Сікач: небезпечний, але цікавий і гідний супротивник

Вепр, сікач, одинець – так називають кремезного кабана. Ще з давніх часів одним із найдостойніших мисливських трофеїв вважався кабан. На Русі називали його вепром, що означало лютий, жорстокий. Іклами сікачів прикрашали одяг, і це було святом доблесті мисливця. Дійсно, кабан – тварина, розумом не ображена, обережна, але іноді нерозважливо хоробра, їй притаманні блискавична реакція та вражаюча швидкість рухів. Усе це робить кабана небезпечним, але цікавим і гідним супротивником.

Кабан, або дика свиня, мав досить значний ареал мешкання, який охоплював усю Європу – від Скандинавії до Південного Уралу. В Азії він зустрічався від Південного Сибіру до Забайкалля і від Далекого Сходу. Чудово пристосувався кабан і до тропічних умов, населяє острови Сулавесі, Ява, Суматра, Нова Гвінея та ін. Жив він і в Північній Африці (Алжир, Марокко, Єгипет), але в цих країнах практично винищений. Не дивно, що при такій широкій географії мешкання кабан надто мінливий за пропорціями тіла, забарвленням і має понад 25 підвидів. А його фантастична екологічна пластичність дає змогу жити в найрізноманітніших природних умовах. Єдиною перешкодою, що обмежує його поширення, є глибина снігового покриву в зимові місяці. Однак розглянемо феномен пластичності виду по порядку.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Людство дуже давно знайоме з кабаном. Настільки давно, що цей звір встиг потрапити до міфів. У скандинавів існує легенда про Вальхаллу – великі й дивовижні хороми для воїнів, що полягли в битві. Багато чудес відбувається там. Кожного дня бенкетують за величезним столом воїни-енхерії, покликані Одином у своє небесне військо, і готують для бенкету дивовижного кабана. І кабан цей величезний, його вистачає на всіх енхеріїв, а на ранок він знову живий і біжить до небесного лісу поїсти жолудів. Але, мабуть, залишилася на його щетині сажа від котла, тому й зветься він – Сехримнір. У Давній Греції кровожерні вепри мандрують з міфу в міф. Від ікол вепра на полюванні загинув прекрасний Адоніс. Одним із подвигів Геракла було знищення потворного ериманфського вепра. Багато чого можна було б ще згадати, але на цьому легендарну діяльність нашого видатного парнокопитного ми, мабуть, закінчимо. І перейдемо до більш прозаїчних фактів, які свідчать про те, що вже в Давньому Єгипті, Греції та Римі були домашні свині, чиїм пращуром, без сумніву, є дикий кабан. Цей тісний зв’язок людини та кабана не втратив своєї актуальності і в наші дні. Кабан понині є найважливішим мисливським видом і, в свою чергу, успішно урізноманітнює свій раціон вирощеною людиною сільськогосподарською продукцією, не гребуючи нічим, але надає перевагу коренеплодам, кукурудзі та баштанним культурам.

ПРО ТЕ, ДЕ ЖИВЕ КАБАН І ЩО ВІН ЇСТЬ

Кабана цілком можна назвати всеїдною твариною, отже, наявність або відсутність якогось виду їжі не є для нього лімітуючим фактором: ця особливість значно розширює географію його проживання. Головна умова існування – наявність місць, де він міг би сховатися. Для цієї цілі підходять ліси як хвойні, так і широколистяні, а також болота, гори, аж до альпійських луків, заростів очерету вздовж берегів водойм, якщо навіть ці водойми розташовані в безкрайому степу. В записках топографа й мандрівника Ричкова, який відвідав у 1771 р. степи північно-західного Казахстану, є такий запис: “У цих місцях знаходиться велика кількість диких свиней. Посеред цих очеретів розташовані різні озера. Сам очерет слугує житлом для диких свиней, яких там неосяжна кількість завжди буває”.

Завдяки своїй всеїдності, кабан легко замінює нестачу одного корму іншим. Так, основою харчування тварини можна назвати кореневища, бульби, коріння й цибулини різноманітних рослин, які він добуває протягом усього року. Восени до цього раціону додаються плоди фруктових дерев, горіхи, ягоди, насіння. При великому врожаї кабан харчується ними і взимку, вириваючи з-під снігу. В зимовий період використовуються в їжу також кора й гілки дерев, опале листя. Навесні споживання молодих пагонів рослин щедро постачає кабана вітамінами. Однак, крім цього, він не відмовляє собі і в білковій їжі, поїдаючи земляних черв’яків, комах та їх личинок, молюсків, рибу, гризунів, яйця і пташенят, плазунів і земноводних, падаль. В екстремальних випадках убиває та поїдає більш слабших побратимів.

Іноді кабани влаштовують справжні полювання на польовок за всіма правилами загону. Для цієї цілі найкраще підходять скошені, але ще не зорані поля, лісові галявини або заплавні луки. Вишикувавшись ланцюгом, вони зорюють п’ятачками землю, виловлюючи польовок і поїдаючи їх гнізда разом з пташенятами. Кабани не проти поласувати рибкою. При цьому вони знають найпростіший і найнадійніший спосіб її ловлення – перевірити самоловні снасті, залишені рибалками. Від їх набігів часто страждає ондатра, буває, що до 60% її хаток знищується кабаном, особливо в зимовий період. Якщо вдається спіймати господаря, що загавився, – добре, якщо ні – кабан поживиться водоростями, які ондатра дістає з дна водойми. До того ж йому дуже до вподоби пліснява, що покриває зсередини житло ондатри. Загалом за добу кабан споживає від 2,5 до 6 кг корму.

ПРО ТЕ, ЩО РЯТУЄ СВІТ ВІД ТОТАЛЬНОГО ЗАСЕЛЕННЯ ДИКИМИ СВИНЯМИ

Мабуть, мало хто з тварин може похвалитися такою різноманітною “кухнею”. Додамо до цього чудово пристосоване до швидкого переміщення в найгустіших заростях тіло, що має обтічну форму, тараноподібну голову й жорстку щетину, яка не чіпляється навіть за коряві гілки та гострі колючки. Короткі, дуже стійкі кінцівки, що мають додаткову надто рухливу задню пару копитець, дають змогу кабану чудово рухатися по болотистій місцевості. Звичайно, не можна обійти увагою добрий слух і тонкий нюх. Усе це увінчує надзвичайний розум. При такому наборі достоїнств уже не мають особливого значення маленькі, трохи підсліпуваті очі. Отже, ми отримали супертварину, яка за всіма правилами виживання видів повинна була б заполонити всі неозорі простори материка Євразія. Та є все ж одна перешкода, що не дає змоги кабану здобути “світове панування”: висота снігового покриву в зимові місяці. Якщо сумістити карту ареалу поширення кабана в Євразії з картою висот снігового покриву, то очевидним є співпадіння ареалу кабана з ізолініями максимальної висоти снігового покриву – 50, 40 і 30 см. Навіть маючи стільки достоїнств, кабан не спроможний благополучно пережити зиму зі сніговим покривом вище 40 см.

Важка тварина з короткими ногами провалюється в сніг до самої землі. Переміщення по глибокому снігу, проблеми з добуванням кормів забирають дуже багато сил. Цією ситуацією користується основний ворог кабана в природі – вовк, який у багатосніжні зими завдає стадам цих тварин значної шкоди. Проте навіть вовків не можна порівняти з його величністю голодом. На Кавказі з 1902 до1908 років були дуже суворі зими, а головне – з великою кількістю снігу. В Кубанській області досить часто знаходили трупи загиблих свиней, іноді зустрічали цілі стада, до десятка виснажених тварин, які щільно притискались одна до одної і замерзали. Після цього вимирання чисельність кабана на західному Кавказі поновлювалась дуже повільно. Те саме повторилося в 1914 р. на Далекому Сході. Взимку випала велика кількість снігу, висота його досягала 100–150 см, що стало справжньою катастрофою для кабана. Позбавлені можливості харчуватися й вільно переміщатись, тварини гинули від голоду, більш сильні дорослі особини поїдали молодих і ослаблених. У Приморіі після такої зими кабан майже повністю вимер, і лише через чотири роки його чисельність почала повільно зростати.

ТРОХИ ПРО СІМЕЙНИЙ УСТРІЙ ТА ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙМАННЯ СВІТУ

Кабани ведуть кочовий спосіб життя, постійно переміщуючись у пошуках їжі, за день вони проходять від 4 до 8 км. Якщо ж видаються неврожаї чи лісова пожежа, звірі здійснюють переходи на сотні кілометрів. Їх життєвий устрій можна назвати сімейним, де головою сім’ї є самка, з якою тримаються однорічні та дворічні підсвинки. Такі сімейні групи, поєднуючись з іншими, формують кабаняче стадо, або, як його ще називають, – гурт. Найбільшої чисельності гурти досягають у період гону, який зазвичай припадає на листопад-січень, але з різних причин може зміститися на лютий або навіть квітень. Тривалість гону – від одного до півтора місяця. У цей період до стада повертаються сікачі, які весь інший час року ведуть самітницький спосіб життя. Не обходиться цей захід без жорстоких бійок, але до таких поєдинків сікач готується заздалегідь. За місяць-два під шкірою на лопатках починає утворюватись своєрідний панцир зі з’єднувальної тканини завтовшки 2–3 см – калкан. Він настільки міцний, що гострі, вражаючих розмірів ікла не здатні його пробити, іноді навіть від кулі рятує. Повернувшись до стада, сікачі відвойовують собі невеликий гарем із однієї-трьох, рідко п’яти, самок. Підкорюючись виключно чоловічій логіці, вони відганяють від матерів кабанчиків, що вже підросли. Проте молодь, перечекавши метушню, через місяць знову повертається до “материнської спідниці”. Під час турнірних боїв самці отримують численні поранення, вони сильно худнуть, втрачаючи до 20% своєї ваги.

Розмножуватися самці й самки починають у різному віці. Самка здатна приносити поросят уже в дворічному віці, а самці беруть участь у гоні, як правило, лише з чотирьох-шести років. До цього віку доживають зазвичай найсильніші та найрозумніші, лише вони гідні залишати після себе потомство. У цьому нескладному правилі полягає стратегія виживання виду.

Вагітність триває 16–17 тижнів. Навесні, віддалившись від сторонніх очей, самка приносить зазвичай четверо-шестеро поросят, у сприятливі роки в пометі буває їх 10–12, але це трапляється досить рідко. Кількість поросят залежить від доступності кормів і віку самки. Молоді матки приносять приблизно вдвічі менше поросят, ніж дорослі. Поросята вкриті поздовжніми біло-коричневими смугами. До народження потомства самка готується завчасно. Обравши безлюдне місце, влаштовує затишне лігво. Найчастіше під кроною дерева, опущеною до самої землі, або в заростях чагарника, куди вона наносить багато гілок, листя, влаштовуючи товсту підстилку. У готового лігва є все, як у справжньому будинку: стіни, дах і тепла постіль.

Взагалі, всі кабани полюбляють відпочивати з комфортом. Якщо влітку для цього цілком придатна прим’ята трава, то взимку до облаштування лігва тварини ставляться з усією відповідальністю. Використовують минулорічне листя й траву, тонкі гілки чагарників і дерев. А якщо знайдуть достатньо великий мурашник, – це вже “номер люкс”, щоб перечекати морозну ніч. Цілком згодиться і скирта соломи. Взимку найчастіше влаштовують колективні лігва – так тепліше, а для більшої безпеки звірі лягають головами в різні боки. Зі збільшенням поголів’я кабанів поблизу великих міст і появою в лісах різноманітного сміття звірі почали “прилучатися до прогресу”, дедалі частіше на місцях зимових лігвищ зустрічаються картон, поліетилен і обривки ганчірок.

Помітно відрізняються звички в облаштуванні лігва у самців і самок. Свиня, обираючи місце, менш обережна, ніж сікач, це й зрозуміло: вона живе в стаді, де є на кого покластися, тому й влаштовує лігво на прямому сліду. Тоді як сікач робить півколо і залягає в кінці такої петлі головою до сліду. Однак є в них і спільна ознака – в старе лігво кабани зазвичай не повертаються і, як відмінні конспіратори, на кожну ночівлю влаштовують собі нову “постіль”. Сікачі взагалі поводяться інакше, ніж самки й підсвинки. Так, під час полювання, коли основна маса стада, що підганяється загонщиками, рухається на номери, досвідчений сікач або відходить убік, або йде на загонщиків, чітко визначаючи, де знаходиться справжня небезпека.

Однак повернемось до наших поросят. Увесь перший тиждень після народження вони перебувають у лігві, а мати приходить погодувати їх кожні три-чотири години. Через два-три тижні самка та її приплід приєднуються до стада. Самка проявляє велику турботу про своє потомство, хоробро захищаючи його від ворогів, у тому числі й від людини. При таких випадкових сутичках розлючена мати нападає досить рішуче і здатна завдати значних ушкоджень. Проте, незважаючи на турботу, зазвичай лише двоє поросят виживають і залишаються з матір’ю до наступного року.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ І РОЗПОРЯДОК ДНЯ

Сповнене небезпеки життя зробило кабана дуже обережною твариною. Під час харчування він зазвичай рухається проти вітру, щоб уловити найменший підозрілий шум чи насторожуючий запах. Хвіст кабана слугує своєрідним індикатором його стану. У спокої він ритмічно похитує хвостом з боку в бік. Проте якщо його щось насторожує, хвіст стає нерухомим, а при готовності до втечі злітає догори, наче бойовий прапор. У літні місяці кабани харчуються вночі, а ось узимку режим дня змінюється, вживання їжі дедалі більше зміщується на денні години, а холодними ночами кабани відпочивають у лігвах.

Дуже полюбляють ці тварини приймати грязьові ванни, тому в місцях їх мешкання завжди є “купальні”. Зазвичай це заглиблення в сирих місцях, заповнені водою. Тут кабани подовгу лежать, рятуючись від спеки влітку. Другий пік відвідування “купалень” припадає на час линьки. Коли все тіло свербить, дуже допомагають грязьові ванни. Стара шерсть випадає, прилипаючи до грязюки, що помітно прискорює процес линьки. Разом із висохлою грязюкою частково видаляються і ектопаразити, що завдають тварині чимало неприємних відчуттів. Наступний етап особистого туалету – відвідування чухалень. Для цього обираються великі хвойні дерева: здираючи кору, кабани оголюють смолистий луб і несамовито чухаються об нього. Чухальні та купальні мають велике значення в житті тварин. Улітку вони виконують санітарну й терморегулюючу роль. У період гону використовуються в маркірувальних цілях; залишаючи свої “візитні картки” – індивідуальні мітки із запахом – кабани позначають місце побачень. Робиться це не лише задля задоволення, а й з практичною метою. Смола, що залишається на шерсті, знищує нестерпних комах, яких не вдалося втопити в грязюці. Іноді можна побачити на таких деревах–чухальнях сліди від ікл сікачів. Навіщо вони це роблять – незрозуміло, можливо, щоб виступило більше смоли.

МИСЛИВСЬКИМ ГОСПОДАРСТВАМ НА ЗАМІТКУ, АБО ПРО КОРИСТЬ ПОМІРНОСТІ

Завдяки великій плодючості, за достатньої кормової бази чисельність кабана зростає досить швидко. І тут виникає безліч проблем. Позитивні сторони взаємодії кабана й лісового господарства зводяться нанівець, а в гіршому випадку – перетворюються на цілком негативні. За оптимальної чисельності кабан, розриваючи грунт, сприяє кращому проростанню насіння багатьох листяних порід дерев, переважно дуба. Він здатен запобігти спалаху чисельності комах–шкідників лісу, поїдаючи їх личинок, що живуть у грунті. Але при надмірній кількості кабанів виникає дефіцит основних кормів. Тварини змушені переривати раз по раз одні й ті самі ділянки лісу, знищуючи вже порослі жолуді. Це перешкоджає природному процесу поновлення дібров, які замінюються менш цінними та більш швидкорослими породами дерев. Крім того, порушується природний трав’яний покрив лісу: оголений грунт займають бур’яни та характерні для певного виду лісу рослини. Дуже страждають птахи, що гніздяться на землі, особливо борова дичина – рябчик, глухар і тетерук. Поїдаючи яйця птахів і пташенят, тварини здатні цілком винищити ці види. І, зрештою, від надмірного скупчення страждає сам кабан, схильний до спалахів різноманітних інфекційних хвороб. Так, приміром, чума свиней може майже повністю знищити всю популяцію, як це сталося в недалекому минулому в Воронезькому державному заповіднику, коли безпідставно скоротили кількість тварин, які підлягали відстрілу.

P.S.
Трохи про смакові якості нашого героя. Добути сікача в усі часи вважалось особливою доблестю. Однак, крім почуття гордості, людині притаманне й почуття голоду. Стосовно м’яса дорослого самця, є всі підстави розчарувати гурмана, оскільки воно має різкий і неприємний запах. Додамо до цього певну виснаженість тварини, адже строки полювання часто збігаються з періодом гону. Крім того, м’ясо сікача зазвичай набагато жорсткіше, ніж у свині чи однорічного поросяти. І хоча щодо смаків не сперечаються, на мою думку, мало що може порівнятися з правильно приготовленим однорічним поросям.

Вдалого вам полювання та приємних трапез!

Наталія ВИШЕГОРОДСЬКИХ,
“Лісовий і мисливський журнал”

[post-views]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *