Так вважає віце-міністр екології, геології та природних ресурсів Казахстану Ерлан Нисанбаев. Про це повідомляє видання «Ведомости Казахстана».
Розвиток мисливського туризму, так званого «трофейного полювання» – заняття, звичайно, потрібне. Тим більше, що воно обіцяє серйозні дивіденди не тільки місцевому бізнесу, а й місцевим бюджетам, які можна направити на утримання і зміцнення штатів мисливських інспекторів, тобто боротьбу з браконьєрством, охорону поголів’я рідкісних видів тварин, що в кінцевому підсумку призведе до їх розмноження і збільшення чисельності.
Але, як і у всіх благих починаннях, тут є своє «але». Справа в тому, що трофейне полювання – це досить тонкий інструмент, яким спочатку необхідно навчитися орудувати. Більш того, дуже важливо, в чиїх руках опиниться цей інструмент: в руках людей з державним мисленням або тих, у кого перед очима маячить тільки жага наживи, а надзавданням і навиком є лише «вміння продавати».
Досвід гвинторогих козлів
Ще в Міністерстві сільського господарства Казахстану було розпочато роботу з розвитку вітчизняних мисливських господарств, в тому числі по просуванню трофейного полювання. Зараз його не було продовжено вже в Міністерстві екології, геології та природних ресурсів РК.
Було вивчено міжнародний досвід, який показав, що раціональне використання природного ресурсу, дозволяє отримувати високий економічний ефект від трофейного полювання, при цьому враховуючи інтереси всіх учасників процесу і в першу чергу місцевого населення.
Таке полювання не завдає шкоди популяціям тварин, а навпаки збільшує їх чисельність.
Наприклад, в Пакистані залишалося всього 70 особин гвинторогого козла. Після відкриття на нього трофейного полювання популяція за 20 років зросла з 70 до 2 650 голів! Цей досвід продемонстрував ефективність, тому спочатку його можна пілотно застосувати на окремий вид тварин в обмежених мисливських господарствах, за результатами чого приймати рішення його повсюдного використання.
З суб’єктами мисливських господарств неодноразово проводилися наради, зокрема під головуванням віце-міністра Єрлана Нисанбаева. На порядку стояло питання розвитку мисливської галузі та вирішення найбільш вузлових проблем.
ЗАКОН, ГРОШОВИЙ ПОТІК І МІСЦЕВІ ГРОМАДИ
Скільки ж гордієвих вузлів, сплетено сьогодні навколо казахського мисливського туризму, які належить планомірно розплутувати, а не кидатися головою з вогню в полум’я.
По-перше, в країні досі немає законодавчої бази для трофейного полювання, мало того не існує самого поняття «трофейне полювання». Ця база тільки-тільки формується: належить включати в держпрограму розвитку туристичної галузі на 2019-2025 роки цілий пласт про мисливський туризм і зміни в Закон «Про охорону, відтворення та використання тваринного світу».
По-друге, як показує той же міжнародний досвід, необхідно жорстко регламентувати розподіл фінансових потоків від «продажу» нехай навіть і однієї голови дикої тварини приватному мисливцеві (голова старого самця архара, який вже встиг передати свої гени новому поколінню, в разі дозволу державою на «вилучення з природи», іншими словами – відстріл, може досягати вартості $ 100 тисяч, а то й перевершувати цю ціну).
Проте, повинна бути чітко вибудувана система: як ці гроші розподіляються і на що йдуть. Наприклад, світова практика свідчить, що велика частка від виручених за рахунок трофейного полювання коштів повинна йти на розширення і утримання штатів мисливських інспекторів, на матеріально-технічне оснащення державних мисливських служб. Однак ще однією обов’язковою умовою є утримання на ці гроші так званих «місцевих громад», представники яких також можуть працювати єгерями та охоронцями тваринного світу або ж обслуговувати туристів – приватних мисливців, будучи кровно зацікавленими в охороні диких тварин і недопущення незаконного полювання.
При цьому в разі, якщо гроші від трофейного полювання не надходитимуть до місцевих, районних бюджетів та на них не буде міститися локальна інфраструктура мисливського туризму з зарплатами місцевим жителям, тоді сплеску браконьєрства не уникнути. Навпаки, тоді узаконене трофейне полювання лише підштовхне незаконний відстріл – браконьєрство, тому що люди будуть бачити, що вони нічого не отримують від введення інституту мисливського туризму, він ніяк не відбивається на їхньому добробуті, що не залучає їх, не робить їх зайнятими, і тоді вони обов’язково стануть «брати своє по праву». Адже якщо цим займаються приватні багаті, в тому числі іноземні мисливці, то чому не можна це робити місцевим жителям, замордованим бідністю і відсутністю перспективи.
По-третє, повинна бути побудована система місцевого самоврядування. Те, що червоною ниткою проходить через всю світову практику – використання «місцевих громад» для забезпечення інфраструктури мисливського туризму, охорони та відтворення тваринного світу. Це і структурна зайнятість населення, і залучення місцевих жителів в мисливські єгерські служби, це і вирішення нагальних інфраструктурних проблем глибинки. Однак повинна бути згуртованість місцевих громад, якщо і не з близькосхідним принципом або центрально-азійським «махалли», то хоча б за американською моделлю місцевого самоврядування. Чого у нас, на жаль, поки не спостерігається.
Тобто, закон – це базис, але потрібна ще й надбудова у вигляді місцевого самоврядування, чіткого розподілу ресурсів, боротьби з корупцією і т.д.
БРАКОНЬЄРИ І «ЧОРНІ АУТФІТЕРИ»
До речі, про боротьбу з корупцією або «по-четверте». Залишкове фінансування і неуважність до єгерської мисливської служби в одну мить призведе до того, що браконьєрство в Казахстані отримає нове дихання і вийде на черговий виток свого руйнівного розвитку.
Помічено, що особливу силу, організаційний потенціал, координацію дій, невловимість і зухвалість, казахські браконьєри придбали з середини минулого 2018 року. Це вилилося в плачевні і трагічні події в нинішньому 2019 році, коли на початку року в Карагандинській області від рук браконьєрів загинув інспектор Ерлан Нургалієв, а влітку в Акмолинській області був убитий його колега Каниш Нуртазінов.
Складалося враження, що хтось досить могутній і впливовий, маючи важелі влади і управління, направляв і координував діяльність різних груп браконьєрів, активно знищували сайгаків з 2018 по 2019 рік.
Таким чином, виходить, що будь-який перегин з трофейного полювання, будь-то в бік недостатнього фінансування служби «Охотзоопрома», корупції, нехтування інтересами місцевих бюджетів, миттю здатне створювати зручне середовище для розвитку браконьєрства і незаконного відстрілу рідкісних видів тварин.
По-п’яте, існує таке поняття як «чорний аутфітер». Це люди, які не дивлячись на офіційну заборону трофейного полювання або відсутність державного дозволу на відстріл тварин, все одно організовують нелегальні незаконні тури за тими ж Архарами, негласно наживаючись на їх продажах приватним туристам-мисливцям.
Процитуємо знакову статтю з «Русского мисливського порталу», присвячену викликам, з якими зіткнулися в бідному Таджикистані, де була зроблена серйозна спроба легалізувати трофейне полювання:
«Не дивлячись на те, що трофейне полювання було офіційно заборонено, окремі аутфітери все одно організовували незаконні тури, і не тільки за гірськими баранами і гвинторогими козлами, але навіть і за сніговим барсом! Зрозуміло, таке «трофейне полювання» засобом охорони природи бути не може. «Чорний» аутфітер при всьому бажанні не буде наймати єгерів і проводити обліки з «біотехнії» – щоб не привертати зайвої уваги до свого бізнесу. Тому чисельність тварин залишалася низькою ».
Зрозуміло, грамотна законодавча легалізація цього виду бізнесу повинна допомогти вивести цих «чорних аутфітерів» з тіні, як і вплинути на масштабний браконьєрський бізнес в Казахстані і тих людей, які за ним стоять. Їм, зрозуміло, легше буде легалізуватися, не ризикувати, не брати гріх на душу, платити податки і спати спокійно.
Але, звичайно ж, слід визнати і те, що «трофейне полювання» – це теж не панацея і тих, хто звик заробляти грабунком – неважливо, бюджетів або дикої природи, просто так в законне русло не повернеш.
ЯК НАКЛАЛИ ВЕТО НА ПРОДАЖ 150 АРХАРІВ
Цинічно і неправильно буде і те, якщо трофейне полювання стануть лобіювати люди, на чиїх мисливських угіддях систематично відбувалися факти незаконного винищення рідкісних видів тварин. Так, ми, наприклад, розповідали про одного з таких підприємців, в трьох мисливських господарствах якого тільки за рік мисливським інспекторам вдалося виявити туші 42-х мертвих сайгаків із спиляними рогами.
Навряд чи потрібно комусь пояснювати, що мисливський туризм і трофейне полювання повинні представляти люди з кришталево чистою репутацією, а не ті, у кого у володіннях відбувався розгул браконьєрства.
Крім того, явно випереджаючи події Національна компанія «KazakhTourism» за участю двох наукових інститутів Комітету науки і міжнародного Фонду диких овець (США), а також інших зацікавлених казахських осіб, розробила п’ятирічний проект, спрямований на впровадження моделі сталого управління тваринним світом через розвиток мисливського туризму . Крім іншого, проектом передбачалося вилучення 150 особин казахського гірського барана (архара) в наукових цілях.
Вилучення архара планувалося здійснювати шляхом його відстрілу іноземними особами за певні фінансові кошти, що по суті є трофейним полюванням, яка зараз не передбачена вітчизняним законодавством!
На продаж 150-ти особин архара, завдяки чому хтось би зміг заробити близько $ 15 мільйонів за відсутності законодавства і чіткої регламентації розподілу отриманих коштів ні Мінсільгосп РК, ні Мінекології, геології та природних ресурсів піти були не в змозі.
ЩО ПРОПОНУЄ МІНЕКОЛОГІЇ
Замість дуже дивних і сумнівних ініціатив, Мінекології, геології та природних ресурсів Казахстану просуває сьогодні Держпрограму розвитку туризму. У ній передбачені конкретні заходи щодо розвитку трофейного полювання. Для їх реалізації розроблено законопроект з питань туристської діяльності, вноситься 48 поправок до чинного законодавства, спрямовані на розвиток мисливсько-трофейного туризму і мисливського господарства в цілому.
Зокрема, вводиться поняття «трофейне полювання», норми і правила по вилученню самців рідкісних видів тварин, що вийшли з репродуктивного віку – для трофейного полювання, з розвитку полювання з ловчими птахами, з розвитку розведення дичини.
Згідно із законопроектом, передбачається вилучення обмеженого числа самців, що вийшли з репродуктивного віку, що представляє трофейну цінність для мисливців, але вже не беруть участь у відтворенні виду. Наприклад, гірських баранів – архарів. З огляду на високу вартість такого полювання на світовому ринку, будуть притягнуті значні кошти, які підуть на збереження виду і розвиток мисливського бізнесу в депресивних регіонах, при цьому не завдається шкода природній популяції тварин.
До того ж, вводиться заборона на використання хижих птахів, крім тимчасово ввезених для проведення полювання. Ці поправки дозволять іноземним мисливцям тимчасово ввезти власних ловчих хижих птахів в мисливських цілях. З урахуванням популярності такого полювання в усьому світі, особливо в країнах Перської затоки, очікується приплив значного числа іноземних мисливців, розвитку національного полювання, особливо в сільських районах, а також приплив фінансових коштів.
Також передбачається розширення об’єктів контролю за умовами утримання, розведення в неволі і напіввільних умовах. До цього переліку включаються рідкісні види тварин, у тому числі складаються в Конвенції СІТЕС (Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення).
Всі ці поправки дозволять гармонізувати національне законодавство з акцентом на вимоги міжнародних конвенцій, членом яких є Казахстан. Також вони допоможуть удосконалювати законодавчі заходи для боротьби з контрабандою таких видів тварин.
Замість післямови: ПРОДАТИ ШВИДКО АБО ЗРОБИТИ ПО ЗАКОНУ?
Тобто, як бачимо, віце-міністр екології, геології та природних ресурсів Казахстану Ерлан Нисанбаев цілком виступає сьогодні за законодавче регулювання мисливського бізнесу і трофейного полювання, не є противником цієї, в принципі, вірної ініціативи, що отримала широке застосування в світі. Різняться лише підходи: хтось хоче якнайшвидше продати 150 архарів в обхід законодавства, хтось голосніше всіх віщає про те, що чиновники не дають розвиватися бізнесу, хоча на його землях процвітає браконьєрство, а хтось просто бере і займається нудним написанням правильних законів, які б враховували всі ризики, починаючи від корупції і місцевого самоврядування і закінчуючи суворим обмеженням на вилучення видів з дикої природи.