Індивідуальне полювання на самців диких парнокопитних із використанням метальної та гладкоствольної зброї

Лук, арбалет і гладкий ствол. Традиційні способи індивідуального полювання досі практикуються у світі, які в Україні, на жаль, забуті.

Ця стаття присвячена індивідуальному полюванню на самців диких парнокопитних із використанням метальної та гладкоствольної зброї. Така зброя для добуванням трофеїв під час цього виду полювання у нас не є традиційною, у Законі України «Про мисливське господарство та полювання» про неї навіть не згадується і це дивно, адже ці стародавні види зброї (лук та арбалет) під час поєдинку між мисливцем і дикою твариною, що відбувається на лоні природи, дещо нівелюють шанси обох сторін. Тому в країнах із високим рівнем культури полювання луки та арбалети й донині широко застосовуються на індивідуальному полюванні.

Про лук і арбалет

Уявімо собі таку картину. Строкаті фарби зі своєї палітри осінь безладно розподілила на нерівномірно зеленому тлі полотна змішаних лісів. Між темно-смарагдовими пірамідами ялин і веретен сосен, які спрямовані до гори, яскраво спалахнуло світло-жовте листя лип, засвітилися локони беріз, клени на скронях своїх крон проявили червонуваті відтінки, дуби коричнево-жовтим листям почали прикривати землю навколо себе. Зливаючись із цими фарбами природи, намагаючись бути непоміченим, майже не створюючи звуків, повільно рухається фігура людини. Він тримає напоготові в руках лук, і намагається, як можна ближче підібратися до самця оленя, який в цей шлюбний період гучним ревом заявляє суперникам свої права на гарем самок. Піднімаючи голову догори, олень кладе на спину корону величних рогів і посилає у простір сигнал свого панування.

Приблизно так, упродовж багатьох століть, відбувається полювання на благородного оленя в Європі. Нині на заході Європи, в США та Канаді вітається використання на полюванні лука та арбалета, бо таке полювання дає диким тваринам більше шансів на виживання, ніж використання вогнепальної зброї. З іншого боку, полювання з метальною зброєю є набагато цікавішим та емоційнішим, а сам трофей стає для мисливця значно ціннішим. Відсутність шуму під час стрільби з лука створює менше занепокоєння іншим тваринам. Потрібно враховувати і те, що використання такої зброї вимагає від мисливця хороших навичок у стрільбі і достатньої фізичної підготовки, що дозволяє натягнути тятиву потужного лука і утримувати її деякий час. Але до всього цього необхідно ще й уміння добре маскуватися, бути здатним непомітно і безшумно підібратися до звіра на дистанцію надійного пострілу. І ще, в цьому велику допомогу надають не тільки знання біології об’єкта полювання, але також і відомості про звички конкретного звіря, отримані в попередньому спостереженні за ним. Тобто мисливець зобов’язаний володіти всім тим, що в сукупності називається мисливською майстерністю.

У США, щоби отримати права на полювання з луком, необхідно пройти спеціальне навчання і здати іспит. У нього входить і практична стрільба, під час якої необхідно на граничній дистанції стрільби уразити 12 з 15 цілей.

Мисливці, які використовують луки, «боухантери», у Європі теж перед іспитами проходять навчання на спеціальних курсах. У процесі занять, слухачі отримують навички стрільби, їх навчають мистецтву вистежування і підходу до об’єкта полювання. Приділяють увагу правильному вибору одягу для полювання та багато чому іншому.

Боухантери розділені на класи по допусках у залежності від виду диких тварин, на яких їм дозволено полювання. Початківці-боухантери з легкою зброєю вдосконалюють свою майстерність у полюванні тільки на птицю. Більш досвідчені – «середній клас», мають можливість полювати на тварин середніх розмірів і невеликих хижаків. І тільки мисливці вищої кваліфікації можуть випробувати себе у добуванні великих тварин.

В Україні полювання з використанням холодної метальної мисливської зброї (лука або арбалета) не передбачено Законом України «Про мисливське господарство та полювання». Воно просто не згадується в нашому законодавстві. У статті 20 мисливського закону «Заборона щодо здійснення полювання» зазначено, що: «…на полюванні заборонено використання: не мисливської (у тому числі, військової) вогнепальної, пневматичної та іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок, напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш як на два патрони…». Поняття стрілецька зброя завжди мало відношення до вогнепальної ручної зброї і виходить, що луки та арбалети категорично не заборонені у використанні на полюванні, так як вони за офіційною класифікацією належать до метальної зброї. Натомість у статті дозволена зброя, зазначена тільки вогнепальна. Тобто виходить, що лови з луком та арбалетом не заборонені, але й не передбачені українським законодавством.

Не треба ходити в Євросоюз, тим більше у США, наші сусіди-білоруси дозволили в вольєрах і в мисливських угіддях застосовувати для відстрілу дичини луки та арбалети, але за певних вимог до метальної зброї Правилами ведення мисливського господарства і полювання в Республіці Білорусь допускається використання лука і арбалета під час полювань на косулю, тетерука і глухаря.

Маємо надію, що вже близько той час, коли прихильники цих стародавніх видів зброї зможуть випробувати свою вдачу в угіддях і добувати бажані трофеї за допомогою лука та арбалета в мисливських угіддях нашої країни, як це роблять наші сусіди.

Сучасні можливості гладких стволів

Ще одна тема, яка стосується зброї для індивідуального полювання на копитних торкається вже вогнепальної зброї. В нашому законодавстві дозволено під час такого виду полювання застосування лише кульових набоїв. Про це в п. 4 статті 20 «Заборона щодо здійснення полювання» Закону «Про мисливське господарство та полювання» сказано «…полювання із застосуванням або використанням заборонених знарядь та забороненими способами, а саме: … на копитних тварин з використанням малокаліберної гвинтівки під патрон кільцевого запалювання або набоїв, спорядження картеччю чи шротом…».

Відповідно до цієї статті користувачі мисливських угідь на індивідуальне полювання на самців копитних допускаються переважно з нарізною зброєю. Звичайно, ми не будемо заперечувати переваги нарізного набою, який перевершує за точністю ураження цілі і дальністю ефективного пострілу гладкоствольні кульові набої, бо це безглуздо. Але… Хочемо довести, що гладкоствольні рушниці з використанням сучасних моделей мисливських куль, цілком мають право на застосування в індивідуальному полюванні на копитних. Тим, хто цікавиться кульовим пострілом з гладкого ствола, і випробував їх, знають, що точність ураження цілі деякими сучасними моделями куль при стрільбі з гладкостволки не обмежується дистанцією 80 і навіть 100 метрів.

Мисливці з досвідом па­м’я­тають відомого зброяра М. Блюма, який розповідав про постріл сферичною кулею з рушниць 32 калібру, перероблених за технологією Фролова з 3-лінійної гвинтівки Мосіна. Сибірські мисливці уражали звіра з такої зброї пострілом на дистанціях, що перевищувала 100 м, при цьому куля лягала практично в точку прицілювання. Не варто забувати і те, що Б. Крейцер і А. Толстопят у своїй книзі «Мисливські рушниці і боєприпаси» (виданій ще в 1954 році), розповідаючи про сферичні кулі, повідомляли: «При добре висвердлених і виправлених стволах сферичною кулею можна з успіхом стріляти на відстань до 80 м».

Але все це в минулому. Сьогодні картина дещо інша. Під кінець ХХ-го століття точність ураження цілі кулею з гладкого ствола покращилась. З’явилися нові моделі мисливських куль, для виробництва яких стали використовувати нові матеріали (пластмаси), які допомогли покращити їхню балістику. Позитивно на це вплинули і сучасні технології виробництва гладкоствольних боєприпасів. Наприклад, німецькі виробники кулі Бреннеке домоглися отримати з 50-метрової дистанції стрільби кулею, розмір площі розсіювання пробоїн – до 50 мм. Інженер-випробувач лабораторії ДНДІ «Спецтехніка» МВС України С. Гутянтов в особистій бесіді, посилаючись на протоколи випробувань кульових боєприпасів, розповідав, що при проведенні сертифікаційних відстрілів кульових боєприпасів НПФ ТАХО, що споряджалися оригінальною свинцевою кулею Бреннеке, балістичний ствол на дистанції 35 м забезпечував купчастість, при якій пробоїни від цих куль в’язалися між собою. Хороший результат по точності, стверджує він, дають і боєприпаси ТАХО з кулями «Діаболо». З іноземних куль, за словами Гутянтова, стрільба з балістичного ствола забезпечує поперечник розсіювання куль Гуаланді розміром до 50 мм на дистанції 35 м. Все це свідчить, що дистанція точного пострілу кулями з гладких стволів і надійне ураження звіра не обмежується 50 м.

У мисливській практиці під кінець минулого століття стали широко використовувати підкаліберні кулі, що мають незаперечні переваги над багатьма каліберними моделями. Є підтвердження можливостей використання підкаліберних куль на полюванні, особливо там, де доводиться стріляти з дистанції до 100 м. Куля Полєва володіє достатньою точністю ураження цілі на такій дистанції. На думку Варнакова, при ретельному підборі куль по масі, підборі гільз по внутрішньому діаметру куля Полєва досягає розкиду 9–10 см на відстані 100 м.

Багато сучасних моделей гладкоствольних куль здатні точно уражати цілі на дистанціях 100 і більше метрів. З цим можна познайомитися в матеріалах багатьох фахівців збройової справи. Наприклад, Рімантас Норейка у нотатці «Болісний вибір» говорить про свої враження від використання кульових боєприпасів 12/76 (тобто «магнум») з кулями Original Brenneke і Gualandi: «Ці кулі відрізняються високою щільністю бою на довгих дистанціях гладкоствольної мисливської стрільби, аж до 100 м». Доводить це і запис на упаковці набоїв: «Рекомендовані до 100 м. Куля придатна для використання у стволах з будь-яким дуловим звуженням у 12-му калібрі».

Отже, все наведене свідчить про те, що на межі 100 м гладкоствольні рушниці цілком можуть змагатися у точності ураження цілі з нарізною зброєю і застосовуватися в індивідуальному полюванні на копитних. Таке полювання може бути емоційнішим і цікавішим за полювання з нарізною зброєю, і тут багато чого буде залежати від здатності як єгеря, так і самого мисливця підманити звіра або підібратися до нього якомога ближче, на дистанцію впевненого пострілу. Особливо така зброя і відповідні навички будуть доречними під час індивідуального полювання на реву в лісових угіддях у жовтні, коли листя ще не опало, і рідко коли доводиться робити постріл із далеких дистанцій.

Нині кожен мисливець має можливість спробувати свої здібності у кульовій стрільбі з гладкого ствола. Проблеми вибору кулі до своєї рушниці немає, асортимент боєприпасів як імпортних, так і вітчизняних – широчезний. Трохи тренувань і ви з легкістю зможете впевнено відчувати себе на полюванні, а згодом вам, можливо, підкориться і п’єдестал у змаганнях із прикладної спортивної стрільби по мішені кабана, що біжить. Все у ваших руках.

Ні пуху, ні пера!

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Зображення лука можна побачити на старовинних петрогліфах, на барельєфах давнього Єгипту. Ще зовсім недавно вчені вважали, що лук з’явився у стародавніх людей 20 або 30 тисяч років тому. Хоча були припущення, що це сталося значно раніше. У 2010 році дослідники з Йоганнесбурзького університету своїми знахідками в південноафриканській печері Сібуду довели, що наші предки вже 64 тисячі років тому використовували луки зі стрілами.

Протягом усієї своєї еволюції людина прагнула поліпшити цю зброю. Під час розквіту еллінської культури луки досягли досконалості своєї конструкції. На Кавказькому узбережжі на території колишньої давньогрецької колонії знайдений складний лук. Виконаний він був з коренів сосни, з внутрішньої сторони посилений кістяними пластинками, а з зовнішнього боку на ньому були прикріплені сухожилля тварини. Це вже був досить потужний лук, здатний посилати стрілу з великою початковою швидкістю на далекі відстані. Згадайте лук легендарного Одіссея, на який не кожен чоловік міг натягнути тятиву, настільки він був потужним. Подібні комбіновані луки древніх слов’ян були знайдені ще радянськими археологами. Вони виконувалися з двох видів деревини, склеєних за допомогою риб’ячого клею, і обгорнуті берестом. У середні століття англійські луки також досягли небувалого рівня. Англійські лучники користувалися луками різних конструкцій, зокрема,
і комбінованими.

Про можливості цієї зброї розповідають такі історичні свідчення. На турнірі англійських лучників у 1428 році деякі учасники своїми стрілами на дистанції 213 м пробивали дубову дошку товщиною 5 см. Султан Османської імперії Селім (правив у 1789–1807 рр.) зумів послати стрілу зі свого лука на відстань 766,3 м. Щоб натягнути тятиву комбінованого – композитного лука, потрібно було докладати зусилля більше 70 кг. Такі луки в середні століття були в змозі пробити з відстані 150 м будь-які військові обладунки того часу.

Володимир ВИПРИЦЬКИЙ,
“Лісовий і мисливський журнал”