Іноземні мисливці відрізняються від наших?

f8d762c70674ba01acbae6c64e9e7870Іноземні мисливці, особливо шанувальники великої дичини, або «трофейщики», відрізняються від наших мисливців тим, що їх абсолютно не цікавить м’ясо, їх цікавлять трофеї.

Мисливців-туристів із заходу дуже полюбляють наші єгері, мисливствознавці, директори мисливських господарств і ось чому…

Спробуйте заморському мисливцю натякнути на те, що поблизу ходить кабан з ще більшими іклами, ніж у щойно здобутого, або олень зі ще більшими рогами… це викличе у нього збуджений стан і його важко буде втримати на місці. І, не приведи Господи, у вас закінчилися ліцензії на добування цих тварин.

Згадую випадок, коли на полювання на оленів прилетіли два іспанці. Ну дууууже багаті, дуже. Прилетіли на власному літаку. На митниці в аеропорту один з них задекларував 40 тисяч євро готівкою. У молодого митника від подиву пропали удавана важливість і самовдоволення. Не повіривши декларації, він перепитав: «Кеш?» – І, отримавши ствердний кивок іспанця, по-дитячому витягнувши шию, просипів: «Покажіть!» Той розстібнув куртку і продемонстрував товстенну пачку банкнот у гаманці на поясі.

У другого мисливця було всього лише 26 тисяч. І ось ці гроші вони були готові залишити у нас в обмін на хороші трофеї.

– Ми будемо стріляти п’ять-шість оленів і з десяток кабанів. Але, в першу чергу, – оленів, – доніс до нас сенс пристрасної іспанської мови перекладач Женя.

І от лихо, а ліцензій на оленя у нас тільки дві…

Звичайно, ми енергійно закивали у відповідь: «О-кей, мовляв, які питання!» А самі думаємо, як виплутатися з цієї історії з найменшими втратами і найбільшою вигодою.

До величезного задоволення іспанців і, немов удар під дих для нас, рев оленів був дуже інтенсивний. У перший же ранок вони здобули по хорошому бику. Насилу єгерям вдалося відговорити імпульсивних кабальєро від негайного продовження полювання, а ті рвалися у бій, зовсім поруч продовжували ревіти інші олені. Ось вам ситуація, рев йде, клієнти готові полювати і платити, попереду ще п’ять днів, а ліцензій більше немає! Що робити?

Запропонували їм зайнятися кабанами – яке там! Олень, тільки олень!

Наступні три дні стали для нас суцільним кошмаром – не дай Боже, підстрелять оленя і це десь випливе, відкриють кримінальну справу… міжнародний скандал! Що тільки не робили бідні єгері, щоб запобігти вдалому пострілу. То навмисно з-під вітру поведуть клієнта, і олень, винюхавши мисливців, тікає, то підшумлювали звіра, голосно ступаючи і потріскуючи гілками. А одного разу, коли клієнт був готовий натиснути на спусковий гачок, виціливши красеня з рогами кілограмів на десять, єгереві нічого не залишалося робити, як розкашлятись. Розлючений мисливець ледь не зламав свій карабін.

Іспанці стали подібними на сичів, ні з ким не розмовляли, заливали тугу червоним сухим вином, привезеним із собою. Відчуваючи, що назріває ядерний вибух, ми домовилися із сусіднім мисливським господарством про проведення «сафарі», під час якого один з іспанців дивовижним пострілом метрів зі ста п’ятдесяти повалив сікача, що біг полем, з іклами на двадцять з гаком сантиметрів, а другий поранив оленя. Це дещо розрядило ситуацію, проте залишали вони нашу країну – не дуже задоволеними…

Другою відмінною особливістю іноземного мисливця можна назвати законослухняність, суворе дотримання мисливської етики. Ту тварину, яка не передбачена придбаною ліцензією, іноземний мисливець стріляти ніколи не буде. Пригадується француз, який не став стріляти вовка, що позував хвилини три перед вишкою тільки тому, що єгер на інструктажі не сказав, що це можна робити.

У середині вересня прилетіли якось до нас два німці пополювати в оленячий рев. Як на зло, встановилася тепла погода, висипали осінні гриби, народ валом повалив у ліс, заганяючи оленів далеко до хащ. Відсидівши на вишках безрезультатно два вечори і ранок, я запропонував застосувати лампи-фари для підсвічування оленів.

– У нас полювання з-під світла заборонено, – твердо заявив Вальтер.

– Але іншого виходу немає, якщо хочете вполювати трофей, – наполягав я. – Ви ж бачите, увечері, коли злазимо з вишок, затираємо всі сліди, а вранці – вся дорога у відбитках оленячих копит! Причому хороших биків.

– Бачимо, – погоджувалися німці. – Але з-під світла полювати не будемо.

– А як будемо? – Запитував я у розпачі.

– Увечері, поки видно в оптику, і вранці.

– Давайте довше посидимо на вишках, а коли олені прийдуть, висвітлимо і стрельнемо!

– З-під фари стріляти не будемо.

Зневірившись їх переконати, я пустив селами слух, що у лісі з’явилася скажена вовчиця, яка загризла п’ятирічну дівчинку. Грибників значно порідшало, але час вже було втрачено. Так і поїхали германці без трофеїв.

Переважна більшість іноземних мисливців, з якими мені довелося мати справу, були справжніми мисливцями, готовими, якщо це можливо і законно, полювати і день, і ніч, причому незважаючи на вік і стан здоров’я. Не забуду здивоване обличчя хірурга однієї з районних лікарень, куди довелося терміново доставити літнього, років 60-ти, норвезького мисливця, який не мав навіть віддаленої подібності з вікінгами, що приїхав у складі групи на кабана. Після трьох днів напруженого полювання, за досить глибокого снігу, він відвів мене вбік і ніяково попросив звозити до лікаря «на профілактичний огляд… нічого страшного». Хірург, дуже приємний, з манерами і гучним, оперним басом товстун, вислухавши через перекладача сором’язливе бурмотіння норвежця, попросив того спустити штани. Яке ж було здивування, коли ми побачили це… Виявилося, за три тижні до поїздки норвежцю робили операцію, після якої йому слід було відлежатися у ліжку, а він відправився до нас полювати кабана, якого в Норвегії немає. Усіх вразив і лікар, який відмовився взяти валюту, запропоновану вдячним норвежцем. Я подумки аплодував їм обом.

Хочеться відзначити високий рівень стрілецької підготовки іноземних мисливців, особливо з нарізної зброї. Єгері надовго запам’ятали норвежця, який зняв одним пострілом оленя, що біг полем метрів за двісті п’ятдесят.

Такі випадки непоодинокі. Однак для гарного пострілу європейцеві неодмінно потрібний відкритий простір. У наших лісах з вузькими зарослими просіками і звивистими дорогами, які звір перетинає одним стрибком, як висловився один з моїх єгерів: «Наче мішок через дорогу перекинули», – результати набагато гірші, а найчастіше взагалі нульові. Зазвичай, іноземці приїжджають на загін з карабінами, із установленими оптичними прицілами, в які не встигають зловити звіра, лише із захопленням і досадою розповідають після закінчення полювання про гігантських вепрів з величезними іклами, які раптово проскочили поруч з ними зі швидкістю кулі. Але якщо у мисливському господарстві є обладнані стрілецькі лінії зі штандами і напіввишками, з розчищеними для стрільби візирами, що дозволяють підготуватися до пострілу, то хвойних лапок, уткнутих у мисливські капелюхи, які повідомляють про те, що мисливець добув звіра, буває набагато більше.

Величезні простори наших мисливських угідь викликають у іноземців почуття заздрості і захоплення, а мала кількість звіра в них – подив. Я не буду наводити статистичні дані про чисельність, щільності, розміри добування мисливських тварин – вони непорівнянні, причому не в нашу користь. Причин таких відмінностей багато. Крім усього іншого, на мій погляд, важливим є ставлення держави і суспільства до полювання і мисливців. Буваючи на полюваннях в європейських країнах, відчуваєш білу заздрість від шанобливого ставлення до місцевих мисливців як з боку суспільства, так і з боку влади. Інспектори, які здійснюють мисливський контроль, завжди ввічливі. Ніяких принижуючих оглядів і обшуків під стволами спрямованої зброї, ніякого чіпляння до паперового оформлення, яке зведено до мінімуму, вишукування приводів для покарання. Ніхто не вважає тебе порушником тільки тому, що ти – мисливець. У багатьох ресторанах і кафе висять мисливські трофеї, картини і фотографії на мисливську тематику, подаються страви з дичини.

Поява мисливця на вулиці і в громадському транспорті зустрічається не саркастичною усмішкою і покручуванням пальцем біля скроні, а посмішкою і дружніми рукостисканнями. Магазини навіть у малих містечках повні товарів для полювання, на будь-який смак і розмір гаманця покупця. У красивих старих замках організовані і діють музеї полювання з обширнішими експозиціями, зали яких заповнені відвідувачами. Полювання визнано частиною духовної культури держави і суспільства. Завданням полювання не ставиться отримання доходів, воно не прирівнюється до «нафтової труби». Головне – це задоволення потреби людини у спілкуванні з дикою природою.

Олександр ШЕСТАК,
“Лісовий і мисливський журнал”

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *