Боротьба за права тварин чи обмеження прав мисливців і введення нових корупційних погоджень?
“Спроби нардепів боротися за права тварин схожі на обмеження прав мисливців і введення нових корупційних погоджень”. Із таким заголовком опублікована стаття ВІТАЛІЯ МАТАРИКІНА, директора інформаційно-аналітичного центру “Прості рішення” в інтернет-виданні “ГОРДОН”. Пропонуємо нашим читачам також з нею ознайомитись
На замітку браконьєрові
Замість посилення боротьби з браконьєрами і підтримки затиснутого бюрократією мисливського господарства в парламенті України пропонують запровадити жорсткі, але сумнівні заходи для цієї галузі. Нововведення лобіюють цілком конкретні організації, які, найімовірніше, розраховують узяти участь у “процесі”. В українських реаліях такі рішення, як правило, створюють благодатний ґрунт для корупції. Це той випадок, коли “благими намірами” не можна підвищити популяцію диких тварин у країні.
Парламент готує до розгляду кілька законопроєктів у сфері полювання. Мета – узгодити українське законодавство з європейським і посилити боротьбу з негуманним поводженням із тваринами. Але ініціатива чомусь призвела до хвилі протестів мисливців. Можливо, турботу про природу можна пояснити іншими причинами?
Позаду планети всієї
Мисливське господарство в Україні значно відстає від таких самих галузей у європейських країнах. Візьмемо Польщу. Активних мисливців у нас мінімум у 2,5 раза більше. За площею мисливських угідь випереджаємо сусідів в 1,3 раза. Водночас диких кабанів у нас добувають приблизно у 100 разів менше. Статистика щодо оленів відрізняється на два порядки.
В Угорщині для полювання виділено вшестеро менші території, ніж у нас. Але копитних там мають у увосьмеро більше.
У Чехії полюють на 6,8 млн га порівняно із 38 млн га в Україні. 2018 року у країні добуто 100 тис. голів козулі – у нас 9 тис., 137 тис. дикого кабана – у нас 3 тис., 28 тис. благородного оленя – у нас 360. І це тоді як у Чехії ліцензії має приблизно 90 тис. осіб. А в Україні 750 тис. мисливців, із яких лише третина реально розчохлює рушниці.
Можливо, у нас набагато менші запаси живності? Не аргумент. Хоча в Чехії благородного оленя в сезон у 2,5 раза більше, але це не пояснює різниці в обсягах добутого майже у 80 разів! Якщо порівняти з Німеччиною, то цифри вражають ще більше. Наприклад, кабана у ФРН щороку добувають у 160 разів більше ніж в Україні.
Тоді правильніше говорити про нераціональне використання природних ресурсів і недоотримання коштів на їх відновлення. В Україні 2018 року витрати на ведення мисливського господарства перевищили 360 млн грн, більшу частину яких становили кошти мисливців. У Польщі того самого року лише на відшкодування за пошкоджені сільгоспугіддя тваринами любителі полювання виплатили власникам землі 460 млн грн.
На дикому Заході
У Франції обіг галузі майже співставний із кіноіндустрією, його оцінювали майже у €2 млрд на рік. В Ірландії внесок мисливців в економіку перевищує €100 млн, 90% із яких отримують жителі сільської місцевості.
У Великобританії мисливці й шанувальники стендової стрільби витрачають на рік €3 млрд на товари та послуги і приблизно €300 млн на заходи зі збереження тваринного світу.
В Італії 850 тис. мисливців – трохи більше, ніж офіційно в Україні, але вони платять понад €3 млрд на рік за своє хобі.
У Фінляндії 40 тис. мисливців беруть участь як волонтери в різних заходах: від обліку дичини до допомоги в ліквідації ДТП за участі тварин.
Загалом 7 млн мисливців у Європі щороку вливають в економіку €16 млрд. І це не беручи до уваги програми допомоги ЄС у межах єдиної аграрної політики.
В Україні державі варто було б задуматися про причини такого стану справ. Запропонувати механізми розвитку та реформування галузі, залучення додаткового фінансування. Але народні обранці пішли іншим шляхом.
У плавнях шерех…
Є такий вид полювання, як скрадування. Дуже досвідчений мисливець наближається максимально близько до звіра, який не відчуває небезпеки.
Законопроєкти, подані в парламент, схоже, також мають допомогти їхнім авторам добути трофей у вигляді голосів депутатів за норми, значення яких приховане від широкої аудиторії.
Почнімо із проєкту закону №0870 про узгодження українського законодавства з європейським. Подавав його п’ять років тому Анатолій Дирів із профільного комітету – з питань екологічної політики. Хоч документ згадують мисливці на мітингах, але якихось інтриг у ньому не видно. Суто професійна дискусія.
Наприклад, запропоновано заборонити свинцевий шріт під час полювання на водно-болотну пернату дичину. У світі такі обмеження вводять поетапно. Навіть у США, де щорічно в повітря вистрілюють 4 тис. тонн свинцю, забороняти його використання Служба охорони рибних ресурсів і диких тварин почала з 1991 року і планує завершити процес на землях своєї юрисдикції 2022 року. Тобто процес затягнувся на 30 років.
У Новій Зеландії за кілька років після заборони свинцю звучали голоси за його повернення через зростання кількості птахів із важкими пораненнями через сталевий шріт, що має меншу забійну силу. Низка експертів бачить за рухом на користь “еконабоїв” інтереси збройової галузі, яка підштовхує мисливців до купівлі нових рушниць під сталевий шріт.
Що стосується екології, то якщо в піску на дитячих майданчиках Дніпра й Маріуполя знаходять свинець, то всі розуміють, що це не наслідки полювання, а результат роботи промислових гігантів.
Одномоментно заборонити набої зі свинцевим шротом в Україні означає залишити вдома більш ніж половину мисливців, рушниці яких не пристосовані під використання набоїв зі сталевим шротом.
Ще одна ініціатива стосується виключення вовка зі списку шкідників, щоб залишити його тільки в переліку мисливських видів.
Ідея має право на життя, але потребує наукової дискусії.
У Німеччині, наприклад, ситуація протилежна. За полювання на вовка загрожує до п’яти років в’язниці. Але кількість цих хижаків там стала зростати із 2000 року завдяки “гостям” із країн Східної Європи. І в німецькому суспільстві вже почали обговорювати доцільність відновлення полювання на них. Водночас телесюжети ілюструють відвертими фото поранених вовками домашніх тварин місцевих фермерів.
Скрадування по-депутатськи
Є в порядку денному Верховної Ради ще три документи, до яких у мисливців є запитання.
Почнемо із №2448 – про внесення змін до закону “Про мисливське господарство та полювання” (щодо порядку обліку тварин, віднесених до державного мисливського фонду). Автор – “слуга народу” Олександр Качура з комітету з питань організації державної влади. Можливо, його зв’язок із природою простежується через завзятого рибалку й кандидата у президенти Анатолія Гриценка, чиїм адвокатом був свого часу Олександр Анатолійович. А вже колишній міністр оборони знайомий із директором Київського еколого-культурного центру Володимиром Борейком, який допомагав із “зеленою” частиною його передвиборчої програми.
Можна припустити, що саме активністю еколога пояснюється інтерес до теми полювання адвоката – народного депутата.
Серед авторів документа є ГО “Зелена Сила – Green Power”, “Надія на життя”, Інформаційно-аналітичне бюро адвокатів тварин та інші.
Захисники природи стверджують, що мисливці завищують поголів’я дичини, щоб більше заробити на продажу ліцензій. Наводять статистику про падіння з 1991-го до 2018 року чисельності зайця, байбака, диких гусака й качки, оленя, лисиці, кулика, козулі, куріпки, фазана. Із явним натяком, що причина цього – полювання, а не господарська діяльність людини, хвороби або браконьєри.
Про гонитву за додатковими заробітками через статистичні маніпуляції навряд чи можна говорити. 2018 року в Україні ліміт на відстріл копитних становив майже 20 тис. голів, а використовували його на 66%, зокрема щодо оленя – трохи більше ніж 50%, козулі – 74%, кабана – 50%. Та й сенс завищувати поголів’я, якщо із 90-х цей показник плюс-мінус однаковий і більше залежить від загального стану економіки, ніж від любителів приписувань.
Що стосується статистики, то не варто забувати, що із 2014 року її ведуть без урахування Криму та частини Донецької й Луганської областей. Щодо кожного виду потрібно розбиратися окремо. Але одне можна сказати точно – темпи добування звіра скорочуються залежно від його чисельності.
Загалом ситуація з поголів’ям стабільна. Чисельність копитних в Україні почала падати після розвалу СРСР і скоротилася із 271 тис. 1991 року до 177 тис. 2001 року. Потім почалося зростання. На сьогодні їх нараховують 217 тис. Хутрового звіра 30 років тому було трохи більше ніж 2 млн, зараз 1,7 млн. Кількість пернатих залишається в межах 10 млн голів.
Але якщо копитних 1991 року добули 17 тис., то минулого року – 13 тис., хутрових звірів – 362 тис. проти 214 тис. Пернатої дичини 1992 року було 8 млн, відстріляли 2 млн. Відповідні показники за 2018 рік – 10 млн і 1,7 млн. Ви бачите хижацький підхід до ресурсів?
Екологи пропонують розв’язувати проблему збереження біорізноманіття через їх допуск до обліку тварин і заборону на відстріл певних видів від року до двох у разі завищення популяції вдвічі. Вони ж хочуть дістати право на ініціювання та участь у контрольній перевірці чисельності тварин у будь-яких мисливських угіддях. Кому дати такі повноваження, як не учасникам підготовки законопроєкту?
Хочуть додати трохи бюрократії – дозволити центральному органу виконавчої влади у сфері мисливського господарства затверджувати порядок відтворення мисливських тварин, а за погодженням з екологічним відомством – методику їх обліку та обсяги добування. Готують ґрунт для хабарів? Але цього ми вже не дізнаємося, бо 2 березня законопроєкт відкликали.
Про друзів мисливця
Однак у Олександра Качура залишився законопроєкт №2232 про підготовку мисливських собак та регулювання чисельності диких тварин. Пропонують, зокрема, заборонити відстрілювання вовка та лисиці не в сезон, бродячих собак. Але головне, що нововведення фактично поставить поза законом станції для притравлювання. Законодавець хоче заборонити використовувати тварин для навчання мисливських собак.
Уявляєте процес притравлювання? Цуценя підводять до вольєра з диким кабаном під 150 кг. Туди собаку не пускають – затопче звір. Завдання – понюхати здобич і нагавкати. Тож це не зграя хортів рве знерухомленого кабана, як може уявити собі обиватель.
Та й у законі про захист тварин від жорстокого поводження в ст. 18 заборонено “примушувати до нападу одних тварин на інших”. Використання вовків і ведмедів для притравлювання прямо заборонено там же. У ньому й чітко виписано механізм цивільного контролю у сфері захисту тварин від жорстокого поводження.
Інтрига полягає в тому, що захисники екології самі сперечаються навколо теми тренування мисливських собак. У блокуванні законопроєкту №2232 “громадськість” звинуватила… Володимира Борейка.
Він є помічником народного депутата Олександра Маріковського, який зареєстрував законопроєкт №2351. Із цікавого в цьому документі – норма про можливість щомісячної перевірки стаєнь або інтенсивних тваринницьких господарств. Якщо йдеться про ферми з розведення мисливських тварин, то робота буде – їх кількість зросла протягом 30 років майже всемеро і становить 242 одиниці. Розширюють права місцевих органів влади на заборону полювання і щодо створення охоронних ділянок. Загалом – нові можливості для корупції?
Треба щось змінювати
Активність екологів допомогла звернути увагу на мисливське господарство. Дискусія не йде про те, потрібне полювання чи ні. Досвід інших країн продемонстрував, що вона є дієвим інструментом для регулювання та збереження біорізноманіття.
Ангола, Ботсвана, Замбія, Зімбабве й Намібія минулого року після п’ятирічного мораторію дозволили полювання на слонів, популяція яких уже шкодить місцевим жителям.
2019 року Європейський суд дозволив Фінляндії у крайньому разі відстрілювати вовків, якщо інші заходи не допомагають ліквідувати небезпеку для людей. А цих хижаків у країні всього 200 особин.
Практика свідчить, що якщо на 2 тис. га припадає більш ніж одна лисиця, то є ризики неконтрольованого зростання її популяції. А це загроза іншим тваринам і небезпека поширення сказу – у країні, де немає щеплень від цієї хвороби. Хто буде відловлювати лисиць? Екологи?
Європейська хартія полювання та біорізноманіття від 2007 року чітко визначає, що стале мисливське користування робить позитивний внесок у збереження популяції видів диких тварин і місць їх проживання, а також є корисною для суспільства. Не треба плутати мисливців із браконьєрами і психічно неврівноваженими громадянами.
Тому питання для України полягає в тому, як перезавантажити галузь, який міжнародний досвід буде застосовним у нас. Наприклад, у світі все більше до полювання долучають жінок – може, в них і порятунок?
Можна розвивати фотополювання – популярний напрям в інших країнах і гарна ніша для зоолюбителів. Питання тільки в тому, чи готові люди платити за таку розвагу?
А в нинішньому вигляді спроби народних депутатів боротися за права тварин схожі на обмеження прав мисливців і введення нових корупційних погоджень і сумнівних заходів контролю. Звірів у лісах від цього більше не буде, а ось браконьєрів – цілком можливо.