12.1. З харчовою метою дозволяється використовувати м’ясо диких тварин (кабан, лось, північний олень, ведмідь, джейран, архар, плямистий олень, сайгак, кулан, марал, ізюбр, кабарга, сарна, козеріг, борсук, бабак, заєць, дикий кріль, бобер та ін.), а також пернатої дичини (куріпка, гуска, качка, глухар, тетерев, вальдшнеп, фазан, рябчик, перепел, бекас, дупель, дрохва, гаршнеп, кулик та ін.).
Жири диких тварин (борсуковий, бабаковий) використовують в їжу в топленому вигляді з терміном зберігання не більше 6 місяців з дня добування.
12.2. Відкриття мисливського сезону на певній території здійснюється після проведення обов’язкового епізоотичного обстеження мисливських угідь.
12.3. М’ясо й інші продукти мисливського промислу підлягають обов’язковій ветеринарно-санітарній експертизі.
12.4. Розробка туш диких тварин і ветсанекспертизу м’яса та інших продуктів забою здійснюють на обладнаних у мисливських господарствах пунктах (майданчиках). Вибір місця для будівництва пункту (майданчика) визначає комісія, до складу якої входять представники державного ветеринарно-санітарного і санітарно-епідемічного нагляду. Пункт (майданчик) повинен відповідати ветеринарно-санітарним вимогам.
12.5. Туші відстріляних тварин доставляють на такі пункти не пізніше двох годин з моменту відстрілу. При неможливості доставки видалення внутрішніх органів і обробку туш проводять на місці відстрілу.
Порядок обробки туш добутих тварин не має істотних відмінностей порівняно з свійськими забійними тваринами. Відходи, тримані в процесі первинної обробки туш (кров, кишечник, статеві органи тощо), знищують на місці шляхом закопування або спалювання.
12.6. При постачанні м’яса диких тварин і пернатої дичини заготівельними організаціями ветеринарно-санітарну експертизу проводять безпосередньо на пунктах (майданчиках); а в разі добування окремими мисливцями – у державних лабораторіях ветеринарної медицини, районних (міських) підприємствах (лікарнях) ветеринарної медицини або в державних лабораторіях ветсанекспертизи на ринку.
При доставці для продажу на ринок власник м’яса повинен подати разом з продуктами забою ветеринарне свідоцтво (форма N 2), а в межах району – ветеринарну довідку та дозвіл на добування мисливських тварин.
Для ветеринарно-санітарного огляду туш диких тварин повинна бути знята шкура і видалені внутрішні органи. Пернату дичину доставляють для огляду з пір’ям і випатрану. Для огляду разом з тушею (тушкою) повинні бути доставлені голова і внутрішні органи (селезінка, печінка, серце, легені та нирки).
Ветсанекспертиза туш і органів диких тварин та пернатої дичини така сама, як і при дослідженні продуктів забою свійських забійних тварин і домашньої птиці: туші й органи лосів, північних оленів оглядають так само, як і продукти забою великої рогатої худоби; огляд м’яса і внутрішніх органів диких кіз, козуль і сайгаків аналогічний до огляду продуктів забою овець і кіз; огляд туш і органів дикого кабана – до дослідження продуктів забою свиней. Огляд тушок і органів зайців проводять так само, як і тушок кролів. Пернату дичину оглядають у такому самому порядку, як і биту домашню птицю.
При цьому звертають увагу на деякі специфічні особливості. Знекровлювання туш диких тварин і пернатої дичини порівняно з тушами забійних свійських тварин (птиці) дещо менше, поверхневі судини значно наповнені кров’ю. У туш тварин, виловлених із застосуванням петель, різних пасток, або при невчасній обробці виявляють гіпостази з того боку, на якому лежала тварина.
Якщо тварина добута в стані агонії або після смерті, то інфільтрація тканин навколо місця поранення незначна або відсутня. Просочування кров’ю навколишніх тканин раневого каналу значне в разі тривалого переслідування тварини під час полювання. Лімфатичні вузли в ділянці вогнепальних ран і значних травм гіперемійовані, темно-червоного кольору.
У тварин, що тривалий час переслідувалися або були загнані, лімфатичні вузли, що збирають лімфу з кінцівок, як правило, збільшені та набряклі.
12.7. При ветеринарно-санітарній оцінці продуктів забою диких тварин і пернатої дичини вирішальними є час і спосіб добування.
Якщо смерть тварини настала в результаті відстрілу, то м’ясо в їжу випускають без обмеження. Якщо після вогнепального поранення смерть тварини настала не відразу, а після тривалого переслідування і добування, а також при видаленні внутрішніх органів пізніше двох годин із моменту позбавлення тварини життя, то продукти забою використовують за результатами мікробіологічного і біохімічного досліджень.
12.8. При виявленні інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб ветеринарно-санітарну експертизу туш і внутрішніх органів диких тварин та пернатої дичини проводять так само, як і продуктів забою свійських забійних тварин та домашньої птиці.
12.9. М’ясо і продукти забою диких кабанів, ведмедів, борсуків та інших м’ясоїдних і всеїдних тварин підлягають обов’язковому дослідженню на трихінельоз у порядку, зазначеному в
розділі 7 цих Правил.
12.10. Мікробіологічні дослідження продуктів забою диких тварин і пернатої дичини проводять у разі підозри на інфекційні захворювання, отруєння, захворювання шлунково-кишкового тракту, органів дихання, наявності запальних процесів в органах і тканинах, абсцесів, множинних ран і переломів кісток, при сумнівному ступені свіжості м’яса, видаленні кишечнику пізніше двох годин з моменту забою, а також м’яса, отриманого від тривалого переслідування поранених і загнаних тварин. За потреби проводять біохімічні дослідження.
Порядок використання м’яса й інших продуктів забою визначають за результатами мікробіологічного і біохімічного досліджень.
12.11. Внутрішні органи від туш, у яких шлунково-кишковий тракт видалений пізніше двох годин після добування тварини (дичини), утилізують або направляють на корм звірам, а туші використовують залежно від результатів мікробіологічних та біохімічних досліджень.
12.12. Туші і внутрішні органи диких тварин та пернатої дичини утилізують у разі:
наявності не властивого м’ясу запаху, що не зникає;
множинних ран і переломів кісток, синців і забитих місць, якщо неможливо провести зачищення і видалення уражених частин туші;
виснаження (гідремія, атрофія м’язів, драглисті інфільтрати і дистрофічні зміни в мускулатурі);
наявності ознак гнильного розпаду;
жовтяничності туші, що не зникає протягом 48 годин;
потоплення, замерзання, убиття електричним струмом (блискавкою), загибелі від задухи чи інших причин, убиття при зіткненні з транспортними засобами, у тому числі з ознаками
поранення;
загнаності тварин з ознаками набряку легень, а також трупів поранених і загнаних тварин.
12.13. При визначенні ступеня свіжості м’яса диких тварин використовують комплекс методів досліджень, як зазначено в розділі 19 цих Правил. Показники свіжості м’яса окремих видів диких промислових тварин зазначені в додатку 8.
12.14. Жири диких тварин (топлені) допускають до ветсанекспертизи за наявності відповідних ветеринарних документів встановленої форми, виданих за місцем заготівлі жиру, що
підтверджує його видове походження з указівкою місця і часу видобутку. У необхідних випадках власник жиру повинен подати ліцензію (дозвіл на відстріл).
12.14.1. Видову належність і якість жиру визначають за органолептичними і фізико-хімічними показниками, згідно з додатком 9. Жири сумнівної свіжості і несвіжі з харчовою метою не використовуються, їх утилізують.
12.15. Увіз у країну м’яса крокодилів, черепах, кенгуру, страусів та інших видів рідкісних тварин і їх ветеринарно-санітарну експертизу здійснюють відповідно до ветеринарно-санітарних вимог Державного департаменту ветеринарної медицини України.
12.16. Санітарну обробку забійного пункту (майданчика), устаткування, інвентарю та транспортних засобів проводять відповідно до нормативно-правових актів під ветеринарно-санітарнім наглядом та контролем спеціалістів державної установи ветеринарної медицини.
Витяг із наказу Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 07.06.2002 N 28 “Про затвердження Правил передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м’яса та м’ясних продуктів”.
