Мисливські якості гончака: вірний помічник в індивідуальному полюванні на зайця та лисицю

У періодичній мисливській пресі, що видається в Україні, все більше й більше уваги приділяється мисливському собаківництву. І це дуже тішить, оскільки все більше мисливців долучається до правильного культурного полювання. Серед порід мисливських собак з кожним роком починає набувати популярності раніше незаслужено забута гонча. Інтерес до порід гончих нині продиктований рядом обставин. На мій погляд, це, по-перше, зменшення популярності широко розповсюджених у 70-80-і роки минулого століття колективних полювань (підков) на хутрового звіра. По-друге, зменшується кількість виїздів на облавні полювання на копитних, оскільки це наразі надто дорогий захід. По-третє, лісові масиви, де утримуються копитні, вже мають своїх господарів.

Ось тут необхідно згадати про гончу як про вірного помічника в індивідуальному полюванні на зайця та лисицю.

Адже норові – це вузькоспеціалізовані собаки, і лисиця не завжди висиджується в норі, та й зайця в угіддях можна зустріти (де норова зовсім не допоможе). Лайка хоча й є дуже талановитим і працездатним мисливцем, але їй подавай копитнихчи хутрового звіра, зайчика чи лисичку вона ганяти не буде. Хорти – це мисливці степових регіонів країни. Ось і залишається жителям Полісся та центральних районів звернути увагу на гончих – найдавніших помічників людини у полюванні. Про цих собак написано багато спеціальних книг. Привабливість полювання з гончими знайшла своє відображення і в художній літературі. Тому, хто хоче більше дізнатися про породи гончих і розширити свій кругозір, є що почитати. Що стосується вибору породи гончих, то однозначної відповіді на це питання не дасть навіть бувалий гончатник. Як серед російських, так і серед англо-російських гончих зустрічаються досить цікаві екземпляри й за голосом, і за роботою. Зі своїх спостережень скажу, що гончатники, які полюбили одну породу, вкрай рідко переходять на іншу. Вперше гончого собаку як підрушничного розглядав Микола Кишенський і відобразив це в своїй монографії «Рушничне полювання з гончими”, виданій в 1906 р. Потім полювання з гончими описувалось багатьма іншими авторами, але найбільш систематизовані відомості про роботу гончих надає Микола Пахомов. Загалом про собак написано багато літератури, проте основна задача полягає, на мій погляд, у тому, кого читати.

Успішність полювання з гончими залежить, перш за все, від їхнього польового дозвілля. Робота будь-якої гончої складається з: 1) полаза: 2) добутливості; 3) майстерності на сколах і виправлення сліду; 4) чуття; 5) в’язкості; 6) злобності; 7) голосу; 8) паратості; 9) невтомності.

Для успішного полювання з гончими необхідно ще ряд якостей, що досягаються в результаті роботи з ними. До таких якостей належать: слухняність, звальчивість і рівність ніг для змичок та зграй.

Зупинимось на кожній із перерахованих якостей гончих.

Полаз

Ця якість гончої тотожна пошуку лягавої. Основне завдання гончої – знайти звіра й підняти його, а потім переслідувати з голосом. Перша вимога до полазу – веселий намет або добрий галоп, який до кінця дня залишається однаково енергійним. Полаз повинен бути осмисленим, божевільна метушня із сторони в сторону неприпустима. Широта полазу і його манера багато в чому залежать від того, по якому звіру гончі звикли працювати. Для полазу важливо, щоб за одиницю часу (наприклад, за годину) гонча обстежила велику площу, завдяки чому виникає найбільша вірогідність зустріти звіра. Проте собака повинен обстежити не просто велику площу, а, як говорять мисливці, корисну. Полаз – це пошук. Його якості – широта, самостійність, розумність.

Добутливість

У результаті полазу гонча піднімає звіра. Пошук повинен дати позитивний результат. Добутливість – це вміння швидко знаходити звіра, особлива манера роботи собаки, його переслідування – рівність гону. швидкість виправлення сколів та тривалість роботи по звіру.

Майстерність на сколі та виправлення сліду

Добрий полаз і добутливість допомогли підняти звіра, але для успішного переслідування його гонча повинна володіти майстерністю.

Піднявшись, заєць починає «хитрувати”, плутає сліди, скидається, робить двійки, трійки, петляє і, вкінці-кінців, западає. Ось тут і необхідна майстерність, тобто вміння розібратись у всіх викрутасах зайця. Без майстерності скол важко виправити, а отже, й вполювати звіра. Лише впевненість у тому, що собака вміє розібратись у «хитрощах” звіра, може зробити полювання приємним. Гін до першого сколу перетворює полювання на безцільне заняття, якщо гонча, втративши слід, не намагається знову знайти переслідуваного звіра, розібравшись у його хитрощах. Такий собака для полювання не придатний.

Майстерність частково може бути розвинена в процесі постійної нагонки гончаків у мисливських угіддях.

Чуття

Як добутливість, так і майстерність невіддільно пов’язані з чуттям. Чим сильніше чуття, і чим вільніше користується ним гонча, тим успішнішим буде полювання в будь-яких, іноді досить складних, умовах. Часто одна гонча не здатна гнати звіра на повні ноги, а може лише добирати його, важко визначаючи напрям сліду по дорозі або ріллі, тоді як та, що має краще чуття, впевнено гоне в тих же умовах. Таємницею чуття гончої є те, що чутлива гонча, яка ще вчора чудово піднімала та гнала звіра, сьогодні поводиться так, наче зовсім його не має – подібні випадки найчастіше спостерігались пр роботі по строкатій тропі чи під час листопаду.

В’язкість

Під в’язкістю слід розуміти запал гончої, вроджену жадібність до звіра і, головне – наполегливість щодо переслідування, що змушує гончу не звертати уваги на слід іншого звіра, який раптово зустрівся по дорозі, а продовжувати гнати піднятого раніше. Хоча гончій дозволяється покинути слід зайця, коли його перетнув слід червоного звіра. Деякі мисливці мало звертають уваги на те, щоб гонча вірно тримала слід. У місцях, де багато зайця, більшість собак переходять від сліду одного зайця до сліду іншого, даючи мисливцеві «радість” слухати безперервний гін. Ця манера кидати гонимого зайця поступово привчає гончу до втрати в’язкості і карається при перевірці її мисливських якостей.

Злобність

Уроджена якість гончої, що безпомилково вказує на її кровність. Лише зла гонча може працювати по хижому звіру.

Злобність до звіра не слід плутати зі злістю стосовно людини, чи домашніх тварин, оскільки дуже злий до звіра собака, який наодинці кидається на вовка, може бути досить лагідним, сумирним, зовсім незлим щодо людини. Гонча, в якої відсутня ця дорогоцінна злість до звіра, не здатна вполювати не лише вовка чи рись, а навіть не має бажання переслідувати достатньо безпечну для собаки лисицю.

Голос – у гончої досить особливий і вирізняє її з-поміж інших порід собак. Голос гончої сильний, далеко чутний і має своєрідну мелодійність. Окрім сили та характеру звуку, дуже важлива для полювання манера віддачі, яка може бути гарячою, запальною, пристрасною або, навпаки, сумною, нецікавою. Зрозуміло, що чим сильніший голос гончої, тим далі його чути, тим краще для полювання, тим більше знає мисливець про рух гончої, а значить, і звіра, тим зручніше йому орієнтуватися й визначати лаз. Крім того, гін голосистої гончої більше захоплює мисливця. Для привабливості гону ще важлива фігурність, тобто властивість голосу звучати неординарно.

Цінується фігурний, співучий, що часто змінюється за висотою, голос (здається, що гонять декілька собак) або голос з добре вираженим заревом чи заливом, які часто повторюються при переслідуванні звіра.

Однією з найголовніших якостей гончої є вірність видавання голосу тільки по сліду звіра, що гонять.

Паратість – це жвавість гончої, тобто швидкість, з якою вона переслідує звіра. Ця швидкість потрібна, щоб звіру не вистачало часу плутати слід і тим самим збивати зі шляху собаку. І ще для того, щоб звір, який іде від гончої, менше видивлявся й винюхував під час свого бігу й набігав на мисливця. Паратий гін, наче б то, кращий від пішого, рівніший, проте єдиної думки серед гончатників і досі немає.

Слухняність (приїздка) гончих

Приїздкою називають роботу мисливця з навчання гончої. Дисциплінованість гончої як результат її навчання та дресирування. Приїздка, слухняність потрібні гончій, як і будь-якому мисливському собаці. Недисциплінована, неслухняна гонча додає господарю багато проблем.

Звальчивість і рівність ніг

Ці дві умови роботи стосуються лише змичок і зграй. При роботі собаки повинні триматись кучно, дружно переслідуючи одного й того ж звіра, разом виправляючи сколи і швидко підходити (звалюватись) на голос одна одної.

Невтомність гончої виявляється в її власне невтомності, готовності бадьоро йти в полаз і переслідувати звіра однаково не лише до кінця дня, але й другого й навіть третього дня полювання.

Невтомність залежить від фізичного стану собаки, її тренування.

Ось, власне, коротко й усе про польові якості гончої, без яких не може відбутися полювання. Всі ці якості гармонійно випливають одна з одної і в цілому складають те полювання, яке не залишить байдужим справжнього мисливця.

І насамкінець слід сказати: гончий собака – не механізм для добування зайців, а лише інструмент, що допомагає мисливцеві отримати естетичне задоволення від полювання. Той, хто обирає гончого собаку, обирає відповідний стиль і тип полювання, головне завдання якого полягає не в кількості добутих зайців, а в тому, як вони добуті.

Олександр НІКОЛАЄНКО,
Лісовий і мисливський журнал”,
2006