Біотехнія – інструмент маркетингу?
Непевно ви неодноразово чули висловлювання, що раніше дичини було багато, а тепер її мало, і це мисливці винні в усьому: тому що не знаємо міри, тому що розширюємо терміни, рушниці всі далекобійні, скорострільність, прилади нічного бачення, тому що … тому що … Такі меланхолійні думки раз у раз лунають не тільки від далеких до мисливства людей, але й самих мисливців.
Я намагаюся подивитися на відомі мені угіддя через призму часу, щоб зрозуміти: що пішло не так? Мисливців стало менше в рази, таке поняття, як сільський мисливець, взагалі кануло в Лету. На зміну прийшли «міські – у вихідні». Померло сільське господарство. Поля порожні і в бур’яні. Безсумнівно збільшилася кількість дач і парканів, з ними пов’язаних. Збільшилася кількість парканів біля водойм. І на цьому, панове мисливці, все. Ні тотального винищення екосистеми, розлому земної кори і техногенної катастрофи. Звідки ж тоді ця байка про сотенні зграї качок і табуни лосів? При всій повазі до батьків полювання, думаю, вони схильні сприймати молодість в виключно позитивному світлі, і все, що з нею пов’язано, так чи інакше прикрашати. Так влаштована психологія людей, не будемо судити їх за це.
Хвиля мисливської меланхолії збуджує в масах прагнення вплинути на те, що відбувається, організувати якісь біотехнічні заходи, охоронні заходи, рятувальні проекти. Загалом, люди намагаються якось задавити меланхолію в собі і розвіяти її діяльністю. Разом з тим, це хороша мотивація. І у багатьох виходить вести «своє» мисливське господарство з великою кількістю дичини. Інші теж не відстають і примножують «Не своє», зате для душі. Є і третя категорія мисливців – популісти-бізнесмени. Ці ділки намагаються нажитися на меланхолії по відсутності дичини в угіддях, тобто збереження дичини стає для них таким собі бізнес-проектом. Це така тактика прямого загравання з широкими масами народу, роздачі необґрунтованих обіцянок з метою підвищення популярності свого бренду, іншими словами, популізм. «Збереження дичини» – хороший маркетинговий хід, щоб підняти продажі. Тут навіть не треба в’їжджати в цю саму біотехнію, і гарувати багато не доведеться. Досить зробити невеликий піар-хід (імітацію діяльності), запросити кілька відомих людей. А далі все зроблять соцмережі, спецефекти і телебачення.
Останнім часом ці піар-акції з біотехнії стали вельми модним трендом. Ті каченят випускають в угіддя, ті гнізда ставлять. Вкладення мінімальні, зате піар-хід хороший, є чим оновити стрічку. Потім, ближче до сезону, ці ж особи їдуть куди-небудь в місця масового гніздування або зимівель і там показують клас по полюванню. А якщо запитають, що багато настріляли, то завжди можна відмазатися від цієї претензії тією самою біотехнією, помпезно описаною в інтернеті. Все начебто непогано. Але яке відношення це має до збереження дичини? Та ніякого. Взяти хоча б гніздування для качок. Надивилися кіно, як там з сітки роблять гнізда для качок, і давай повторювати. Та ось тільки все по-своєму це роблять. Я вивчив багато публікацій в соцмережах на цю тему, і скажу я вам, що обрані місця малоперспективні для крижня, гніздування поставлені абияк і абиде, а дерев’яна основа створює доступ до кладки хижакам (норці, горностаєві). Заселеність таких будівель досить слабка. Про довгострокову перспективу цих конструкцій говорити не доводиться, питання так і залишиться в повітрі: хто буде за цими гніздами стежити і хто потім буде прибирати все це сміття?
Що стосується випуску каченят в дику природу … Куди ці каченята потім полетять зимувати? Та нікуди, залишаться у міському парку, вони ж не дикі – вони домашні. Там тепло і хлібом нагодують досхочу. А хижаки? Або ви думаєте, цих каченят мати-природа там сама захистить якось? Природа подбає про них в порядку харчового ланцюга. Це ж бенкет для всіх м’ясоїдних хутрових і не менш хижих птахів. Що там доросте до мисливського сезону, незрозуміло. Та це й неважливо, головне – акція відбулася, фотки є з заходу, решту прикрасить і згладить медіасфера. Один підприємець для полювання 200 каченят випустив – його партнери на своїх сайтах оновлюють на цьому новинну стрічку. Мережа бізнес-партнерів працює, спонсори підключилися, соцмережі, телебачення розкручує піар-хід. Біотехнія вдалася … Довірливі клієнти потягнулися. Від деяких бізнесменів я вловлюю прихований посил в стилі «купи у мене товар – і гроші підуть на відновлення дичини». По-моєму, це перебір, друзі. Ні, ну, в середньовіччі, звичайно, можна було купити індульгенцію в церкви і зняти гріховну провину. Але полювання – це не гріх, та й на дворі третє тисячоліття.
У цій медійній сфері бізнес-ідей та популістських заяв задіяні технології маніпуляції свідомістю. Тому довірливі громадяни і новачки починають в цю єресь щиро вірити. А для когось ці підприємці стають свого роду кумирами. А чи не втратите ви себе, мисливці, поклоняючись ідолові?
Сумно бачити ту ж картину в громадських об’єднаннях мисливців. Щоб заявити про себе, швидше набрати нових членів до групи, всі зі шкіри геть лізуть з піар-акціями: випустили пару качок, побудували гнізда для диких птахів, зробили шпаківні та годівниці … Адже ми ж «правильні мисливці», ми за збереження дичини! Багато хто навіть йде далі і говорять про «відновлення» дичини, тобто обіцяють своїм послідовникам майбутній достаток. Потім в цих некомерційних структурах з’являться інтернет-магазини, реклама, грошові пожертви.
Деякі об’єднання роблять своїм членам нашивки іменні, посвідчення і шеврони, схожі як у силових структур або контрольно-наглядових органів. Це теж піар-хід, щоб виділятися на тлі «сірої» (автор так не вважає) маси мисливців в загальнодоступних угіддях. Відпочиваючи на полюванні і зустрівши таких ряджених, я більш ніж упевнений, ви не зрозумієте, хто перед вами: громадський працівник, інспектор, єгер, лісник, а може бути, війна почалася? Так, напевно, хлопці, війна почалася. Маркетингова війна. Бізнес шукає сприятливе середовище в полюванні … Він тисне на нашу слабкість – мисливську меланхолію по достатку дичини. Спочатку ділки пообіцяють вам, а потім будуть розводити, як кроликів.
Ви скажете, що найлегше критикувати тих, хто «хоч щось робить» для природи. А я вам відповім: ви самі робите багато для збереження цієї ж природи та примноження дичини. Ми все це робимо, несвідомо, по-мисливськи. І називається це все загальним терміном – Правила полювання, які встановлені на рівні держави і права. Ми самі визначили межі зон спокою, терміни полювання, правила видобутку дичини. Ми самі взяли обітницю обмежень своєї пристрасті. Це і є майбутнє для наших дітей: правила полювання від батька до сина, від діда до онуків. Не треба впадати в меланхолію і вірити популістам-бізнесменам! Їх основна мета – не збереження дичини, а набір нових послідовників-клієнтів в свою групу шанувальників.