Підхід мисливського цуценяти за сигналом: ази дресирування

Привчити мисливське цуценя аби воно підходило до господаря по сигналу – наука не дуже складна. Просто – один з елементів загального дресирування. Але це дуже важливо, коли мова йде про полювання, а, відбігши від мисливця, собака повинна однозначно розуміти, що їй необхідно поспішити, щоб бути поруч з господарем в очікуванні наступної команди.

Навчання в цій своєрідній школі варто починати з юного щенячого віку, місяців з трьох. І найкраще, якщо щеня буде на повідку – це варіант для того, щоб підказати йому правильне рішення. Дав сигнал свистком або рогом, потім показав ласощі – і щеня радісно поспішає до господаря. Якщо вихованець чимось в окрузі або в квартирі занадто сильно захопився, його акуратно підтягають до місця частування повідцем.

Після домашніх вправ, які щеням засвоюються, як таблиця множення, пора переходити в польові умови. Три дуже коротких свистка або звуків рогу – і щеня повинно негайно поспішати до мисливця. Він уже твердо засвоїв, що там його чекає бажане частування. Тому до дресирування його краще нічим не перегодовувати. Мисливські собаки ці нехитрі вправи засвоюють із незвичайною швидкістю, так що тут проблем не виникне.

Згодом відстань між господарем і цуценям потрібно і слід збільшувати, тим самим виробляючи у вихованця звичку чути свисток або ріг “глави родини” на найбільш віддаленій відстані і коритися команді з першого пред’явлення. Зрозуміло, що тільки частуванням цуценяти обмежуватися не варто. Не скупіться на добрі слова і обов’язково приголубте собаку – вам не важко, а для нього – як свято …

Ще один нюанс: привчання до свистка або до рогу найкраще починати практично одночасно з вивченням щеням команди “до мене”, періодично їх чергуючи. Але завжди заохочуючи вихованця ласощами.