Від лісу до прилавка: Коли совість зіштовхується з апетитом

О, яка чудова комедія абсурду розгортається в цій затишній м’ясній крамничці! Наша пані в хутрі, озброєна сумочкою “Lady” та кошиком делікатесів, раптом перетворюється на захисницю тварин. “Вбивця!” – вигукує вона, вказуючи пальцем на бідолашного мисливця, який просто зайшов віддати свою здобич – двох зайців.

Іронія ситуації настільки густа, що її можна було б подавати як особливий соус до тих самих зайців. Наша героїня, схоже, не бачить зв’язку між апетитними ковбасками у своєму кошику та пухнастими вуханями в руках мисливця. Можливо, вона вважає, що зайці добровільно прийшли до крамниці, щоб стати частиною меню?

А може, справа в тому, що мисливець виглядає надто… чесно? Якби зайці магічним чином з’явилися на прилавку без свідків, чи був би тоді привід для обурення?

Ця сцена чудово ілюструє наше вибіркове обурення та здатність закривати очі на незручні істини. Ми хочемо насолоджуватися смачненьким кроликом у сметані, але не хочемо бачити кролика до того, як він опинився у сметані. Ми хочемо мати чисту совість, але не готові відмовитися від зайчатини.

То хто ж тут справжній лицемір? Мисливець, який чесно приносить свою здобич і не приховує її походження? Чи пані, яка кричить “вбивця”, тримаючи в руках кошик, повний м’ясних делікатесів, які ще вчора могли бігати лісом?

Можливо, настав час нам усім зазирнути глибше в наш кошик з продуктами та замислитися: чи готові ми особисто спіймати курку для свого супу? Чи, може, ми воліємо залишити цю брудну роботу іншим, а самим насолоджуватися результатом з чистою совістю?

Читайте також: Вегани: сектантство та екологічний тероризм

А поки ми розмірковуємо над цими глибокими питаннями, давайте не забувати про бідолашного м’ясника, який, мабуть, просто мріє про день, коли зайці самі стрибатимуть у каструлю, а покупці не влаштовуватимуть філософських дебатів у його крамниці. Зрештою, він просто хотів продати трохи ковбаски… і пару зайців.

Автор: Микола Катуна