Як досягнути компромісу між збереженням лісових екосистем і біорізноманіттям

Тварини можуть завдати шкоди лісам різними способами.

Ось деякі з них:

  • Тварини можуть знищувати молоді дерева, живлячись їхньою корою, листям або гілками. Це може призвести до затримки росту, розгалуження або смерті дерев. Наприклад, лось (Alces alces), олень (Cervus elaphus), косуля (Capreolus capreolus) та дикі свині (Sus scrofa) є поширеними харчовими конкурентами для лісових дерев.
  • Тварини можуть також руйнувати лісовий покрив, топчучи або вириваючи рослини. Це може призвести до ерозії ґрунту, зменшення біорізноманіття та зміни мікроклімату. Наприклад, худоба (Bos taurus) та слони (Loxodonta africana) є поширеними винуватцями такого виду шкоди.
  • Тварини можуть також сприяти поширенню інвазивних видів рослин або тварин, які можуть витісняти або загрожувати місцевим видам. Наприклад, бобри (Castor spp.) можуть будувати запруди, які змінюють гідрологію та екологію лісових потоків.

Науковці пропонують кілька можливих способів зменшити пошкодження лісу хребетними тваринами та знайти компроміс між інтересами лісовідновлення, мисливського господарства та охороною біорізноманіття:

  • Застосування принципу нутритивного балансування, який полягає в тому, що тварини змінюють своє харчування, щоб досягти певного нутритивного балансу в своїй дієті, шляхом вибору збалансованих кормових рослин або поєднання рослин з нутритивним складом, який є доповнюючим. Це може допомогти уникнути надмірного споживання деревної рослинності та зменшити пошкодження лісу.
  • Застосування додаткового годування або випасання на спеціальних пасовищах, щоб відволікти тварин від лісових деревостанів. Однак цей метод потребує обережного планування та контролю, оскільки деякі види додаткового корму можуть насправді погіршити стан здоров’я тварин або сприяти поширенню хвороб.
  • Застосування регулювання чисельності хребетних за допомогою полювання або інших методів. Це може зменшити тиск на лісову рослинність та покращити структуру та склад ландшафту. Однак цей метод потребує наукового обґрунтування та узгодження між зацікавленими сторонами.
  • Застосування різних систем лісогосподарського управління та структур ландшафту, щоб враховувати потреби та пристосованості різних видів хребетних. Це може сприяти розмаїттю кормових ресурсів та мешкань для тварин, а також забезпечити ефективне використання простору.

Приклади додаткового годування для хребетних (в Україні практикують підгодівлю тварин у зимній період):

  • В Швеції деякі мисливці використовують сіно або солому для годування лося (Alces alces) взимку, щоб зменшити його споживання деревної рослинності та пошкодження лісу.
  • В Польщі деякі лісоводи використовують кукурудзу або ячмінь для годування оленя (Cervus elaphus) та косулі (Capreolus capreolus) взимку, щоб відволікти їх від лісових деревостанів.
  • В Норвегії деякі лісоводи використовують солоний камінь для годування оленя (Rangifer tarandus) та лося (Alces alces) взимку, щоб змусити їх мігрувати до інших місць.

Однак, додаткове годування хребетних може мати також негативні наслідки, такі як:

  • Збільшення ризику передачі хвороб та паразитів між тваринами через збільшення їхньої агрегації та контакту.
  • Зміна природної поведінки та пристосованості тварин до штучних умов.
  • Зменшення генетичної різноманітності та природного відбору тварин.
  • Створення конфліктів між зацікавленими сторонами, такими як мисливці, лісоводи, охоронці природи та місцеве населення.

Тому додаткове годування хребетних потребує наукового підходу та обережного планування, щоб уникнути небажаних наслідків.

Джерела:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *