Мисливський туризм існує давно. Був він популярний серед мисливців і за часів СРСР. До мене потрапило видання 1964 року випуску, в якому кілька авторів описують свої мисливські походи в різні куточки країни. У загальних рисах вони майже нічим не відрізнялися від традиційних туристичних походів із рюкзаками, гітарами, піснями та багаттями. Тільки з собою мандрівники брали ще й рушниці, щоб упродовж маршруту добувати диких тварин. А як виглядає сучасний мисливський туризм?
Нині мисливський туризм набув найбільшої популярності серед мисливців країн ЄС та США і це не зовсім поєднується з істеричними заявами «зоозахисників» про те, що в Європі від полювання всі відмовляються, як від середньовічного дикунства.
Куди найчастіше відправляються туристи-мисливці, коли можуть собі таке дозволити? Звичайно, до країн, які можуть запропонувати гарні трофеї, конкурентні ціни, комфортний сервіс і налагоджений механізм цього виду туризму на законодавчому рівні. Такими країнами є: деякі країни ЄС, Білорусь, країни Африки та Америки.
Країна з розвиненим мисливським туризмом отримує валютні надходження не тільки від реалізації трофеїв, ще більше доходів можна отримати від супутніх послуг туристичних фірм та мисливських господарств, а це транспортування, проживання, харчування, послуги гіда, єгеря, оренда зброї, собак, таксидермічні послуги тощо.
Звичайно, для України ближче шлях і досвід мисливського туризму країн ЄС і Білорусі, але Африканський досвід теж цікавий.
Заможні мисливці відраховують до бюджетів африканських країн чималі податки, що перетворює сафарі в одне з найбільших джерел наповнення місцевих бюджетів. Крім того, такий вид туризму нерідко годує місцевих жителів у прямому сенсі слова, бо, зазвичай, турист забирає із собою тільки трофей та яскраві емоції, а м’ясо залишається аборигенам і абсолютно безкоштовно.
Африканці зрозуміли, що мисливський туризм є «золотою жилою» для них і почали розводити тварин та ретельно охороняти їх, особливо від місцевого населення, яке теж зрозуміло, що краще продати того ж слона мисливцю-туристу за великі гроші, ніж просто його з’їсти.
Нині мисливський туризм в Африці під державним контролем. Там озброєних до зубів єгерів у кілька разів більше, ніж у нас, а поголів’я тварин збільшилося за останні роки у кілька разів. Це приклад того, як полювання стало поштовхом до збереження біорізноманіття.
Таким чином сучасний мисливський туризм є не тільки престижним і популярним видом відпочинку, але й гарним способом розвитку малого і середнього бізнесу для країни, яка приймає туристів-мисливців, а значить, потенційним джерелом додаткових надходжень до бюджету. Але зрозуміло, що для функціонування такого виду туризму необхідні певні умови.
Умови для туризму
По-перше, різноманітність дичини, її достатня кількість та високі трофейні якості.
По-друге, обов’язково наявність розвиненої інфраструктури, яка може задовольнити потреби будь-якого вибагливого клієнта. З іншого боку, такі послуги мають бути і конкурентними на туристичному ринку, бо нині існує достатньо таких пропозицій, особливо в Європі. Також повинна бути родзинка. Треба запропонувати щось таке, чого немає у інших. Наприклад, полювання на серну (Rupicapra rupicapra), яке пропонують словаки. Вони пропонують полювання на цю рідкісну у них порожнисторогу козу з високими трофейними якостями у складних природних умовах – у Татрах, і до них їдуть з іншого кінця світу, щоб здобути цей трофей. До речі, ця тварина, на думку мисливствознавців, теж може прижитись у Карпатах і стати звичним мисливським видом для нашої країни, як муфлон.
Якщо в країні крім трофейного полювання мисливцю-туристу можуть запропонувати ще й туристичний тур країною, побачити краєвиди, культурні пам’ятки, ознайомитися з традиціями та місцевою кухнею, а цього в Україні вдосталь, це ще більше приваблюватиме мисливців із родинами.
Нарешті, і це найголовніше, необхідна чітко продумана правова база. Вона повинна забезпечити можливість користувачам мисливських угідь безперешкодне відвідування туристів-мисливців з-за кордону і організовувати для них полювання. Повинні бути врегульовані всі питання перевезення іноземцями зброї, набоїв, мисливських собак тощо. В цьому має бути зацікавлена, в першу чергу, сама держава, а не створювати перепони.
В Україні є всі можливості й потенціал стати перспективною країною в цьому напрямку. Необхідно тільки навести лад, розробити Програму розвитку мисливського туризму в Україні, навіть на державному рівні, як у Білорусі.
У нас деякі господарства приймають іноземних мисливців, але все це працює на зародковій стадії, якщо порівнювати його з рівнем розвинених країн. Нині найбільшою популярністю користуються Карпати. Крім можливості добути трофейного оленя, тут мисливців-туристів чекають красива природа, колорит національних традицій тощо.
Бабаки приваблюють іноземців у Харківській та Запорізькій областях. Раніше багато італійців їхало до нашого Криму полювати на вальдшнепа та куріпку.
На жаль, нині це поодинокі тури і говорити про якісний потужний мисливський туризм не приходиться. Наші туроператори, які пропонують якісь мисливські тури для іноземців, часто самі не розуміють специфіку цього виду туризму, більшість перепон обходять різними, не завжди законними шляхами, а мисливські господарства не можуть надати якісних послуг та забезпечити результативне полювання. В результаті іноземці їдуть від нас незадоволеними і повертатися більше не бажають.
Так, в інфраструктуру, в мисливські господарства треба інвестувати, щоб вони стали привабливими для іноземних туристів, але це варте того.
Які перспективи мисливського туризму в Україні?
Якщо мисливська галузь не буде чинити опір «зоозахисникам» і їхнім покровителям, ці перспективи будуть знищені. Бо фінансування цих «зелених любителів природи» у нас теж пов’язано з великою конкуренцією європейським операторам мисливського туризму, хоча самі наші «природолюби» про це можуть і не здогадуватись, їм замовляють – вони виконують, а справжня мета їх не цікавить.
За видовою різноманітністю ми практично не поступаємося ЄС. Можемо запропонувати полювання всіх можливих видів, практично на будь-яку дичину і на будь-який смак. Більше того, маючи величезні, в порівнянні з деякими країнами Євросоюзу площі мисливських угідь, ми можемо організувати для гостей полювання у природних умовах, а не в вольєрах. Послуги та супутній відпочинок у нас буде коштувати дешевше і може не поступатись за якістю їхнім. Одним словом, полювання в Україні може бути достатньо привабливим для європейських мисливців, але неприйнятним для туристичного бізнесу західних країн.
Більшість проблем, що постають на шляху розвитку мисливського туризму, та й усієї галузі мисливського господарства, це, перш за все, негативне ставлення до мисливства та небажання, а можливо, і страх можновладців та народних обранців перед суспільством, повернутися обличчям до проблем мисливського господарства. І це не дивлячись на те, що більшість із них самі є мисливцями. Але замість цього вони займаються дешевим популізмом, слухаючи байки різних громадських рухів, чиї дії можна з впевненістю назвати злочинним, так як вони направлені на повне знищення частини української культури і економіки.
Друга причина проблеми – небажання самих мисливців щось змінювати. На превеликий жаль, більшість представників мисливської братії в нашій країні продовжують жити старими поняттями, вважають, що мисливство не повинно бути комфортним та прибутковим. Перетворюють мисливське господарство у щось таємниче, про що відкрито не можна розповідати. Біотехнічні заходи проходять у повній таємниці. В результаті суспільство продовжує отримувати інформацію однобоко і повністю понівечено необізнаними ЗМІ, куди олії у вогонь ще підливають наші «любі екологи». І з цим необхідно боротися в першу чергу. Чудовим прикладом можуть бути мисливські фестивалі, організований львівськими мисливцями рух Пластунів (аналог скаутського руху) тощо. Привертаючи увагу громадськості, домагаючись висвітлення інформації про мисливські справи в позитивному контексті, ми зможемо пробити стіну байдужості й реалізувати найамбіційніші проекти, ставши найбільшим конкурентом у мисливському туризмі Європи. Але для цього потрібна воля влади і воля мисливців.
Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”