В давнину полювання називали ловами

За часів Київської Русі у Києві полювали на перелітних птахів на території нинішньої Європейської площі — розповідає письменник і худжожник Юрій Логвин. У 2013 році він намалював серію марок зі сценами полювання в Україні в давні часи, пише Криниця мисливця з посиланням  на gazeta.ua.
“Ту улоговину, в якій з одного боку стоїть Український дім, а з другого філармонія, за часів Русі називали Перевесищем. Там робилися величезні з легкого кленового дерева щогли метрів на 20, як 5-поверховий будинок. Цим шляхом летіли птахи: навесні на північ, а восени на південь — гуси, лебеді, качки, журавлі, чаплі. На дві щогли натягували сітку. За канати тягли, сітка підіймалася, і всі ті птахи билися туди. Це робили або на світанку, або в сутінках. Тим птахам, що побилися насмерть, скручували голови відразу, а журавлям і лебедям, яких вважали боярськими і княжими птицями, підрізали крила. Вони ходили по княжому чи боярському двору, добре харчувалися, а потім, коли був бенкет, лебедя різали. Лебідь — це була царська їжа”.
В давнину полювання називали ловами. Коли Київська Русь стала загальновизнаною в Європі, мала дипломатичні зв’язки і з Візантією, зі шведськими, норвезькими і датськими королями, під час урочистих прийняттів зарубіжних гостей влаштовували банкети, учти і лови у звіринці.
“Звіринець був там, де Видубицький монастир. Там були зроблені загони. Тримали диких тварин: турів (останній тур був убитий у Біловезькій пущі поляками на початку 16 століття). Це був заповідник, де визначні гості розважалися, вбиваючи тих тварин. Вони жили в загорожі. Але коли починалося полювання, їх випускали, вони тікали, і на них полювали, цькували собаками.
Були дуже розповсюдженими яструбині і соколині лови. Найбільш престижним мисливським птахом був білий кречет. Його добували на Кольському півострові біля Білого моря.
“Це королівський був подарунок. Коштував дуже дорого. У соколиних самиці крупніші і міцніші, ніж самці, – розповідає письменник. – Бувало, що один добрий кречет міг коштувати села. Спробуйте його дістати. Були такі люди, помитчики, які лазили скелями. Вишукували гніздо кречета. Треба було мати великий хист. Чекали того моменту, коли там з’являлося пташеня, його хапали, поки дорослі птахи полювали. Часто, якщо птахи помічали людину, падали на неї і вибивали очі, людина зривалися зі скелі висотою в 200 метрів. Якщо ж пташеня вдавалося вкрасти з гнізда, його вирощували на ловчу птицю: годували, дресирували. Поки доходив до свого власника, кречет коштував колосальних грошей. Були сокольничі, які вчили кречетів полювати, привчали, щоб вони наганяли здобич і поверталися назад. Полювали з кречетами так: князі і бояри сиділи на конях, мали шкіряні рукавиці, на рукавиці сидів цей кречет, у нього на голові був надягнутий ковпачок, щоб він не бачив нічого. А на ногах у нього був прив’язаний дзвіночок срібний. Попереду йшли загонщики з собаками. Коли потрапляли на куріпок чи диких качок, випускали собак, собаки лякали птахів. Птахи підіймалися вгору. Тоді князь знімав ковпачок з птаха і підкидав його вгору. Сокіл підіймався, пікірував і бив куріпку. Соколи досягали блискавичної швидкості — 200 кілометрів на годину. Тільки у ІІ Світову війну швидкість соколів була перевершена літаками. Вони пікірували на жертву вниз і на лету розпорювали кігтем. Птаха падала. Але якщо сокіл промазав і качка втекла у траву, з трави він її уже не міг узяти, а яструб брав. Кречет — це сокіл найвищої категорії. З’їсти здобич самому йому не давали. По дзвіночку чули, де він у траві, підходили і забирали в нього птаха. Використовували його хижацький інстинкт ловити і вбивати. Якщо сокіл тікав, могли голову відкрутить після його сокольничому, що погано видресирував”.
За козацької доби полювали з лука.
– Козаки були вправними лучниками, часом кращими за яничар. Турецький лук був найкращий: склеєний з дерева, сухожилля, рогу антилопи — він був дуже потужною зброєю. Бойовий лук перевершував сучасний спортивний лук разів у сім-вісім по силі. Кам’яною стрілою пробивали оленя наскрізь з відстані 60 метрів. Козаки полювали в лісових районах із луком, а потім стали полювати з арбелетом. Українською мовою його називали — куша. Перший герб Києва був не Архангел Михаїл, а куша — рука, яка тримає арбалет. Це прилад, на якому замість ствола лук. Щоб стріляти з лука прицільно, потрібно було починати вчитися з років 5, а з куші всякий чоловік, який був не калікою, міг добре вистрілити. Навіть жінка могла. Найкраща убойна сила лука була 60 метрів, арбалету — 90. Тому відстані між фортецями робили не більшими за 90 метрів — це відстань досяжності пострілу з арбалета — як з однієї, так і з іншої сторони.
У радянський час вожді полювали в заказниках. Там вони не переслідували тварин, як їхні предки, в просто вистрілювати по них.
“У заказниках були поставлені вишки, на тих вишках вожді сиділи, під ними бігали тварини в загорожах — олені, лосі, зубри, кабани, їли сіно, моркву, буряки. Вожді просто цілилися оптичними прицілами з гвинтівок і стріляли. Просто вбивали тварин, а не полювали. Брежнєв найбільше любив полювання.
Одного разу запросили якогось зарубіжного гостя. Влаштувала полювання. Після полювання гості дивляться: лежать кабани вбиті, на одномі бірка “Брежнєв”, на другому “Косигін”, на третьому “Хонекер”. Прелєсть”.
У 20 столітті полювання було браконьєрське, тому що у лісах уже не було на що полювати. Тварини були переважно в заказниках для начальства.
Автор: Валерія РАДЗІЄВСЬКА