Гончаки – це не просто собаки, це жива історія українського мисливства. Їхній дзвінкий голос, що розноситься лісами та полями, – це мелодія, яка супроводжувала наших предків протягом століть. В Україні, де мисливські традиції сягають сивої давнини, гончаки завжди займали особливе місце. Проте, сучасний світ ставить перед ними нові виклики, вимагаючи від нас не лише збереження традицій, але й адаптації до змін.
Як же виглядає мисливець-гончатник, які має особливості та переваги – спробували вияснити на основі опитувань в групі, що налічує близько 7000 учасників «Гончатники України». За період опитувань, середня кількість людей, що зацікавилися опитуваннями, кожне з яких тривало 2 доби та переглянули їх склало 945 учасників, а в середньому віддали голоси в опитуваннях учасників значно менше, а саме близько 180, що склало близько 19%.
Читайте також: «Скільки Ваші цуценята?» або Ціни на цуценят
З опитувань можна побачити, що середній вік мисливця-гончатника складає від 40 до 60 років, хоча мисливців від 25 до 40 років, що тримають гончих собак – теж є чимало!
Мисливський стаж з утримання та полювання з гончаками у цих людей в середньому є від 10 до 20 років, хоча мисливці, що віддані полюванням з гончими від 20 до 40 років – є другою за категорією людей, що мають цих унікальних собак.
У своїй більшості при полюванні з гончаками мисливці добувають звіра за допомогою радянського виробництва двоствольних рушниць.
Основна маса людей, що взяли в руки повідець з гончаком є високоосвіченними людьми!
Підтвердженням цьому є той факт, що більшість гончатників підійшли до полювання з гончаками вірно та розширювали свій кругозір прочитавши чимало книг та мисливської періодики! Хоча значна маса є й таких, котрі забувають той факт, що без теорії – не буває практики та надіються лише на себе.
Мисливці-гончатники в своїй більшості носять мисливський одяг, проте друга та третя за чисельністю група не надають одягу значення, або ще гірше – носять військові камуфляжі. Це є досить прикро, адже одяг на полюванні – це не лише маскування, не лише зручно. Одяг підкреслює приналежність до мисливства, одяг відмічає твоє відношення до мисливських традицій та культури.
Улюбленою породою гончатників є руський гончак, хоча англо-руський та естонський гончак не сильно відстають у поширені. Український карпатський гончак також додає в чисельності та вже складає понад 11 % від усієї кількості гончих в Україні!
Саме поголів’я гончих, що утримують мисливці у себе та в цілому, яке є в Україні – знаходиться на досить високому рівні, що показують наступні 2 опитування:
Гончатники менше приділяють увазі екстер’єру, а надають перевагу робочим якостям у гончаків. Та підбирають для себе гончаків, що можуть ганяти звіра 2-4 години з гарним мелодійним голосом!
Більшість гончатників непогано розуміються, які якості гончака є вродженими, а які набутими (не марно читають літературу, як показує опитування вище).
І тому для себе в пріоритеті вибираються гончих з гарним чуттям, пошуком, в’язкістю та голосом!
Середньостатистичний гончатник утримує 1 або 2 гончих, що вимагає від них чудової індивідуальної роботи. Тому, вище показані опитування про робочі якості такі як чуття, пошук та в’язкість є обов’язковими для здобуття трофею.
Гончі наших мисливців утримуються у спеціально збудованих вольєрах та харчуються хорошою натуральною їжею. Здебільшого ті, хто утримує гончих без належного нагляду харчують їх «зі столу».
Найпопулярнішим у гончатників засобом навігації є пристрій Garmin, хоча засоби типу трекерів є не менш популярними. Засмучує той факт, що у нас є мисливці, що не мають фінансової можливості придбати навігацію для собак.
Але є надія, що гончатники, що полюють без засобів навігації з тих чи інших причин входять у ту більшість, що починають своє полювання біля свого населеного пункту в угіддях їхнього ПМК. Зазвичай це сільські мисливці, які і становлять більшість мисливців-гончатників.
Якому ж полюванню наші мисливці надають перевагу? Опитування показало, що гончатники надають перевагу полювати в пересічних угіддях (ліс, поле, очерет, тощо) невеликим колективом на зайця та лисицю. А от пошановувачів полювання виключно на зайця або виключно на лисицю серед гончатників є у рівній кількості.
Гончим собакам для підтримки форми необхідні постійно знаходитися в угіддях. Якщо гончак має перерву в роботі по звіру у декілька місяців, то для відновлення йому робочої форми знадобиться чималий час, зазвичай це близько 4-6 виходів. Тому, з наступного опитування видно, що українські гончатники активно користуються часом відведеним для полювання та нагонювання і понад 75% можливих виходів на полювання – вони полюють з гончаками. І в середньому гончак за рік знаходиться в роботі близько 50 днів у рік.
Сучасні виклики гончатникам полягають у тому (та і в цілому всім собачатникам), що Закон України «Про полювання та мисливське господарство» прирівнює знаходження в угіддях з собакою без повідка до полювання. Поза мисливським сезоном тренувати, натаскувати, нагонювати мисливських собак ми можемо лише на спеціально відведених ділянках. Але в більшості колективів (ПМК) таких ділянок не має навіть в радіусі 50 км!!! Проте є надія, що Робоча Група, котра зараз займається змінами до мисливського законодавства внесе поправки до даного проблемного питання та допоможе у вирішені проблеми – наявність таких ділянок буде обов’язковим для кожного ПМК.
Звичайно, є багато скептиків та противників розвитку гончатництва в Україні, котрі аргументують тим, що гончатники – це браконьєри, котрі знищують все, що переслідує з голосом собака. Проте основній масі гончатників цікавий лише хутровий звір. І якщо ми пропагуємо наслідування Європейських цінностей, то гончатники інших країн якраз з гончаками полюють у більшості на копитного звіра. І в противагу їм – наші гончатники якраз є більш «класичними» та старомодними до вибору звіра для полювання.
Більшість гончатників утримують гончих з єдиною метою – полювання. І менше 10% їх пов’язали себе з гончаками комплексно – перетворили це в стиль життя та навіть стали справжніми заводчиками цих собак.
Отримати статус «заводчик» гончих порід собак – не проста справа. Потрібно чудово розумітися в генетиці, селекції, знати лінії породи, якою займаєшся та всі тонкощі нагонки, щоб чогось досягти. Тому з твердженням: «Лише високоякісна генетика та якісна нагонка дають результат» – погодилася більшість.
Для виявлення чудових представників породи та для подальшого їх використання в розведенні існують різні кінологічні заходи. Вони також дозволяють обмінюватися досвідом та пропагують культуру полювання з гончаками. Радує те, що 75 % постійно відвідують, або стараються відвідувати ці заходи. Проте серед опитаних є й такі, які не довіряють експертизі та не відвідує їх, або самі собі «на умі». Це є стимулом для кінологічних організацій та експертів бути більш прозорими. Не зрозумілим є лише те, що декілька голосів за ці пункти віддали голос самі ж експерти.
Кінологічним організаціям варто працювати, щоб збільшувати аудиторію мисливців-гончатників на своїх заходах, всіляко сприяти їх вимогам. Одна з основних вимог на сьогодні – є відкритість звітності. До речі, в інших країнах її можна подивитися онлайн, або з запізненням не більше 1-3 днів.
Полювання, утримання гончаків та все супутнє до цього вимагає чимало фінансових затрат. Тому для розуміння декількох опитувань було проведено попереднє – для розуміння, який дохід у середньостатистичного гончатника. Він виявився досить низьким, у середньому склав близько 17 000 грн. Надзвичайно прикро, що є категорії людей, а це близько 10%, чий дохід склав менше 5 000 грн. Варто уявити, яких зусиль їм доводиться докласти, щоб ще змогти виділи з сімейного бюджету кошти на улюблену справу.
З вище наведеного можна зрозуміти чому гончаків часто називають «сільськими», «простяцькими» собаками. Адже люди, що їх утримують здебільшого проживають поза межами міст, мають не сильно великі доходи. Проте ці люди по- справжньому розуміються та цінують роботу гончака та милуються піснею гону. Ціни на цуценят у світі коливаються у середньому одна середньомісячна заробітня плата. Якщо ж порівняти пропозиції платформ з продажу цуценят гончаків, то ринок гончаків в Україні є динамічним, але неоднорідним. Ціни на цуценят залежать від породи, родоводу, регіону та репутації заводчика та коливаються від 2 500 грн до 12 000 грн. Середня ціна складала у 2024 році за цуценя близько 5 000 грн, що в тричі менше, ніж середній дохід мисливця-гончатника. В цілому – це негативна тенденція, оскільки вислів «собаки – це не бізнес» відразу можна апелювати. Адже, якщо розведення собак – це справа вихідного дня, то отримати високоякісний матеріал досить важко. Тому, справжнім заводчикам доводиться перетворювати розведення з хобі – у роботу, що забирає багато часу і фінансів. І останнім агрументом, що на собаках заробляти не можна, буде те, що можна заробляти на продажі послуг, продажі автівок, хліба. І на собаках – теж можна. Єдине треба продавати якісний матеріал. Підтвердженням вище сказаного є те, що 13% опитаних готові платити за цуценя вище середнього заробітку гончатника.
Ринок дорослих гончаків в Україні є менш розвиненим якраз через відсутність професійних розплідників на нагоничів, що займаються цим у вигляді «роботи». Скоріш за все, що платоспроможність зацікавлених людей є не досить високою, адже за робочого гончака більшість готові платити до 500 $. А вкладена праця в вирощування та нагонку не покриє цю суму.
Придбавши гончака чи цуценя ми завжди витрачаємо кошти на його утримання тощо. Середні витрати у місяць зазвичай складають близько 1 000 грн.
В Європі та США є досить поширеним, коли цуценя чи молодого гончака віддають в нагонку на певний період нагонщику, який професійно підготує молоду собаку та не допустить помилок, котрі б могли зробити власники з тих чи інших причин. В Україні така послуга виявилася не актуальною.
Зазвичай перевірку робочих якостей виявляють по вільному звіру в угіддях. Проте ази робочих якостей можна перевірити в вольєрних господарствах з наявним звіром (розміром 50-200 га). Такі вольєрні господарства є поширеним явищем у Франції та США. Вартість тренувань за добу складає там від 50 до 150 $. На жаль, в Україні також дані послуги мало цікаві, або не цікаві нашим гончатникам.
Чомусь останнім часом серед «антигончатників» шириться бажання просунути всілякі обмеження щодо заборони полювання з гончаками. Прошу їх врахувати, що в разі їх дій – вони стикнуться з величезним опором. Звичайно, закон має діяти. Але голосування показує наступне, що в разі заборони полювання з гончаками в Україні 66% і надалі їх використовуватимуть за призначенням. А є й такі, котрі готові ради пісні гончака переїхати в іншу країну.
Взагалі, гончатники – люди консервативні, міцні на вдачу та особливі. І своїх вихованців по статях вони називають по-особливому.
Гончатники завжди цінували «робочу» собаку, яка давала по максимуму зблизитися з природою на полюванні. Тому часто-густо, коли немає змоги вийти в угіддя з гончаками – вони брали інших собак та йшли в угіддя. Як показала практика, менше 20% гончатників утримують лише гончаків. А 80% утримують і інші породи, що приносять їм задоволення.
Підсумовуючи, можна сказати, що гончатники – унікальні, культурні, та своєрідні люди. А гончаки – це не лише собаки, це частина нашої культурної спадщини. Їхнє збереження – це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями, особливо зараз!
РОМАН СУХОВЕЦЬКИЙ
експерт-кінолог, президент Всеукраїнського клубу порід гончаків при ВГО КСУ