ЗМІСТ
Умовно приціли для полювання можна розділити на дві категорії: механічні пристрої і пристосування, зроблені на ефектах в оптичному склі – призмах і лінзах. До першої відносяться відкриті і діоптричні, до другої – коліматорні і оптичні приціли. Варто зазначити, що оптичні приціли через величезне видове різноманіття заслуговують окремого розгляду, тільки основних типів сіток налічується добрий десяток.
Приціл коліматора
Коліматорні приціли, незважаючи на достатню складність цих приладів, з відкритими пристосуваннями ріднить сфера застосування, що охоплює короткі дистанції стрільби, зокрема, під час загінного полювання. Тут також немає збільшення зображення, регулювання його кратності, діоптричного підстроювання під особливості зору, що властиво більшості оптичних прицілів. Але широке поле, відсутність паралакса, можливість змінювати кут огляду робить їх відмінним варіантом для стрільби по рухомих цілях.
Коліматори діляться на пасивні, які не потребують джерела живлення, і активні, у яких прицільна марка у вигляді яскравої точки додатково підсвічується і не залежить від рівня зовнішньої освітленості. Для прицілювання досить об’єднати її з мішенню, при цьому кут зору абсолютно не важливий, головне – не втрачати з поля зору ціль.
При зміщенні зіниці прицільна марка візуально також зміщується, в реальності залишаючись на точці прицілювання. Що робить постріл точним навіть при раптовій появі тварини та стрільбі навскидку без коректної вкладки.
Коліматори бувають відкритого і закритого типів. У відкритого тільки одна лінза, а джерело світла розташоване в основі.
Їх характеризує відмінний огляд, малі вага і габарити, що не порушує вагового балансу зброї.
Особливою різновидністю відкритих коліматорів є голографічні приціли, в яких в ролі марки виступає голограма, розташована на спеціальному відбивачі.
При більш високій точності даних пристроїв вони схильні до своєрідної «засвітки» зображення від яскравих джерел освітлення. Проте тут уже й ціна неабияка.
У закритому коліматорі формує мітку джерело світла, яке знаходиться в герметичному корпусі і, крім передньої лінзи, є ще і окуляр.
Серед основних переваг – здатність протистояти впливу навколишнього середовища.
Дорогі прилади відомих виробників спочатку призначені для суворих умов експлуатації.
Зображення у всіх трьох типів коліматорів також формується по-різному.
В останні роки можливості коліматорних прицілів ще більше розширилися. Так, з’явилися прилади зі змінною кратністю збільшення, як правило, 1-4х. У базовому режимі вони виступають у своїй звичайній ролі, при зміні кратності перетворюються в оптичний приціл-загонник. Деякі моделі можуть працювати з нічними монокулярами, що наближає їх можливості до значно більш дорогих ПНБ.
Відкритий приціл
Йому вже не одна сотня років, але остаточно свої позиції комбінація із цілика і мушки здавати не збирається. У найпростішому варіанті цілик нерухомий, та й мушка не піддається регулюванню. В основному подібні пристрої збереглися на гладокоствольній зброї і цілком успішно застосовуються для стрільби на короткі дистанції. Рамкові приціли як більш просунута версія дозволяють поступово або плавно регулювати кут прицілювання для далеких дистанцій, які розбиті на сектори в сотнях метрів.
Зі зрозумілих причин секторні приціли знайшли основне застосування на нарізній зброї, в тому числі армійських зразках.
Сама технологія прицілювання відносно проста і інтуїтивно зрозуміла, однак має жорсткі вимоги до стану зору і взагалі до «фізики» мисливця: одна справа утримати на цілі оптичну марку і зовсім інша – утримувати на точці прицілювання розташовану строго по центру прорізі цілика мушку.
На малюнку зображений спосіб прицілювання «в яблучко» мішені, існує ще й варіант «під яблучко», але застосовується він в основному для пістолетів і його особливості обумовлені військовим застосуванням особистої зброї.
Максимально спрощеною версією відкритих пристосувань є прицільна планка. Найбільш популярна вона на дробовиках, призначених в основному для стрільби вліт, коли майже неможливо впевнено поєднати мушку з прорізом прицілу. В даному ж випадку сама площина планки задає лінію прицілювання і дозволяє впевнено працювати з вибором попередження.
В основному зустрічаються монолітні і вентильовані прицільні планки. Останні є, скоріше, даниною моді, оскільки забезпечують зброї більш привабливий вигляд.
Швидке охолодження необхідно, коли доводиться робити поспіль безліч пострілів, скажімо, для стендової стрільби. У мисливській практиці гарні фігурні прорізи стають додатковим місцем збору багнюки, яких на зброї і без того вистачає. Самі планки бувають плоскі і з жолобком, вузькі і широкі (в основному на спортивних рушницях). Класична мушка у відкритих прицільних пристосувань в останні роки нерідко замінюється оптоволоконним конструкціями. Їх світлоакумулюючі властивості дозволяють стрілку максимально швидко концентрувати увагу, до того ж вони висококонтрастні і дають додаткові плюси в умовах низької освітленості. 
Головний недолік – невисока механічна міцність, а у рушниць, спочатку для них не призначених, ще й некоректна самостійна установка в більшості випадків. При цьому за рахунок додаткового кріплення мушка йде вгору, а рушницю починає помітно «низити».
Старий добрий відкритий приціл, безперервно модернізуючись, зовсім не збирається помирати в найближчому майбутньому. Більш того, багато кріплень під оптику на мисливській і тим більше армійській зброї виконані з таким розрахунком, щоб можна було використовувати штатні цілик і мушку, наприклад, при виході ОП з ладу. Існує ще один тип механічних пристроїв – діоптричні (кільцеві) приціли.
На полюванні вони особливого поширення не знайшли, в основному обмежившись військовою і спортивною сферами.