Необхідно відрізняти окремих підвидів благородного оленя, таких як кавказький олень, марал, ізюбр. Їм інколи надають навіть статус окремого виду, або об’єднують в дві групи: європейських і сибірсько-північноамериканських оленів (мається на увазі вапіті).
На сьогодні господарське використання шляхетного або благородного оленя в Україні мізерне і є проблемним через кризу мисливського господарства в цілому. У зв’язку з низькою загальною чисельністю виду благородні олені є об’єктом полювання для небагатьох мисливців. Перспективних площ для реінтродукції чи відновлення згасаючих популяцій цього виду в Україні досить багато. Кліматичні умови в Україні сприятливі і основною причиною відсутності в угіддях оленя слід відмітити такі чинники, як масове браконьєрство, високу чисельність вовка і відсутність зацікавленості з боку користувачів мисливських угідь в розведенні оленів. Близькість західноєвропейських країн повинні, здавалось би, змусити українські мисливські господарства орієнтуватись на закордонний мисливський туризм. Але потік таких мисливців на оленів з Європи в Україну у порівнянні зі світовими показниками дуже мізерний. Україна не може задовольняти вимоги іноземців до якості обслуговування, до трофейних вимог та організації полювань. Нині багато хто з приватних господарників намагється розводити оленів і цікавляться екологією цього виду в дикій природі та організаційній структурі паркових господарств по оленю за кордоном. Деякі розумні мисливствознавці замислюються над тим, а чи варто розганяти копитних з власної території при проведенні загінних полювань з псами?
В Україні вже давно настав час обговорити питання про обмеження у використанні мисливських собак, і в першу чергу гончих та лайок, при полюванні на копитних і зайців. Масове використання псів на полюваннях приводить до відчутного падіння щільності дичини в угіддях. Проведені попередні польові дослідження реакції копитних на вплив полювання з загоничами і собаками, і в подальшому на їх зміну в реагуванні (поведінці) на звичайні голоси людей, гавкання собак. Отримані результати незаперечно вказують на зміну індивідуальних територій копитних і зайців, погіршення якості кормів в нових біотопах. При цьому відбувається перехід тварин в більш захищені місця і менш кормністації. У тварин відмічаються дуже високі затрати енергії на втечу від переслідування загоничами і собаками. Козулі у таких умовах часто гинуть від простудних захворювань і пневмонії.
Так склалось історично, що в колишній Російській імперії полювання на копитних за винятком Біловезької Пущі не було елітним. В нас більш популярними були полювання “по перу” на водоплавних, на тетеревиних, великих хижаків (вовків, ведмедів). Та й навіть у 1970-1980 х роках при високій чисельності копитних ми більше звертали увагу на вихід м’ясної продукції, на об’єми заготівель, а не на трофейність і спортивність таких полювань. В Західній Європі все було навпаки. Там з давніх пір олені були власністю феодалів. Вони дуже ретельно охоронялись від заборонених полювань і були недосяжними для простого люду. Ще в середні віки олені були королівською здобиччю, красною або королівською дичиною. Той, хто мав можливість пополювати на них, мав високий статус в суспільстві.
Практика утримування благородних оленів в лісових мисливських господарствах, в Асканії-Нова, в Чорноморському заповіднику підтвердила перспективність створення мисливських господарств по цьому виду повсюдно в Україні, а не лише в умовах лісостепу, чи Карпат. При чому трофейні якості рогів у тварин, що утримувались в степу були дуже високими. Однак гібридне походження таких оленів не дало можливості використовувати їх роги, як мисливські трофеї.
В Росії доволі широко поширеним було пантове господарство. Радгоспне мараловодство являло собою перспективну галузь, котра була в більшій мірі галуззю сільського господарства чи тваринництва, а не мисливського господарства. В подальшому тварин для інтродукції в дику природу інколи брали саме в таких оленерадгосгоспах, що не було виправданим.
Благородний олень на більшості свого ареалу не виживає в умовах суворих багатосніжних зим, хоч існування цього виду в Українських Карпатах не можна назвати комфортними. Але необхідно відмітити, що олені дуже добре пристосовані до існування в гірських умовах. Поширення маралів і ізюбрів в Сибіру теж обмежене гірськими місцевостями і це не випадково. Гори створюють певні умови, котрі ефективно використовують олені. Так, наявність нерівномірного розподілу снігів і їх раннє танення на південних схилах, чи наявність зимових концентрацій тварин в менш сніжних місцевостях, висока мозаїчність гірських лісів вказують на те, що тут знаходяться оптимальні умови для існування оленя. Інший вид родини оленячих – лось, чітко відрізняється від благородного оленя по багатьох показниках і в природі вони мало конкурують один з одним. Але в Польщі олень є вже досить конкурентноздатним видом для лося і тут інколи навіть проводять регулювання чисельності оленя для збереження поголів’я лося. Олень – мешканець переважно широколистяних дібров, а лось північних бореальних чи заболочених лісів. Для оленя важливим фактором для успішної зимівлі і високих показників розмноження необхідно визнати можливість в осінній період жирувати на жолудях чи інших калорійних кормах. В останні роки урожаї жолудів в українських дібровах різко зменшились і, крім того, їх в масовому вигляді почали збирати місцеві жителі для подальшої здачі в лісгоспи, де їх використовують для висіву в розсадники і отримання саджанців дуба в лісорозсадниках. При добрих урожаях жолуді слугують якісним кормом-концентратом і в зимовий період при неглибокому сніговому покриві. Жолуді надзвичайно привабливий і поживний корм для багатьох видів тварин, починаючи від мишовидних гризунів і сойок, до козулі та кабана включно. В голодні часи ще у недалекому минулому навіть людина використовувала жолуді, як добавок при виготовленні хлібної муки. Зв’язок між вгодованістю оленів і урожаями жолудів в західноукраїнських дібровах досить чіткий. Особливо гострою в осінній період є проблема відновлення сил для самців, котрі помітно худнуть в час гону. Підгодівля в мисливських господарствах, як і наявні корми на полях, не можуть забезпечити повноцінне відновлення маси тіла. При нестачі кормів в осінній період і слабкому накопиченні жирових запасів до початку зими тварини, переважно дорослі самці і молодняк, гинуть зимою. Зимова підгодівля ослаблених худих тварин не може вже відвернути їх загибель. Про масові випадки загибелі оленів з цих причин є багато свідчень, як в науковій літературі так і усних повідомлень практиків мисливського господарства. Так в Воронезькому заповіднику спостерігався падіж тварин через масову заготівлю насіннєвого жолудя, коли його в лісах практично не лишилось зовсім. Масові падежі оленів відомі і на острові Бірючому в Азовському морі, в Біловезькій Пущі, в Швейцарії і інших країнах.
Корми оленя добре вивчені. Характерною рисою благородного оленя на відміну від лося і козулі необхідно назвати його травоїдність. Мені часто доводиться пояснювати багатьом про таку незрозумілу з першого погляду річ: “Чому в Поліському заповіднику відсутній благородний олень і зубр? Що треба для того, щоб їх сюди заселити?” В нинішніх межах у заповіднику відсутні діброви і необхідні травостої. Тому, в бідних борових лісах нема біотопів для цих видів. В Західній Європі з високою чисельністю благородного оленя всі створювані лісові культури огороджують від оленів спеціальною сіткою. В противному разі виростити ліс неможливо. В нас в Україні цієї проблеми на жаль ще нема, і наші ліси без високої чисельності копитних виглядають мертвими. Гілковий корм на створених людиною лісових культурах дуже привабливий для оленя і лося по тій причині, що такі молоді пагони добре освітлені сонцем і вони мають набагато вищу питому вагу поживних елементів(білків, вуглеводів), чим ті ж самі пагони під лісовим покривом. Необхідно знати, що в холодну пору року раціон оленів на 50 – 70% складається з гілкового корму і деревної кори, 20 -30% з жолудів, 20 – 50% – жолудів і іншого насіння, (в осінній період доля насіння дуже висока). Трав’янисті рослини складають близько 20% спектру живлення, листя дерев і кущів – 5%. Впродовж холодного періоду питома вага окремих видів їжі може змінюватись. Влітку олень переходить на харчування майже виключно трав’янистими рослинами і листям дерев та кущів. Деякі олені в Україні в зимовий період утримуються виключно на організованій людиною підгодівлі (сіні, зернових кормах). Цю особливість тварин необхідно обов’язково враховувати при розселенні в нові умови. На перших порах таких тварин, що не вміють розшукувати корм у дикій природі, необхідно підгодовувати в тому ж режимі і тими ж самими кормами, що і в попередньому господарстві. Передбачити завчасно урожай жолудів і малосніжну зиму неможливо, а тому необхідно мати достатній резерв кормів, аби при несприятливих умовах організовувати додаткові їх викладання і закупівлю. Підібрати перспективні для оленя угіддя в умовах України нелегка справа. Відшукати ділянки старовікових дубових насаджень з високими урожаями жолудя, із заростаючими зрубами при відсутності браконьєрства і вовка майже неможливо. Проблем в охороні додають і міграції чи виходи оленів за межі господарств. Наявність інтенсивної підгодівлі може зробити оленів повністю осілими.
Під час реву олені вибирають ділянки з добрим кругозором. Благородний олень типова стадна тварина. Там, де цей вид веде поодинокий спосіб життя, існують певні негаразди в його існуванні. Це може бути результат відсутності пасовищ з травостоєм, наслідок низької щільності популяції, або високого ступеня переслідування. Одинокий спосіб життя однозначно вказує на неблагополучний стан популяції оленя. Більшість травоїдних тварин об’єднуються у великі гурти, для забезпечення власної безпеки і кочівлі. Структуру об’єднання оленів, можна охарактеризувати, як матріархат на сімейній основі, з роздільностатевими стадами для більшої частини року. Для багатьох мисливських господарств нині складає певну проблему обґрунтування розрахунку по розміру вилучення з популяції. Суть її не в тому, що невідомі відповідні чиновницькі циркуляри, котрі необхідно заповнити чи хтось з практиків не обізнаний з особливостями проходження-вибивання дозволів-ліцензій. В переважній більшості залишається невивченою смертність оленів в Україні з різних причин та її зміни з ростом чисельності. Проведені дослідження вказують на те, що в умовах України при рості чисельності копитних відповідно зростає і браконьєрський відстріл, або смертність від хижацтва. Тому низька щільність популяції копитних на певній межі в нинішніх умовах пояснюється не лише відсутністю біотехнічних заходів чи їх формальним проведенням, але і строго контролюється браконьєрами та вовками. Тому заборони відкриття офіційного полювання в межах певних мисливських господарств на копитних не дають результатів, бо причина низької щільності копитних в іншому.
У благородного оленя в ембріональному стані по співвідношенню статей переважають самці. Але у віці 1-2 роки співвідношення статей вирівнюється і в подальшому самців стає менше. Тому в природних популяціях без втручання людини статеве співвідношення сягає 1:2 чи й навіть 1:4. Більш високі показники вже не забезпечують нормального розмноження. В мисливських господарствах показник статевого співвідношення намагаються змінювати в певний бік і активно використовують його для конкретних цілей. Наприклад, в господарстві складається така ситуація, коли ми намагаємось наростити стадо, і ми формуємо один статевий розподіл.
Зовсім інше співвідношення самців і самок повинно бути, коли ми плануємо проводити трофейне спортивне полювання. В останньому випадку індекс повинен бути 1:1 або не вище 1:1,2. Не витримавши цю умову ми не матимемо елітних рогачів. Необхідно пам’ятати, що олені з видатними трофеями за самих сприятливих умов складають не більше 3-4% від загальної чисельності. Середня протяжність життя оленя в природі не перевищує 15 років. В неволі вони живуть до 25-30 років. Старі олені в природі майже не зустрічаються. В свій час в мене було хобі збирати скинуті оленячі роги. Так от за весь час, я знайшов лише один ріг, який мав велику розетку при невеликих загальних розмірах, що свідчило про похилий вік оленя. У великої кількості острівних мікропопуляцій оленя в Україні, котрі утримуються фактично в напіввільних умовах, у великій мірі втрачені важливі елементи видової екології і дикої поведінки, котрі забезпечували б виживання в дикій природі.
Необхідно відзначити, що всі показники вилучення можна розраховувати лише для “елементарної” популяції. В умовах України такі угруповання оленів часто займають території двох чи більшої кількості мисливських господарств чи областей. Тому отримання ліцензій повинно відповідати реальному вкладові кожного з господарств. На практиці часто можна бачити таку картину, що “один господар підгодовує, а сусід чекає на те, коли олені зайдуть на його територію, щоб відстріляти”.
Фахівці вважають, що шляхетний олень за своєю природою тварина широколистяних дібров, лісостепу, або узлісся. Олень може успішно існувати майже повсюдно в Україні, бо ця тварина жила в рівнинних напівлісових ландшафтах і лише зміни природного стану наших дібров і прилеглих степів змусили цей вид покинути більшу частину території України і стати переважно гірсько-лісовим видом. Час покаже чи повернеться благородний олень в наші діброви і степи?
С. Жила
Джерело: hunt-fish.com.ua
