, — це інвестиція в охорону природи завтрашнього дня», — підсумовує Ребекка Форсберг.