У Верховній Раді з’явився законопроект про заборону свинцевих набоїв та грузил

Тема використання боєприпасів зі свинцевими набоями, а разом із цим і застосування українськими рибалками свинцевих грузил у снастях для вилову риби, знову стала у нас актуальною, у зв’язку з поданням на розгляд до Верховної Ради України відповідного законопроекту.

У Верховній Раді з’явився законопроект про заборону свинцевих набоїв та грузил, ініціаторами якого стали Мінприроди і Київський еколого-культурний центр. Треба відзначити, що представник КЕКЦ Володимир Борейко зачіпає багато питань, які стосуються охорони довкілля і його диких мешканців. Охорона природи – це актуально і необхідно, особливо у хаосі нашого сьогодення, коли про це всі забувають. Але деякі підходи до вирішення згаданих проблем, на мою думку, – є алогічним. Захищаючи братів наших менших з дикої фауни, він чомусь не б’є на сполох, закликаючи створити самостійний державний орган, який буде контролювати суворе дотримання усього законодавства, пов›язаного з охороною довкілля.

– За підрахунками орнітологів, свинцевим дробом отруюється до 20–30% водно-болотяних птахів. Грубо кажучи, качок було б у нас на 20% більше, якби не було свинцевого дробу. Проте справа навіть не в цьому. Є міжнародна конвенція, яка зобов’язує Україну припинити використання свинцевого дробу. Це закон. А його потрібно виконувати, – стверджує В. Борейко.

При цьому чомусь він не піднімає питання про елітні забудови у місцях традиційного гніздування водних пернатих під Конча-Заспою тощо! Адже саме це вплинуло на різке зниження популяції цих птахів та їх розмноження на Київщині. Не звертає він також уваги на нестримне зростання навколо великих міст котеджних селищ, що «з’їдають» навколишню санітарну зону, натомість їх кільце навколо нашої столиці скоро зімкнеться, згубивши приміську природу.

На погляд багатьох «просунутих» у цьому питанні мисливців і рибалок, тлумачення відомого еколога – є хибними. І темі цій вже понад сто років.

Наскільки ж шкідливий свинець, як його «малюють»? Про те, що його сполуки отруйні, накопичуються у кістках, впливають на роботу мозку тощо – ніхто не суперечить. Але все це стається тільки у тому випадку, коли свинець в організмі перевищує гранично допустимі концентрації (ГДК). Не можна заперечити той факт, що людство і природа вже 8 тис. років співіснує зі сполуками свинцю і при цьому продовжує існувати та еволюціонувати.

Щоб зрозуміти масштаби забруднення сполуками свинцю природи, що спричиняє людина за рік, поглянемо на офіційні дані:

– від спалювання вугілля на електростанціях – до 4650 т;
– від спалювання вугілля у промисловості й побуті – до 9900 т;
– від видобутку руд – до 3400 т;
– від первинної металургії свинцю, міді, нікелю, кадмію та цинку – до 65 000 т;
– від вторинної кольорової металургії – до 1440 т;
– від чорної металургії – до 1440 т;
– від спалювання сміття – до 3100 т.

Близько 75% загальної емісії свинцю в атмосферу доводиться на двигуни внутрішнього згорання, тобто близько 250 000 т. Вражає, чи не так?

Дослідження у США гумусу міських парків визначили вміст у ньому свинцю від 200 до 3300 мг/кг, міських садових ділянок – до 10 960 мг/кг. У Великобританії в гумусі міських садових ділянок свинцю до 14 100 мг/кг. У промислових стоках вміст свинцю доходить до 8204 мг/л.

У своїй фундаментальній роботі «Отрути в нашій їжі», опублікованій ще в 1982 році, німецький вчений Вольф Дітрих Ейхлер багато уваги приділив свинцю і його сполукам. За його даним, основну шкоду біологічним організмам у наш час спричиняють забруднення від промислових підприємств і роботи двигунів внутрішнього згорання. Посилаючись на дані Інституту охорони повітряного середовища в Дюссельдорфі, він говорить: «В околицях міста Норденхама (Німеччина) без кінця гинули корови на пасовищі. У результаті дослідження з’ясувалося, що причиною цього було свинцеве отруєння. Під час обстеження школярів Норденхама у 32 дітей також були виявлені темні смуги на довгих трубчастих кістках, обумовлені присутністю свинцю. Джерелом свинцю виявилися труби металургійного заводу».

Ейхлер стверджує, що листям рослини з повітря поглинають 95% свинцю і лише 5% – з ґрунту. Наприклад, у листі одного гектара лісу біля Відня (Австрія) міститься 376 г свинцю. Восени цей свинець опиняється у землі, якщо лісопарк не прибере листя, що опало. Але тут постає питання – куди дівати зібране листя, що містить свинець?

Автор також наводить графік накопичення свинцю у рослинності (вгорі) й у верхніх шарах землі (внизу) залежно від відстані до автомагістралі.

Але перейдемо безпосередньо до свинцевого дробу. У роботі Ейхлера піднімається і це питання, і йдеться там про таке: «…На відміну від Великобританії, де зафіксовані випадки отруєння лебедів у результаті заковтування риболовних грузил, у Данії таких випадків не зафіксовано.

Також у Данії дозволено полювання на лебедів-шипунів із використанням свинцевого дробу і, як вказують дослідження на підранках, які вживають свинець, що знаходиться у їхніх організмах, не викликає отруєнь».

Вперше про заборону свинцевого дробу заговорили в США у 40-х роках. У Європі це питання підняли в 1995 році, створивши Угоду про охорону афро-євразійських мігруючих водоплавних і болотяних птахів. Тоді більше 20 країн світу ввели повне або часткове обмеження застосування свинцевого дробу на своїй території.

У травні 2012 року п’ять держав знову підписали цю угоду, де пункт 4.1.4. свідчить: «Сторони повинні намагатися ліквідовувати використання свинцевого дробу для полювання в заболочених місцях, а також використання риболовецьких грузил, які важать від 0,06 до 35 грамів».

Мабуть, цими актами і керуються екопопулісти, маніпулюючи темою свинцевого дробу.
Так, у замітці В. Борейка «Полювання в заповідниках України: екологічний збиток, відсутність контролю і беззаконня» читаємо: «Під час полювання відбувається забруднення води і землі свинцем (із-за мисливського свинцевого дробу). Свинцевий дріб визнаний третім за значимістю чинником загибелі водоплавного птаха». Вірно, але є одне але, він забув вказати, чи входять у цей чинник свинцеві набої, які стали причиною загибелі птаха унаслідок поранення, перетворивши його на трофей, а також, чи входять сюди підранки, що не потрапили до рук мисливця? Але найголовніше, тут автор абсолютно не торкається питання забруднення води свинцем через вихлопні гази моторних суден, але ж саме ці гази, разом із витоками промпідприємств, напевно, завдають найбільшої шкоди пернатим. Тому, для підготовки законопроектів, які торкаються подібних питань, необхідні грунтовні наукові дослідження на цю тему, бо постраждати від такої «законотворчості» може у кілька разів більше людей, ніж усі взяті птахи, яким завдав шкоди свинець.

Наприкінці 2015 року в Брюсселі зібралися провідні світові фахівці для обговорення питання свинцевих спортивних і мисливських боєприпасів. Головне питання цього зібрання – обговорення впливу боєприпасів на довкілля. Фахівці з Німеччини і Норвегії продемонстрували дані, за якими запроваджений ними сталевий дріб у набоях призвів до різкого підвищення кількості підранків птахів. І прийшли до висновку, що цей вид набою є найменш гуманним і завдає шкоди птахам набагато більше, ніж сполуки свинцю, що потрапили у воду у вигляді дробу.

Але залишається незаперечним той факт, що 98% шкідливого свинцю, що використовується у світі у формі порошків, оксидів, складних хімічних сумішей для виробництва акумуляторів, чорнил тощо, дуже відчутно і несправедливо зіпсували репутацію металевого свинцю, який застосовується для мисливських набоїв.

Володимир УРСУЛ,
“Лісовий і мисливський журнал”