Особливості полювання на копитних тварин

Полювання на оленів, кабанів і інших крупних тварин у мисливських господарствах проводять по ліцензіях колективи з 9 або 12 мисливців. Єгер зобов’язаний перевірити у них наявність мисливських квитків і ліцензій на відстріл тварин.

Єгер повинен поінформувати про те, що:

– на колективних полюваннях недопустима стрільба по лінії стрільців і під кутом до неї менше 20°;

– заборонена стрільба на шарудіння, по кущу, що ворухнувся;

– не дозволяється стріляти звіра, що біжить на сусіднього стрільця, або сигналізувати про це;

– не можна покидати свій номер, поки не прозвучить сигнал про закінчення загону;

–  стрілець зобов’язаний розрядити рушницю, перш ніж зійде з номера.

Після нагадування всі мисливці дають розписку єгереві із зобов’язанням дотримуватись всіх правил колективного полювання.

Найчастіше єгер розставляє всіх стрільців по їхніх місцях.

Крім того, перед виходом в поле, єгер інформує мисливців про план майбутнього полювання: вказує, в якому напрямі, на якій відстані від бази, в якій послідовності будуть проведені загони, яка приймається звукова і видова сигналізація початку і закінчення загону і збору мисливців. Якщо команду обслуговують 2 єгері, то один з них розводить мисливців на номери, інший керує загоничами. Якщо єгер один, він виводить загоничів (або пояснює їм вихід) на вихідне місце з вказівкою орієнтирів і напряму руху.

Єгер в загоні не бере участь, а розводить стрільців по номерах, керуючись при цьому місцевими умовами полювання – перш за все враховує напрям вітру, який повинен обов’язково віяти із загону на номери, в крайньому випадку – уздовж стрільців. Розставляє мисливців на відстані 70-100 м. Якщо перешийок між двома лісовими відбираннями неширокий із поганою видимістю через густі чагарники, очерет або дерева, єгер ставить стрільців щільніше – до 50 м один від одного.

У горбистій місцевості рекомендується стрільців ставити у вершині ярів і на сідловині між горбами, в горах – у вершинах балок, долин і на перевалах. Кабанів, косулі, оленів, вовків і інших звірів виганяють зазвичай від низу до верху по схилу.

У добре організованих мисливських господарствах розмічені постійні загони з вежами на номерах, з яких мисливці стріляють. Вежі добре маскують стрільців, покращують огляд місцевості, а при полюванні на кабана забезпечують мисливцям безпеку, оскільки поранений кабан небезпечний.

Всі крупні звірі дуже чутливі та обережні, тому кожного стрільця рекомендується ставити в такому місці, де він міг би використовувати перед собою яке-небудь укриття: невисоку ялиночку, густий кущ, пень, корч, камінь і ін. Вставши за таке укриття, стрілець дає про себе знати сусідові, піднявши руку або шапку, і чекає у відповідь сигналу. Після цього він розгрібає або обтоптує під ногами сніг, аби він не скрипів, і кидає під ноги декілька хвойних віток. Потім заряджає рушницю і намічає справа, зліва, спереду і ззаду орієнтири секторів обстрілу, безпечні для сусідів.

Якщо команді видана ліцензія на одного звіра, то стрілець, що добув його, повинен оповістити про це інших стрільців вигуком “готовий” і запобігти тим самим незаконному відстрілу інших звірів. Звір визнається добутим тим мисливцем, перед номером і від пострілу якого звір впав. Якщо важко поранений звір ледве рухається, падає і встає, в цьому випадку постріл, що обірвав муки звіра, не вважається вирішальним. У спірних випадках остаточне рішення приймається після розтину і оброблення туші. Якщо звір добутий одночасно двома мисливцями і обидві рани виявилися в рівній мірі смертельними, то перевага віддається слабкішому мисливцеві. М’ясо крупного звіра ділять порівну між всіма учасниками загону, незалежно від того, чи стояв мисливець на номері або був загоничем. Стрільцеві, який добув звіра, понад рівно відділену частину віддають голову та ноги звіра.

На копитних тварин полюють і поодинці. Найпоширеніше, але малоцікаве полювання – відстріл звіра з вежі на підкормовому майданчику. Добре обладнану вежу владнують не нижче 5 м над землею. Над бійницею-кватиркою, через яку мисливець спостерігає за годівницею і стріляє, встановлюють електричну лампочку, освітлюючи підкормовий майданчик і ствол рушниці, полегшуючи тим самим точне прицілювання.

У червні маралів і ізюбрів підкараулюють в нічний час і відстрілюють на штучних і природних солонцях. Для цього полювання штучний солонець владнують на узгір’ї. Місце вибирають з таким розрахунком, аби можна було нижче в 20-30 м від солонця зробити – скрадок, з якого добре видно силует звіра, що з’явився. Скрадок владнують з підручного матеріалу. Аби зручніше було сидіти в нім, для ніг викопують ямку. У бійниці під рушницю підкладають сирий мох, а під приклад підставляють рогульку. Чергувати на солонець виходять лише в ясну погоду, коли вітер тягне по узгір’ю вниз. У похмуру погоду звірі чують мисливця за декілька сотень метрів і до солонця не підходять.

Саморобні солонці частіше розташовані в низинах по руслах річок і струмків. Виявити такий солонець легко по звіриних стежках. В таких солонців скрадок владнують в 20-30 м вниз по річці, краще – на протилежному березі.

Восени (з 15 вересня) у оленів починається гін. Полювання «на реву» засноване на наслідуванні мисливцем за допомогою ваба голосу бика, що реве. Для того, щоб підманити ізюбрів і маралів використовують спеціально налагоджену берестяну трубу.

Для організації успішного полювання “на реву” єгер повинен знати місця, де ночами, на вечірній і уранішній зірках перекликаються олені. Полювання починають зі світанком. Вибирають піднесене, таке, що добре переглядається в радіусі 100 м місце і наслідують трубою голосу молодого оленя. Інколи на трубу відгукується олень за 2-3 км. – пройде 5-10 хвилин і він може виявитися в декількох сотнях метрів. Часто сурмити немає потреби, оскільки бик дуже точно визначає місцезнаходження вабельщика.

Коли бик оточений самками, він відповідає вабельщику неохоче і на трубу не йде. В такому разі полюють удвох. Вабельщик залишається на місці і періодично викликає оленя, а другий мисливець, орієнтуючись по голосу бика, з підвітряного боку підкрадається до нього.

На оленів можна полювати скрадом і без труби (для цього необхідний бінокль). Зі світанком піднімаються в ували – схили з гірськими лугами, де пасуться олені, і видивляються їх в бінокль, а потім, маскуючись рельєфом місцевості, підкрадаються до оленів на вірний постріл. Цим же способом полюють на косулі, турів і баранів.

На полюванні за копитними тваринами велику допомогу надають лайки. Одна лайка, добре натаскана і натренована, може зупинити і затримати до приходу мисливця кабана. У гірських районах собака, переслідуючи ізюбра або марала заганяє оленя на відстій (непереборну скелю), облаює і тримає звіра на відстої до приходу мисливця.

Організовуючи полювання на копитних тварин, єгер повинен добре знати реакції звірів на кульове поранення і знатися на кров’яних слідах поранених тварин – лише тоді він може прийняти правильне рішення, чи слід переслідувати звіра і якщо так, то чи можна йти по сліду відразу ж або почекати деякий час і дати звірові ослабнути. Якщо звір впав і перекидається, треба негайно зробити другий постріл. Якщо він після пострілу пішов, не слід вважати, що він неушкоджений, оскільки дуже часто поранений звір вирушає без ознак крові, а потім гине. Тому єгер повинен перш за все ретельно оглянути місце, де знаходився звір у момент пострілу: чи немає збитого волосся і слідів кулі на деревах або снігу, чи не з’явиться кров на снігу і на кущах через декілька сотень метрів. Якщо звір після пострілу впав, тут же схопився і швидко пішов, означає куля або картечина попали в підставу рогу або слизнули по лобу і хребту. Якщо після пострілу звір зметнувся передніми ногами вгору або зробив всіма чотирма ногами великий стрибок, то означає у нього прострілені груди і легені. З таким пораненням звір пройде лише декілька десятків метрів. При пораненні в пах тварина підкидає задніми ногами і швидко вирушає. При рані в живіт сильно здригається і швидко вирушає, але незабаром уповільнює біг і йде згорбившись. При пораненні в нижню частину живота-коли зачеплені нерви сонячного сплетення, тварина інколи затримується на декілька секунд на місці, а пробігши декілька сотень метрів, лягає. Потривожена відходить недалеко і знову лягає. Це може повторюватися кілька разів, поки тварина загине або підпустить мисливця на вірний постріл.

При незначному пораненні звір вирушає далеко і його переслідувати не слід. Звір з перебитою передньою ногою падає, але тут же схоплюється і швидко вирушає на трьох ногах. При пошкодженні задньої ноги осідає назад, інколи падає, вирушає не дуже швидко.

Кров на слідах тварини може точно вказати, куди і як поранений звір. Рясний кривавий слід, що незабаром припинився, свідчить про те, що куля попала низько в м’язи ніг, грудей або шиї. Поранення це легке. З такою раною звіра не добрати.

Світла кров, розбризкана по обох сторонах сліду, служить ознакою крізної рани грудної клітки. З таким пораненням звіра відразу переслідувати не варто. Він незабаром ляже і, якщо його не тривожити протягом однієї-двох годин, він ослабіє і загине. Світла кров, розбризкана згустками по сторонах, буває при попаданні в легені, коли тварина захлинається своєю кров’ю і часом відхаркує її. Темна кров згустками показує, що звір поранений дуже важко в головні внутрішні органи і кров йде горлом.

Положення рани можна взнати і по висоті скривавлених віток на дорозі звіра, а також на лежаннях пораненого звіра.