У кантоні Женева, де полювання заборонене вже понад 50 років, популяція зайця-русака обвалилася з 60 особин на квадратний кілометр у 1960-х до трохи більше двох у 2020 році. Тридцятикратне падіння — без жодного мисливця. Швейцарська асоціація Birdlife визнала вид загроженим, а французьке видання Le Chasseur Français порівняло ситуацію із зникненням куріпки, — про це повідомляє Le Chasseur Français.
Цифри красномовні. 1960-ті — 60 зайців на км². 1990-й — 5. 2020-й — трохи більше 2. І це в Женеві, де мисливців немає з 1974 року. Тобто за півстоліття без полювання заєць не лише не відновився — він майже зник.
Причина, за даними Birdlife, — не мисливці, не хижаки, а сільське господарство. Заєць-русак залежить від відкритих структурованих аграрних ландшафтів із живоплотами, перелогами, гаями та іншими укриттями. Таких ландшафтів у Швейцарії майже не залишилося. Частка так званих «поверхонь сприяння біорізноманіттю» на орних землях становить менше 2% по країні. Субсидії на квітучі перелоги та інші біорізноманітні ділянки надто малі, щоб конкурувати з виплатами за інтенсивне виробництво.
Водночас інша швейцарська асоціація звернула увагу на фактор, про який рідко говорять: 60 000 котів та 30 000 собак у кантоні Женева. Свійські тварини виснажують дорослих зайців безглуздими переслідуваннями, а на молодняк — полюють напряму.
Є й позитив: у тих рідкісних регіонах, де біорізноманітних ділянок більше, щільність зайця сягає 15 і більше особин на км², а подекуди навіть зростає. Тобто заєць здатен відновитися — якщо йому є де жити.
Le Chasseur Français протиставляє швейцарський і французький підходи. У Женеві ставку зробили виключно на субсидії для відновлення середовища існування — без мисливців. У Франції — комбінований підхід: і субсидії, і щоденна робота мисливців із управління популяцією. Французькі мисливці самі відмовляються від полювання на зайця на кілька років, якщо чисельність падає, регулюють добування під кожну конкретну ситуацію, працюють із федераціями. На національному рівні навіть формується стратегія відновлення дрібної дичини.
Для України ця історія — дзеркало. Ми нещодавно публікували матеріал про німецький метод прожекторної таксації зайця від Федеральної спілки професійних єгерів Німеччини, де головне правило — не чіпай основний весняний фонд, а в роки без приросту полювання не проводиться. Швейцарський досвід додає до цього ще один висновок: навіть повна заборона полювання не врятує зайця, якщо знищено його середовище існування.
Заєць зникає не через мисливця. Заєць зникає через монокультурні поля без єдиного куща, через хімізацію, через котів і собак, які вільно бігають угіддями. І якщо ми хочемо, щоб через 20 років заєць ще бігав українськими полями, то думати про це треба зараз — і мисливцям, і аграріям, і громадам.