У країні, де Остап Вишня писав “Мисливські посмішки”, які стали одою любові до природи, культура і традиції полювання повільно вмирають. Зруйнована наукова база, у вищих навчальних закладах немає спеціальностей “мисливствознавство, засоби захисту рослин”, на державному рівні немає навіть концепції розвитку мисливського господарства, пише видання vesti.ua.
Навіщо країні розвивати мисливські господарства? Тварин треба занести в “Червону книгу”, а ліси зробити національними парками, – міркують “експерти”, які не розуміють, яку роль полювання грає в захисті і розвитку навколишнього середовища. Цей промисел допомагає врятувати деякі види тварин від повного зникнення.
“Є приклади підвищення чисельності при полюванні навіть на тварин з Міжнародної Червоної книги, таких як чорний носоріг і мархур. У Білорусі добувають зубрів, а там стає їх все більше; в Україні, де цих тварин тільки охороняють – вони вже майже зникли “, – відзначає доктор біологічних наук, професор, останній доктор наук за спеціальністю “мисливствознавство, засоби захисту рослин” Валерій Лисенко.
Насправді до скорочення чисельності диких тварин призводить деградація середовища проживання і браконьєрство. Полювання – інструмент для збереження балансу в екосистемі, який допомагає генерувати кошти для охорони і розведення тварин з одного боку і формує здорову популяцію з іншого. Це підтверджують факти: завдяки програмам трофейного полювання на білих носорогів в Південній Африці їх чисельність збільшилася за останні 50 років в 10 разів! Це розуміють в більшості країн Європи, США, Канаді, Мексиці, Австралії, Новій Зеландії.
В Україні намагаються вирішувати питання через заборони і обмеження, знищуючи галузь, яка могла б відновити чисельність тварин в дикій природі, створити робочі місця (в невеликих населених пунктах, а не в столиці і обласних центрах) і залучити іноземних туристів в регіони. Наприклад, ситуація з ізюмськими мисливськими господарствами, чию територію хочуть перетворити в національний парк.
Цю ділянку десятиліттями упорядковували громадські організації мисливців і рибалок, а також лісові господарства. “Завдяки зусиллям мисливських господарств в ці ліси завезені фазани, кабани, бабаки, плямисті олені, європейські лані. Тварин ми купували за свій рахунок”, – розповідає директор громадської організації “Східний мисливський клуб” Едуард Бобрицький.
Лісові і мисливські господарства створили тут сотні робочих місць, вносять до бюджету громади понад два мільйони гривень щорічно, а інвестиції в охорону і відтворення Державного мисливського фонду обчислюються десятками мільйонів гривень. Якщо територія стане національним парком, вона буде утримуватися за рахунок держави. Збільшиться навантаження на бюджет, люди втратять роботу, а в ліси повернуться браконьєри. Однак цю проблему розуміють тільки мисливствознавці, яких в країні практично не залишилося.
Україна орієнтується на зарубіжний досвід, але при цьому ігнорує Європейську хартію полювання та біорізноманіття, яка говорить про необхідність стимулювати охорону тварин через регламентоване полювання. Не допомагають навіть численні приклади обмежень і заборон полювання, які привели до економічних втрат. Тварини вмирають через недостатність кормової бази. Зростання числа лисиць та інших хижаків створює небезпеку сказу, збільшення кількості оленів може стати причиною автомобільних аварій, надмірна кількість травоїдних призведе до знищення молодого лісу.
У всьому світі в національних парках проводять полювання, що дає можливість не тільки контролювати чисельність тварин, але і отримувати гроші на утримання парку і поповнення держбюджету. В інформаційному просторі склалося чимало стереотипів, які виникають через непрофесіоналізм і підміни понять. Як тут не згадати українського класика Остапа Вишню, який розумів, що між любов’ю до природи і полюванням немає протиріччя, він писав: “Любіть, дорогі друзі, полювання, а ще більше природу, бережіть її, охороняйте її”.